Сполучник (рос. союз) – це службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення.
За будовою сполучники поділяються на три групи: прості (і , ні , але, бо, та) , складні (проте, щоб, якби, якщо, якже) , складені (тому що, через те що, внаслідок того що) .
За значенням сполучники поділяються на сурядні й підрядні :
а) сурядні – поєднують рівноправні члени речення або частини складного речення. Вони поділяються на єднальні (і , й, також, ні…ні , не тільки…, а й) , протиставні (але, а, зате, проте, однак) , розділові (або, чи, або…або, чи…чи, то…то) .
б) підрядні – сполучають підрядну частину речення з головною.
Поділяються на порівняльні , часові , причинові , мети, умовні , допустові , наслідкові : як, немовби, ніби; бо, тому що; після того як, як тільки; щоб, для того щоб; якщо, якби; незважаючи на те що, нехай; так що.
ВЖИВАННЯ СПОЛУЧНИКІВ У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ
В офіційно-ділових паперах використовуються як сполучники сурядності , так і сполучники підрядності . Вони надають тексту книжного, власне ділового характеру.
Стилістичне забарвлення сполучників визначає сферу їх функціонування. Більшість із них належить до стилістично нейтральних, наприклад: і , або, якщо, проте, поки, для того щоб та ін. Переважно у офіційно-діловому мовленні вживаються сполучники: внаслідок того що, завдяки тому що, зважаючи на те що, з того часу як. Розмовне забарвлення властиве сполучникам: аби, а що, одначе, отож, буцімто, себто, покіль та ін. Як засіб стилізаці ї використовуються у художніх творах застарілі сполучники: заки (поки) , коби (якби) , позаяк (бо) та ін.
Для уникнення повторів та для урізноманітнення мовлення вживаються синонімічні сполучники, наприклад: і , та; але, та, проте, однак; бо, тому що, через те що, оскільки, у зв’язку з тим що, поки, доки; зважаючи на те що, з огляду на те що; щоб, для того щоб, з тим щоб та ін.
Можливість заміни одного сполучника іншим є одним із шляхів удосконалення форми вислову.
Частина парних сполучників (не тільки …але (а) й, не лише…а й, не стільки …скільки) повинні стояти безпосередньо перед однорідними членами речення, наприклад: Ми маємо претензі ї не стільки до працівників цеху, скільки до його керівництва. Людину можна образити не тільки словом, але й дією.
У реченнях «Збори не відбулися, так як прийшло мало людей», «Ми не прийшли вчасно, так як ішов дощ» ненормативним є сполучник так як (треба: тому що, бо та ін) . Уживання так як можливе хіба що тоді , коли так залишається в головній частині , а як починає підрядну, найчастіше порівняльну: Усміхався так, як його мати; Говорив так, як ніколи досі .
Як засіб створення милозвучності використовується чергування сполучників і – й - та.
І вживається:
а) перед йотованими (й, є, ї , ю, я) : Розвиток банку і його стабільність залежить від…;
б) на початку речення: І комісія почала готуватися до роботи;
в) між приголосними, після паузи перед приголосними: Рівновага між попитом і пропозицією;
г) при зіставленні понять: війна і мир; добро і зло; доходи і витрати; спад і піднесення.
Й вживається:
а) між голосними: Всі службові й особисті документи було переглянуто;
б) після голосного перед приголосним: Укладання й пролонгування контрактів було призупинено.
Та вживається:
а) якщо в реченні вже є і або й: Кафедра теорі ї та історі ї держави і права виконала навантаження; Під час обшуку були вилучені гроші та цінності .
б) для поєднання близькоспоріднених понять, явищ, станів: Фінанси та кредит; робота з газетами та журналами.
Сполучники повторюються між однорідними членами речення тоді , коли треба підкреслити вагомість кожного з перерахованих слів: Вже в перші години роботи комісі ї були залучені і правоохоронні органи, і працівники прокуратури, і співробітники СБУ.