Слова, запозичені з інших мов, складають близько 10-15 % словникового запасу української мови. Переходячи в нашу мову, вони пристосовуються до ї ї закономірностей, фонетично й граматично адаптуються.
Через часте й широке використання іншомовних слів більшість із них загальнозрозумілі і не потребують коментарів, пояснень чи перекладу. Використання таких слів рекомендується у ділових паперах, оскільки вони увійшли до активного словника міжнаціонального спілкування і часто не мають еквівалента у нашій мові . До міжнародних (або інтернаціоналізмів) належать фінансові та юридичні терміни, терміни бухгалтерського обліку, поштово-телеграфного зв’язку, діловодства, торгівлі тощо: банк, конституція, фінанси, бюджет, телеграф, телефон, віза, гриф, штраф, копія, сума, тренер, менеджер, аванс, адвокат, конституція.
Однак, у офіційно-діловому стилі існує значна кількість слів вужчого використання, які відомі лише спеціалістам: віндикація (від лат. – захищаю, заявляю претензію, вимагаю) – у цивільному праві позов власника про вилучення його майна з чужого незаконного володіння; кадастр (від франц.) – систематизоване зведення відомостей (реєстр) про відповідний об’єкт (земельний кадастр, водний кадастр) ; контрактація – укладення з ким-небудь контракту, договору (в СРСР – одна з форм державних заготівель сільськогосподарської продукці ї ) ; контрагент – той, хто домовляється, сторона в договорі ; реституція – 1) біол. Особливий випадок регенераці ї , коли з невеликої частини тіла відновлюється весь організм; 2) юрид. Відновлення у попередньому правовому становищі 33(наприклад, у разі визнання судом або арбітражем договору недійсним кожна зі сторін повертає те, що вона одержала за цим договором) .
Використання великої кількості іншомовних слів у документах пояснюється прагненням до точності , однозначності викладу. Комунікативна адекватність їх полягає в тому, що іншомовні терміни сильні своєю ізольованістю від системи даної мови, своєю неконтактністю, відсутністю можливих вторинних і додаткових осмислень. Незважаючи на пристосування до структури мови, яка їх асимілює, створюються умови для реалізаці ї нових відношень слів (зокрема, антонімічних опозицій, словотвірних зв’язків та ін.) , більшість запозичених термінів зберігають свою ізоморфність (форму) . Цим і обумовлене їх використання там, де прагнуть до особливої точності вислову та однозначної комунікаці ї .
Велика кількість запозичених слів, інтернаціональної лексики наявна у дипломатичних документах (дипломатичний підстиль) , де наявне широке використання латинізмів.
Це явище пов’язане ще з одним екстралінгвістичним фактором – призначенням дипломатичного документа, хоча й у перекладі , для іншої держави. Отже, точне розуміння формулювань викликало вироблення в цій сфері міжнародної термінологі ї – загальнозрозумілої представникам різних країн. До дипломатичних термінів належать: акредитування, консул, депозитарій (зберігач оригіналу тексту міжнародної багатосторонньої угоди) , делікт (порушення державною норм міжнародного права) , пакт (назви міжнародних договорів) , конвенція та ін.
Використання іншомовних слів у національних мовах значною мірою залежить від національних традицій. Це знаходить своє вираження, зокрема, у тому, що в дипломатичному підстилі офіційно-ділового стилю на позначення певних понять дипломаті ї традиційно використовуються запозичення, незважаючи на існування національних еквівалентів. Наприклад, якщо в інших стилях мови вживають термін вступ, то у дипломатичному мовленні це поняття позначається терміном преамбула; попередній, тимчасовий – прелімінарний (у міжнародному праві попередня угода, за якою воюючі сторони визначають основні положення майбутнього мирного договору) ; затвердження – ратифікація; дійсний, справжній, вірний – автентичний; розривання – денонсація; схвалення, затвердження – апробація, апробування; передача на збереження – депонування та ін. Між такими функціональними термінами й словами загального користування встановлюються своєрідні синонімічні стосунки, вони стають компонентами синонімічного ряду.
Використовуючи в документах іншомовні слова, слід пам’ятати:
1. Іншомовне слово повинне бути вмотивованим, тобто у нього не має бути відповідника в українській мові з тим самим обсягом значення, наприклад: акцепт, банк, баланс, телеграф. Якщо для позначення якогось поняття в українській мові є власне слово, запозичення, що не дає нічого нового, зайве. Не завжди виправданим є вживання таких слів як: координувати (погоджувати) , лімітувати (обмежувати) , локальний 34(місцевий) , симптом (ознака) , аргумент (підстава, доказ) , репродукувати (відтворювати) , шеф, бос (керівник) . 1. Вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні , з яким воно зафіксоване у словниках, наприклад: Ефективність режиму економі ї залежить від того, наскільки лімітуються фінансові витрати. У цьому реченні половина слів – запозичені , а слово лімітувати вжите ще й неточно, оскільки ліміт – це гранична норма, адже лімітуються не витрати, а кошти.
2. Не рекомендується в тексті одного документа вживати на позначення того самого поняття і запозичене, і власне українське слово (конвенція – угода, патент – авторське свідоцтво, верлібр – вільний вірш, гелікоптер – вертоліт – гвинтокрил). У таких випадках бажано користуватись національною мовою, що значною мірою полегшує ведення справочинства, особливо у адміністративно-канцелярському підстилі офіційно-ділового стилю.
3. При виборі запозиченого чи власне українського слова слід звертати увагу на відтінки у його позначенні (сервіс – обслуговування: сервіс – це будь-яке обслуговування, а обслуговування – передбачає тільки надання побутових послуг населенню). Синонімами є такі слова як подорож (укр. ) і круїз (англ.) . Але треба пам’ятати, що подорож – це поїздка або перебування по місцях, віддалених від місця постійного проживання, а круїз – це подорож по воді .
4. Недоречно повторювати значення запозиченого слова незапозиченим поясненням. Наприклад, власноручний автограф, вільна вакансія, хронометраж часу, власна автобіографія, лімітне обмеження, дисертаційне дослідження.
Мові однаково шкодять і безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних елементів, і надуживання іншомовної лексики, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо тих, які призначені для широкого кола читачів чи слухачів.
Отже, добір і вживання іншомовних слів у ділових документах диктуються кількома обставинами й мають вирішуватися кожного разу з урахуванням конкретного тексту.
Лексика іншомовного походження, коли нею користуватися без зловживань і перекручень, може стати одним із засобів збагачення словникового складу мови. Запозичення потрібно розглядати як об’єктивний і неминучий фактор еволюці ї мови. Однак запозичення доцільні тоді , коли відповідають життєвим потребам і засвоюються, не порушуючи національної специфіки термінологічної системи.
Сьогодні українська термінологія під впливом економічних перетворень, вписуючись у світові інтеграційні процеси, потрапляє під англомовний вплив. Вживаючи ці запозичення, ми ігноруємо власну лексику, виправдовуючи себе інтеграційним характером цих слів. На жаль, губимо 35через такий підхід часом більше ніж знаходимо. Багато з цих запозичень утворює в українській мові синонімію, наприклад: рейтинг – оцінка, оцінювання, стан; хобі – захоплення, інтерес, зацікавленість, пристрасть; толерантність – терпимість, поблажливість; комфорт – зручність, благоустрій, вигідність, затишок; конфронтація – протиборство, протистояння; пабліситі – популярність, гласність, прилюдність.
