Відомо близько 700 видів морських лілій; у морях України не знайдені. Ведуть прикріплений спосіб життя (стебельчасті), або ж можуть повзати та плавати (безстебельчасті). Стебельчасті лілії прикріплюються до дна аборальним боком, від якого відходить довге стебло (до 1 м); стебло складається з цілого ряду вапнякових члеників, з'єднаних між собою за допомогою м'язів. На нижніх члениках є вусики (цирі) у вигляді коріння, що служать для прикріплення до ґрунту. Цирі можуть бути і на інших члениках стебельця. На кінці стебельця розміщене тіло лілії у вигляді чашечки, у центрі якої знаходиться рот. Від чашечки відходить 5 променів (рук), кожен із яких біля основи роздвоюється. У деяких морських лілій руки дихотомічно 322
галузяться декілька разів. На кожному промені з обох боків розміщені бічні гілочки, або пінули. У промені та їх розгалуження заходить амбулакральна система. Живляться дрібними планктонними організмами і детритом. їжа захоплюється за допомогою розміщених проти течії рук, пінули яких утворюють ловильну сітку.
У безстебельчастих лілій від аборальної частини чашечки відходять численні відростки - цирі, за допомогою яких вони можуть переміщуватися по субстрату та тимчасово прикріплюватися до нього. Безстебельчасті часто яскраво забарвлені, розмах променів у них - до 90 см. Вони найбільш різноманітні на мілководді у тропіках, у той час як стебельчасті - здебільшого глибоководні організми (проникають на глибину до 10 км).
Усі морські лілії роздільностатеві. Гонади формуються в руках. Запліднення здебільшого зовнішнє. Розвиток з метаморфозом. Перша личинкова стадія - доліолярія - рухається за допомогою війок у товщі води, не живиться. Через кілька днів її тіло починає видовжуватися, утворюючи стебельце, на якому розвиваються цирі, і тулуб у вигляді чашечки. Ця стадія називається пентакринусовою.
Своєрідна форма тіла та яскраве забарвлення цих тварин роблять їх схожими на квіти. Поширені здебільшого у тропічних районах Індійського і Тихого океанів, хоча мешкають і у водах Арктики та Антарктики. Так, у всіх арктичних, Японсь-кому та Охотському морях, у північній частині Атлантичного океану поширена геліометра (Heliomerta glacialis) - десятипроменева жовтуватого кольору лілія, довжина рук якої може досягати 35 см; місцями вона утворює справжні зарості.
Голкошкірі відіграють певну роль у кругообігу речовин в океані, у тому числі й кальцію, оскільки використовують розчинені у воді солі кальцію для побудови скелета. Як пануюча група морських придонних тварин, служать їжею бентосним рибам. Деякі види голотурій (під загальною назвою трепанг), а також ікра морських їжаків використовується у їжу людиною. Вони ж є і об'єктом промислу, а голотурії - і аквакультури.
У той же час хижі морські зірки (особливо їх личинки) поїдають промислових молюсків, риб; терновий вінець рифоутворюючі корали, руйнуючи їх біоценози. Отрута голкошкірих викликає хворобливі явища у людини. 323
Та попри все ці тварини дуже урізноманітнюють морські біоценози. Вони як складова частина морських садів надають їм своєрідності і неповторності, зачаровують людину розмаїттям барв і форм.
