Ряд Блохи - Aphanitera. Дрібні (1-6 мм) вториннобезкрилі комахи з короткими вусиками та однією парою простих очей. Ротовий апарат колючосисного типу. Задні ноги стрибальні, за їх допомогою блоха робить стрибки до 50 см. Імаго паразитує на людині та теплокровних тваринах, ссучи кров. Можуть голодувати до 18 місяців. Личинки червоподібні, живляться різними органічними рештками і гниючими речовинами. Живуть до трьох років.
Всього відомо близько 2000 видів бліх, з них в Україні - понад 100: На котах живе котяча блоха (Ctenocephalus felix), яка рідко й неохоче переходить на людей; на собаках - собача (С. сапіs). Багато бліх паразитує на гризунах, зокрема, на пацюках – Ceratophyllus fasciatus) та ін. Блоха людська (Pulex irritans) (рис. 121) паразитує на людині, може жити також на домашніх тваринах (котах, собаках, конях та диких хижих ссавцях). Бло хи - докучливі кровососи. Особливо багато їх у запущених при міщеннях, тому основний засіб боротьби з блохами - дотриман ня чистоти, очистка підлоги, меблів від пилу та бруду. Блохи є переносниками ряду інфекційних хвороб, зокрема, таких, як чума, туляремія тощо. Блохи заражаються ними від хворих гри зунів та інших тварин, а після цього передають збудників хвороби людині. Тому слід виявляти і знищувати природні осередки інфекційних хвороб, проводити боротьбу з мишопо дібними гризунами.
Ряд Двокрилі - Diptera. Мають лише одну пару перетинчастих крил. Задні крила перетворилися на маленькі бу-лавоподібні придатки - дзижчальця органи рівноваги. Ротові, органи колючосисного або лижучого типів. Кінцівки ходильні (вітальні), часто на лапках є подушечки або присоски, за допомогою яких ці тварини тримаються за вертикальну поверхню. Вусики або довгі, або ж короткі, різні за формою (перисті, щетинкоподібні, нитчасті та ін.). Личинка безнога. У фазі імаго двокрилі є мешканцями повітряного середовища і споживачами рідкої їжі, зокрема, нектару квітів, тому мають певне позитивне значення як запилювачі багатьох рослин. Личинки за способом життя дуже різноманітні. Серед них є мешканці води, ґрунту, трухлявої деревини, живих і відмерлих тканин рослин і тварин.
Двокрилі-кровососи (комарі, ґедзі, мошки), так званий гнус, дуже докучають своїми укусами людині, знижуючи працездатність. Нападаючи на домашніх тварин, виснажують їх, призводять до зниження надоїв молока; іноді є причиною загибелі тварин.
У світовій фауні налічується близько 100 тис. видів двокрилих, з них в Україні - 4500.
Ряд ділять на 2 підряди: 1. Довговусі, або Комарі (Nematocera); 2. Коротковусі, або Мухи (Brachycera).
У довговусих вусики багаточленикові, не коротші за голову з грудьми; личинки з розвиненою головою; лялечка вільна, але без кокона. Здебільшого у своїй життєдіяльності пов'язані з водою або вологими місцями. Підряд об'єднує декілька родин: Комарі справжні (Culicidae), Комарі-довгоноги (Tipulidae), Комарі галиці (Cecidomyidae), Мошки (Simuliidae), Комарі-дзвінці (Chironomidae).
Комарі живляться кров'ю людини, звірів, птахів. Кров ссе лише самка, а самець живиться соками рослин. Самка відкладає яйця (кілька сотень) у стоячі водойми. Личинки живляться дрібними організмами (найпростішими, бактеріями) та органіч-ними рештками. У воді вони заляльковуються. Розвиток триває 14-18 днів. У середній смузі буває 2-4 генерації, на півдні - 6-7. Із настанням холодів самці гинуть, а запліднені самки зимують у різних укриттях та господарських приміщеннях.
Малярійний комар (Anopheles maculipennis) є переносником малярії. Від звичайного комара (Culex pipiens) він відрізняється рядом ознак: звичайний комар при посадці тримає своє тіло паралельно до поверхні, малярійний - під кутом; ноги у звичайного комара у півтори рази довші за тіло, у малярійного - в два; личинка звичайного комара тримається паралельно до поверхні води, малярійного - під кутом (що пов'язано з особливістю її дихання). Личинок і лялечок малярійного комара поїдає риба гамбузія, акліматизована в нашій країні.
Мошки (род. Simuliidae) розвиваються у водоймах із швидкою течією. Кров ссуть самки. Укуси важко переносяться людиною і тваринами через отруйність слини, яку мошки вводять у ранку.
Комарі-довгоноги - досить великих розмірів з дуже довгими ногами. Личинки розвиваються у вологому ґрунті, рештках гниючих рослинних, деякі — у воді. Живляться підземними частинами рослин, рослинними рештками, окремі види - водяними червами. Личинки комара-довгонога шкідливого (Tipula paludosaа) пошкоджують польові та овочеві культури, особливо в Поліссі; посівам рису завдають шкоди личинки рисового довгонога (Т. сconjugata).
Галиці - дрібні комарики, які мають дуже спрощене жилкування крил. Личинки багатьох видів живуть у тканинах живих рослин, спричиняючи утворення різних наростів - галів. Належить такий небезпечний шкідник злакових, як гессенська муха (Мауеііоіа йезігисіог), личинки якої пошкоджують сходи пшениці, жита, ячменю.
Комарі-дзвінці в стадії імаго схожі на комарів справжніх, проте вони крові не ссуть. Личинки живуть у стоячих та слаб-копротічних водоймах здебільшого у придонному мулі при значному дефіциті кисню. Часто вони яскраво-рожевого кольору через наявність у гемолімфі пігменту, близького до гемоглобіну. Рибалкам відомі під назвою мотиль. У стоячих водоймах, багатих на органічні речовини, вони становлять 40-80% біомаси бентосу. Переробляючи органічні рештки в донних відкладах мулу, ці личинки відіграють важливу роль у кругообігу речовин у водоймі. Крім того, вони - чудовий корм для риб-бентофагів: коропів, карасів, лящів та ін., а також для акваріумних риб (при цьому не слід допускати переїдання, бо мотиль важко перетравлюється). Дорослих дзвінців також поїдають риби, хижі комахи, комахоїдні птахи.
Підряд Коротковусі, або Мухи (Brachycera), включає двокрилих, що мають короткі вусики. Личинки без голови або вона зачаткова, втяжна. Лялечка у несправжньому коконі або без нього.
Належить багато родин, зокрема, такі, як Г є д з і (Tabanidae), Дзюрчалки (Syrphidae), Дзижчала (Bombyliidae), Мушки плодові (Drosophilidae), Мушки злакові (Chloropidae), Падальні мухи(Calliphoridae), Тахіни (Pachinidae), Ктирі (Asilidae), Сірі м'ясні мухи (Sarcophagidae), Підшкірні оводи (Hypodermatidae), Носоглоткові оводи (Oestridae), Шлункові оводи (Gastrophilidae), Справжні мухи (Muscidae), Кровососки (Hippoboscidae) та ін.
Ґедзі - здебільшого великі мухи, з міцним ріжучосисним хоботком та великими золотистими очима. Самки більшості видів живляться кров'ю переважно ссавців, самці - соком квітів. Самка ґедзя здатна випити за раз до 200 мг крові. їх жертвами в першу чергу стають великі дикі й домашні ссавці, людина. Хоча можуть нападати й на гризунів, птахів, а також на свіжі трупи тварин, унаслідок чого стають особливо небезпечними як переносники інфекційних хвороб (сибірської виразки, туляремії, поліомеліта та ін.). Атакують свою жертву у літні дні зранку і до заходу сонця, особливо активні перед дощем. Унаслідок цього тварини худнуть, надої знижуються на 10-15%. Личинки ґедзів живуть у вологому ґрунті по берегах водойм, за способом живлення - хижаки або детритофаги. Належать гедзь бичачий (Tabanus bovinus) - один із найбільших представників (довжина тіла - 19-24 мм), гедзь сірий (Т. bromius), пістряк оздоблений (Chrysops pictus) та ін.
Личинки підшкірних оводів паразитують під шкірою ссавців, зокрема, великої рогатої худоби, в ділянці спини, викликаючи утворення жовн, що відкриваються свищами, через які личинки дихають, а потім випадають лялечки. Личинки шлун-кових оводів розвиваються у шлунку, а також в інших відділах травного тракту коней, віслюків. Дозрілі личинки виходять назовні з калом, заляльковуються в землі. Самки носоглоткових оводів уприскують по декілька личинок безпосередньо у носову порожнину тварин, зокрема овець. Дорослі личинки виходять назовні через ніздрі хазяїна. Оводи у стадії імаго не живляться; самки переслідують тварин, щоб відкласти на них яйця або уприснути личинок.
Оводи завдають значних збитків тваринництву. Підшкірні оводи спричиняють схуднення тварин, пошкоджують їхню шкіру; шлункові викликають появу виразок в органах травлення, виснаження тварин. Від носоглоткових оводів у овець розвива-ється хвороба «несправжня вертячка», при якій вівці кружляють в одному напрямку і через декілька днів гинуть.
Кровососки, що паразитують на тілі птахів і звірів, мають плоске тіло з міцними шкірястими покривами. їхні надзвичайно чіпкі ноги озброєні довгими зубчастими кігтиками, широко розставлені і забезпечують пересування у покривах тіла хазяїна. У ряду видів зовсім зникли крила. Личинки розвиваються у тілі матері і відразу після народження заляльковуються. Живлячись кров'ю хазяїна, виснажують його. Із свійських тварин паразитують на вівцях, коровах, конях, собаках та ін. Зокрема, відчутної шкоди вівчарству завдає кровососка Melophagus ovinus.
Справжні мухи - двокрилі комахи середніх розмірів сірувато-бурого або чорного кольору. Спосіб живлення личинок різноманітний, є серед них сапрофаги, копрофаги (живляться гноєм, фекаліями), хижаки та тимчасові паразити, а також рослиноїдні. Серед дорослих мух є кровососи.
Кімнатна муха (Musca domestica), яка належить до тварин-синантропів, всюди супроводжує людину (проникла навіть на космічний корабель). Має лижучосисний ротовий апарат і може живитися як рідкою, так і твердою їжею, яку розмочує слиною. Самка відкладає до 600 яєць у різні нечистоти, органічні покидьки рослинного і тваринного походження. Личинки мух мають зовнішнє травлення. Вони розріджують нечистоти, у яких розвиваються, за допомогою травних соків, після чого всмоктують готову їжу. Заляльковуються у ґрунті. Ро ЗБИТОК триває бли-зько місяця. У помірному кліматі дає 3-4 генерації, на півдні більше, бо висока температура прискорює розвиток. Восени .велика кількість мух гине від епідемій, які спричиняє гриб. Зимує кімнатна муха у фазі імаго в різних укриттях. Побувавши на фекаліях та різного роду відходах, кожна муха несе на поверхні свого тіла близько 6 млн. мікроорганізмів і не менше 25-28 млн. у кишках, де вони не перетравлюються і цілком життєздатними виділяються назовні. Тому мухи - переносники збудників близько 30 хвороб, зокрема, таких небезпечних, як ди-зентерія, черевний тиф, холера.
Поширена як біля людини, так і в природних умовах жовтувато-буро-сіра хатня муха (Muscina stabulans). її личинки розвиваються у гниючих рештках рослин і тварин; у старшому віці є хижаками, поїдаючи личинок інших мух (рис. 122).
Восени до житла людей проникає подібна до кімнатної осіння жигалка (Stomoxis calcitrans), яка все літо живилася на тваринах. Вона має колючосисний ротовий апарат, яким наносить укуси. Це породжує хибну думку, що кімнатні мухи на осінь робляться злими і боляче кусаються. Личинки розвиваються у гної. Від укусів жигалок дуже страждає худоба; надої молока знижуються. Крім того, жигалка є переносником ряду небезпечних захворювань (сибірської виразки, туляремії та ін.).
Падальні мухи поширені переважно у тропіках, проте є види, що розпосюджені в усіх широтах аж до північних районів. Мають яскраве зелене чи синє забарвлення з металевим блиском. Личинки зеленої падальної мухи (Lucilia caesar), синьої падаль-ної мухи (Calliphora vomitoria) розвиваються переважно на трупах; відкладають їх мухи і на свіже м'ясо. Поширені і в Україні.
Сірі м'ясні мухи поширені здебільшого у помірних широтах. Найбільш розповсюджені звичайна м'ясна муха (Sarcophaga carnaria) - завдовжки до 20 мм - і дещо менша за неї (10-16 мм) сіра м'ясна муха (Bercaea haemorrhoidalis), у якої кінець черевця червоний. Імаго живляться м'ясом, соком спілих ягід і фруктів, нечистотами. Личинки розвиваються на трупах, екскрементах, рослинних і тваринних відходах. Сірі м'ясні мухи є переносниками різних кишкових захворювань.
Боротьба з комахами-синантропами і гнусом проводиться спеціальними службами (зокрема, знищення побутових комах проводять працівники санітарно-епідеміологічних станцій). Проте основну роль тут відіграє саме населення.
Хороший санітарний стан території дворів та присадибних ділянок, їх озеленення, збір і дезинфе-кція побутових відходів та нечистот, утримання в чистоті сміттє-збірників роблять неможливим масове розмноження мух.
Серед справжніх мух є й шкідники сільськогосподарських рослин. Зокрема, личинки весняної капустяної мухи (Chortophila brassicae) спричиняють загибель розсади капусти; цибульної мухи (Сh. antiquа) - пошкоджують цибулю.
Корисними у сільському та лісовому господарстві є мухи тахіни, ктирі, дзюрчалки, які в дорослій або в личинковій стадії живляться комахами-шкідниками.
У мух-тахін тіло (особливо черевце) вкрите міцними щетинками. Це сонцелюбні комахи; вдень живляться нектаром квітів та медвяною росою. Личинки тахін - внутрішні паразити комах. Останні заражаються тахінами різними шляхами: проковтують яйця разом з кормом; самки активно відшукують хазяїна, щоб відкласти яйце; личинки самі знаходять хазяїна і проникають у його тіло. Так, тахіна фазія (Phasia crassipennis) розвивається за рахунок клопа-черепашки; тахіна стурмія (Sturmia scutellata) паразитує в гусеницях непарного шовкопряда; тахіна ернестія (Ernestia rudis) - в гусеницях шкідників лісу (соснової совки, соснового коконопряда та ін.).
Ктирі - хижаки; вони полюють на павуків та різних комах -жуків, бабок, саранових, ос, бджіл, які часто бувають більші від них за розміром. Комах ловлять на льоту. За допомогою міцного, схожого на дзьоб хоботка вводять слину із сильною отрутою у тіло жертви; потім її висмоктують. Так, ктир руський (Machimus rusticus) полює на хлібних жуків-кузьок; ктир шершнеподібний (Arilus crabroniformis) - на дрібних жуків-гнойовиків. Зрідка у південних областях України та у степовому Криму зустрічається ктир гігантський (Satanas gigas) - до 4-5 см завдовжки. Занесений до Ч є р в о ної книги України.
У дзижчал тіло густо опушене ніжними волосками; черевце коротке і широке; хоботок може бути завдовжки як тіло. Імаго живляться нектаром квітів, зависаючи над ними, ніби колібрі. Личинки паразитують у гніздах поодиноких бджіл та ос, кубуш-ках саранових, на гусеницях та лялечках совок та інших комах.
Дзюрчалки — середні та досить великі мухи, часто із жовтим малюнком на чорному тілі. Дорослі живляться на квітах, при цьому можуть довго триматися у повітрі над ними майже нерухомо (стоячий політ). Сприяють перехресному запиленню рослин. Личинки багатьох видів живуть у колоніях попелиць, знищуючи їх. Дзюрчалка-джмелевидка (Volucella bombylans) зовнішнім виглядом нагадує джмеля; дзюрчалка-бджоловидка (Eristalis tenax) бджолу. Личинки бджоловидки розвиваються у воді. Вони довгасті, брудно-сірі, з довгою (12-15 см) дихальною трубкою.
Ряд Волохокрильці - Trichoptera. Належать комахи завдовжки 0,5-4 см, з розмахом крил до 45 мм, що мають довгі щетинкоподібні вусики, дві пари перетинчастих крил, бігальні кінцівки і частково редуковані ротові органи. Тіло і крила опушені волосоподібними щетинками. Імаго вдень малорухомі. Вони сидять на прибережній рослинності чи кущах, витягнувши вперед вусики і склавши дахоподібно на спині крила. Не живляться, за допомогою недорозвиненого хоботка злизують лише вологу. Літають присмерком, часто над самою водою. Живуть недовго, здебільшого до тижня. Яйця (від 300 до 1000) відкладають у воду, де й відбувається розвиток личинок, який може тривати 1-2 і навіть З роки. Личинки живуть у чох-ликах-будиночках, які споруджують із піщинок, черепашок молюсків, дрібних камінців, кусочків рослин тощо, склеюючи їх виділеннями павутинних залоз. У деяких чохлики утворені лише з павутини. Личинка переміщується по дну, висуваючи з чохлика голову і груди з трьома парами кінцівок. Живляться переважно соком живих і відмерлих рослин; є й хижаки. їх, у свою чергу, поїдають риби і деякі птахи. Є індикаторами ступеня забруднення водойм (живуть здебільшого у чистій, збагаченій на кисень воді).
У світовій фауні відомо понад 6000 видів, поширених в усіх частинах світу, крім Антарктиди; з них в Україні - близько 200.
Поширеною є фріганея гігантська (Phrygandis grandis), великі личинки якої (до 40 мм) будують чохлики із кусочків водяних рослин, укладаючи їх вздовж спіральними рядами. Живляться личинками комарів та інших комах. Дуже численні у водоймах личинки лімнофіл (рід Limnophilus), що споруджують ЧОХЛИКИ із рослинних решток та черепашок дрібних молюсків.
Ряд Перетинчастокрилі - Hymenoptera. Один із найбільших рядів, що нараховує за різними даними від 150 до 300 тис. видів; з них у фауні України - близько 30 тис. Довжина тіла - від 0,2 мм до 6 см.
Мають дві пари перетинчастих прозорих крил, у деяких вони редуковані. Ротовий апарат гризучолижучого або гризучосисно-го типу. Вусики часто щетинкоподібні, ниткоподібні, колінчасті. Ноги ходильного або бігального типу, у бджіл і джмелів -збирального. У гуртових комах спостерігається поліморфізм. Часто між грудьми і черевцем є тонкий перехват. На черевці розвинений яйцеклад різної форми. У жалячих перетинчастокрилих яйцеклад видозмінився у жало, що служить для захисту і нападу. Біля основи жала знаходяться отруйні залози, секрет яких заходить у ранку, коли комаха жалить. У мурашок яйцеклад перетворився на крихітні хітинові пластинки. Зате у них добре розвинена залоза, що виробляє мурашину кислоту, оточена м'язовим мішком. При скороченні м'язів кислота ви-кидається назовні на відстань до півметра. Серед представників ряду багато паразитичних форм, що розвиваються переважно за рахунок інших комах, рідше паразитують на рослинах.
Ряд включає два підряди: 1. Сидячочеревц е в і (Symphita) та 2. Стебельчасточеревцев і (Apocrita).
У сидячочеревцевих черевце сидяче, тобто прикріплюється до грудей широким першим сегментом. У стебельчасточеревцевих перший сегмент черевця зливається із грудьми, а другий, дуже звужений, утворює стебельце, яке рухомо з'єднане із черевцем.
До підряду Сидячочеревцеві належать 2 надродини: Пильщики (Tenthredinidae) та Рогохвости (Siricidae).
Пильщики мають зазубрений яйцеклад, за допомогою якого відкладають яйця у тканини листя, плодів, у стебла та гілки рослин. Шкідники культурних та дикорослих рослин. Так, листя смородини та аґрусу пошкоджують личинки пильщика жовтого аґрусового (Nematus ribesii). Жовтувато-біла личинка пильщика чорного плодового сливового (Hoplocampa minutaa) живе у молодих плодах слив, аличі, зрідка - абрикоса, які через це опадають недозрілими. Жовтувато-біла з рудою головою личинка пильщика плодового яблуневого (Hoplocampa testudinea) по-шкоджує зав'язі і молоді плоди яблуні, які від цього опадають. Небезпечними шкідниками хлібних та кормових злакових є пильщики звичайний хлібний (Cerhus pydmaeus) та чорний хлібний (Trachelus tabidus), личинки яких розвиваються у стеблах і спричиняють їх вилягання. Пильщики хвойні (Diprionidae) знищують хвою ялини, сосни, кедра та модрини.
Рогохвости розвиваються у деревині, у тому числі й мертвій. Яйця самки відкладають за допомогою досить довгого і товстого яйцекладу, просвердлюючи у деревині ходи до 2 см. Личинки пошкоджують деревину хвойних та листяних дерев (рис. 125).
Багато родин належать до підряду Стебельчасто-черевцевих.
Родина Горіхотворки - Cynipidae. Об'єднує дрібних комах, що розвиваються у галах - розрослих під впливом речовин, які виділяються личинками, тканинах рослин. Характерне чергування двостатевого і партеногенетичного по-колінь. У переважній більшості - шкідники дуба, рідше - шипшини та троянд. Найбільш поширена звичайна дубова горіхо-творка (Cynips quercusfolii), личинки якої утворюють гали («чорнильні горішки») на листі дуба.
Родина Хальциди - Chalcididae. Належать дрібні комахи, переважна більшість яких - паразити багатьох комах-шкідників на різних фазах розвитку. Так, яйцеїди відкладають свої яйця в яйця інших комах, за рахунок яких відбувається їх живлення і розвиток. Яйцеїди роду Трихограма (Trichogramma) - паразити близько 150 видів комах, в основному шкідників (різні види совок, яблунева плодожерка, стебловий та лучний метелик, білан капустяний та ін.). Відомо близько 200 видів трихограм. Це дрібні комахи (до 1 мм), розвиток яких до стадії імаго відбувається в яйцях інших комах. В одному яйці совки, наприклад, розвивається 2-4 личинки яйцеїда. Імаго потребує додаткового живлення нектаром квітів. Пло-дючість - у середньому 40-80 яєць. Зимує у фазі дорослої личинки в яйцях совок, вогнівок та інших лускокрилих. Окремі види трихограм (звичайну, жовту, безсамцеву та ін.) розводять на біофабриках і використовують для біологічної боротьби зі шкідливими лускокрилими.
Теленомуси (Telenomus) паразитують на яйцях клопа-чере-пашки. Самка живе близько 20 днів і за цей час може заразити до 250 яєць черепашки. Зимує у стадії імаго (самка) під листям та корою дерев у лісі, полезахисних смугах і в садах. Тому найвищий процент зараження яєць черепашки теленомусом спостерігається поблизу лісосмуг.
Представники надродини Ї здці (Ichneumonidae) за допомогою довгого яйцеклада відкладають яйця (до 1000 штук) переважно в живі личинки лускокрилих, клопів, жуків. У фазі імаго потребують додаткового живлення некта-ром квітів. Різні види їздцівапантелесів (Apanteles glomeratus) паразитують у тілі гусениць комах-шкідників: білана капустяного, білана жилкуватого, непарного шовкопряда, зернової совки та інших.
Надродина Бджолині (Apoidae) включає високоорганізованих перетинчастокрилих, які живляться пилком та нектаром, забезпечуючи перехресне запилення рослин. Є як поодинокі, так і гуртові форми з чітко вираженим полімор-фізмом. Дджола медоносна (Apis mellifera) є у дикому стані, а також розводиться людиною. Дикі бджоли живуть у дуплах дерев, тріщинах скель та інших укриттях. До складу бджолиної сім'ї входять матка, кілька сотень трутнів та десятки тисяч (до 100 тис.) робочих бджіл (самок із недорозвиненими яєчниками). У сім'ї бджіл матка може жити до 5 років. Запліднюється раз у житті; сперматозоїди зберігаються у сім'яприймачі.
За весняно-літній сезон відкладає до 150 тис. яєць. Трутні запліднюють матку під час шлюбного польоту. У них велика голова з добре розвиненими очима. Восени бджоли виганяють трутнів із вулика, і вони гинуть. Робочі бджоли виконують різноманітні функції: чистять, стережуть і вентилюють вулик, будують із воску соти, вигодовують личинок, доглядають матку, збирають пилок та нектар, консервують їх. Вони підтримують у гнізді необхідну температуру та вологість, приносять у вулик воду та бджолиний клей, яким замазують усі щілини, готуючись до зимівлі. У робочих бджіл добре розвинені щелепи, хоботок, во-сковидільні залози, «корзинки» на задніх кінцівках для перенесення пилку, залози, що виділяють молочко для годування личинок, жало для захисту та інші органи.
Навесні робочі бджоли будують із воску соти з шестигранними комірками. Частину комірок заповнюють харчовими продуктами - медом і пергою (законсервованим пилком), в інші матка відкладає яйця. Із незапліднених яєць (матка відкладає їх у більші комірки) розвиваються трутні, із запліднених - робочі бджоли. Матки розвиваються із запліднених яєць в особливих великих комірках-маточниках. Коли з'являється молода матка, стара разом із частиною робочих бджіл залишає вулик, утворюючи рій (рис. 126).
Бджоли виробляють цінний продукт харчування - мед. Він містить глюкозу, фруктозу, ферменти, органічні кислоти, мікроелементи, вітаміни та ін. Зібраний із квітів нектар зазнає складної переробки у медовому шлуночку бджоли (у волі). Тут із нектару всмоктується вода, він збагачується ферментами, органічними кислотами, антимікробними речовинами. Дозрівання меду відбувається у сотах. У 40 галузях промисловості застосовується віск. У медицині використовують бджолиний клей -прополіс, бджолину отруту, молочко, з якого виготовляють лі карський препарат - апілак. Бджоли приносять також величезну користь запиленням квіткових рослин. Щоб зібрати 1 кг меду, бджола повинна відвідати близько 10 млн. квітів.
Поряд із медоносною бджолою важливу роль у перехресному запиленні квіткових рослин відіграють поодинокі бджоли - андрени (Andrena). Самка андрени риє у землі нірку, в обидва боки від якої прокладає віднірки, що закінчуються коміркою, кожну з яких вона заповнює сумішшю меду й пилку - кормом для майбутніх личинок.
Родина Джмелі (Bombidae) включає комах більших розмірів, ніж бджоли. Тіло їх густо вкрите волосками. Перезимувавши, матки навесні будують гніздо в землі; спочатку роблять усього кілька комірок, в одну з яких відкладають яйця, інші - для запасу корму із меду і перги. Коли з'являються личинки, матка розширює комірку. Із першого приплоду, вигодованого маткою, розвиваються лише робочі джмелі. Вони ремонтують і розширюють гніздо, запасають корм, доглядають личинок. Матка гнізда більше не залишає і відкладає яйця (у джмелиному гнізді їх буває від 100 до 500). Під осінь виводяться молоді самці і самки. Після запліднення трутні гинуть, а молоді самки ховаються під опале листя, у нірки, де й перези-мовують. Восени гинуть і всі робочі джмелі. Отже, на відміну від бджіл, джмелина сім'я існує лише один рік. Велику роль відіграють джмелі у запиленні конюшини, урожайність насіння якої при цьому зростає на 70%. Особливе значення їх - і в запи-ленні інших рослин при просуванні сільського господарства на північ. Адже джмелі - холодостійкі комахи, добре пристосовані до життя в суворих умовах півночі, де інших запилювачів або взагалі немає, або ж вони літають протягом короткого часу. Виявилося, що температура тіла джмелів дорівнює +40°С і може перевищувати температуру навколишнього середовища на 20°-30°С. Тіло джмелів нагрівається завдяки роботі грудних м'язів. У гнізді джмелів температура висока - до +30°-35°С. Коли вона починає падати, джмелі посилено гудуть - швидко скорочують м'язи грудей. Тому вони заходять далеко на північ - до Гренландії, Нової Землі, Чукотки й Аляски. В Україні поширені джміль польовий (Bombus agrorum), джміль садовий (В. hortorum) та ін.
Родина Мурашки - Formicidae. Об'єднує здебільшого гуртових комах, які живуть у мурашниках або риють у ґрунті глибокі розгалужені ходи і галереу. Є група мурашок-деревоточців (Camponotus), які проточують численні ходи і великі камери у стовбурах дерев (переважно засихаючих). Мурашка руда лісова (Formica rufa) живе у складних спорудах -мурашниках, які мають підземну і надземну частину. Підземна - це складні лабіринти із великою кількістю ходів та камер. Надземна частина побудована здебільшого із хвої та рослинних решток. Улітку в мурашнику підтримується постійна температура і вологість: мурашки відкривають і закривають входи в гніздо, змінюють нахил освітленого схилу купола мурашника. Переважна більшість жителір мурашника - робочі мурашки (безкрилі самки із недорозвиненими статевими органами). Вони будують мурашник, захищають його від ворогів, переносять личинок і лялечок у місця з оптимальними умовами для розвитку. У середині літа з'являються крилаті особини - самці і самки. Після шлюбного польоту самці гинуть, а самки втрачають крила і приступають до відкладання яєць у старому мурашнику або ж починають будувати новий. В одному мурашнику живе не одна, а кілька самок. Тривалість життя самки - до 10 років; сім'я ж рудих мурашок може існувати на одному місці до 100 років за рахунок постійного відтворення її членів. Між членами сім'ї мурашника існує постійний обмін інформацією насамперед за допомогою феромонів. Учені добре вивчили феромони сліду та феромони тривоги у мурашок. Мурашка-фуражир, що знайшла джерело їжі, рухаючись до гнізда, торкається черевцем землі і залишає на ній пахучий слід. По цьому сліду їжу знаходять інші мурашки, тому рухаються вони не безладно, а мурашиними стежками. Феромон тривоги у більшості мурашок виг діляється залозами, розташованими біля основи щелеп. Потурбована мурашка стає в захисну позу і виділяє феромон тривоги. Відчувши його запах, усі сусідні мурашки, в свою чергу, збуджуються, цей стан поступово охополює все більшу і більшу частину мурашника.
Ці комахи знищують велику кількість шкідників лісу - гусениць п'ядунів, листовійок, совок, личинок пильщиків та ін. Підраховано, що сім'я з одного мурашника знищує за добу 10-30 тис. комах, з яких 80% - шкідники. Мурашками, у свою чергу, живляться співочі птахи, рябчики, дятли, тетерева, борсуки, лисиці, ведмеді. Птахи, щоб звільнитися від паразитів, «купаються» у мурашниках, засовують мурашок під крила.
Мурашка садова, або чорна(Lasius niger), мешкає на луках, лісових галявинах, у садах і парках, гнізда у вигляді невеликих земляних горбків розміщує на відкритих місцях, а також у дуплах дерев і старих пеньках, у щілинах дерев'яних споруд. Живиться соком ягід і інших плодів, падлом, а також виділеннями попелиць, колонії яких охороняє. У культурних біоценозах небажана, оскільки сприяє розмноженню попелиць.
Оси між грудьми і черевцем мають добре виражену тонку перетяжку. Живляться різноманітною їжею: мухами, бджолами та іншими комахами, нектаром квітів, солодкими плодами та соком дерев та ін. Серед ос є гуртові та поодинокі. До гурто-вих належить рід Паперові оси (Vespidae): оса звичайна (vespa vulgaris), лісова (V. silvestrisз), руда (V. rufa), шершень (V. crabro). Вони будують гнізда із пережованої деревини, змішаної зі слиною. Речовина ця на вигляд і за своїм скла-дом схожа на обгортковий папір. Основу гнізда закладає матка, що перезимувала. Із відкладених нею яєць виходять робочі оси і лише наприкінці літа з'являються самці і самки. Личинок оси, годують пережованими комахами. До зими всі оси, крім запліднених самок, гинуть.
Шершні, великих розмірів комахи (до 30 мм), щоб виготовити папір для гнізда, обгризають кору з молодих гілочок беріз, тому він коричневий, а не сірий, як у інших ос. У великій сім'ї гніздо може мати діаметр до 1,5 м. Личинок вигодовують пережованими мухами і бджолами; імаго живляться нектаром, пилком, обгризають дозрілі плоди і фрукти, кору молодих дерев. Ловлячи бджіл, завдають шкоди бджільництву. Укус їх дуже болючий і небезпечний для людини (рис. 127).
Поодинокі оси сколи (родина Scoliidae), риючі оси (Sphecidae) корисні, оскільки знищують саранових, личинок хрущів, шкідливих метеликів, наприклад, озимої совки.
Ряд Лускокрилі, або Метелики, - Lepidoptera. Наявні дві пари крил, покритих дрібними хітиновими лусочками (видозміненими волосками), що утворюють певний малюнок і надають різноманітного, часто дуже красивого забарвлення. Яскраве забарвлення, що переливається, залежить від заломлення світлових променів безколірними лусочками; білі, жовті та червоні плями
обумовлюються пігментами птерипами. У самців деяких метеликів є пахучі лусочки - андроконії, ароматичні секрети (феромони) яких мають запах резеди, по луниці, ванилі, плісняви і служать для приваблювання самок.
Зрідка крила вкорочені або зовсім відсутні. Розмах крил - від 3,2 до 300 мм. В імаго ротові органи смоктального типу, у личинок - гризучого. Імаго живляться рідкою їжею: соком дерев, виділеннями попелиць, нектаром квітів; часто не живляться взагалі (афагія). Гусениці здебільшого фітофаги, хоча часто спо-стерігається й інший тип живлення. Гризучий ротовий апарат мають також дорослі зубаті молі, які живляться пилком рослин. Вусики здебільшого довгі, різноманітної форми: щетинкоподібні, булавоподібні, гребінчасті, веретеноподібні, перисті та ін. У самців розвинені краще, ніж у самок. Ноги ходильного типу. Личинка - гусениця. Лялечки вкриті (здебільшого в коконі), рідко - вільні (відкриті).
У світовій фауні відомо понад 140 тис. видів, поширених переважно у тропіках; в Україні - близько 6-8 тис. видів. Ряд об'єднує велику кількість родин.
Родина Справжні молі (Tineidae) об'єднує дрібних метеликів (розмах крил - 9-14 мм), гусениці яких живуть у маленьких пересувних чохликах. Гусениці молі зернової (Nemapogon granellus) пошкоджують зерно в зерносховищах, сушені фрукти, гриби, насіння сільськогосподарських і декоративних рослин; молі одежної (Tineola biselliella) - шерстяні та хутрові вироби. Імаго не живляться.
До родини Молі горностаєві (Hyponomeutidae) належать дрібні метелики з видовженими крилами, облямованими довгою бахромою з волосків. Багато видів - небезпечні шкідники сільськогосподарських і лісових рослин. Так, гусениці яблуневої молі (Hyponomeuta malinellus) живуть групами у павутинних гніздах, об'їдаючи листя на яблуні та інших деревах. Капусту та інші хрестоцвіті сильно пошкоджує капустяна міль (Plutella maculipennis).
До родини Вогнівки (Pyralididae) належать метелики з тонким тілом і відносно довгими ногами. Передні крила трикутної.форми. Дорослі летять на світло (звідси назва). Гусениці - часто небезпечні шкідники. Так, великої шкоди сільськогосподарським і технічним культурам може завдати лучний метелик (Soxsostege sticticalis). Його гусениці - ненажерливі поліфаги (живляться листям, а іноді й стеблами рослин, що належать до 35 родин: цукровими буряками, бобовими, гречкою, льоном, соняшником, кукурудзою, коноплями та ін.). На півдні України може давати до трьох генерацій за літо. Зимують гусениці в ґрунті всередині коконів. Літ метеликів і відкладання яєць розпочинається при температурі +15°С, оптимальною для них є температура +20°+25°С. Відчутної шкоди багатьом культурам (кукурудза, конопля, просо) завдає метелик стебловий, або кукурудзяний (Pyrausta nubilalis). Гусениці вогнівок комірної (Ephestia kuhniella) та борошняної (Pyralis farinalis) живуть у борошні, забруднюючи його своїми екскрементами. Вогнівка воскова, або бджолина (Galleria mellonella), розвивається у вуликах; її личинки живляться воском.
До родини Листокрутів (Tortricidae) належать невеликі молеподібні метелики (розмах крил - до 2,5 см). Літають присмерком. Гусінь дуже рухома, може рухатись як вперед, так і назад, а також спускатися на павутині. У більшості видів вона здатна скручувати листя рослин у вигляді пакетів або трубочок. Небезпечним шкідником дібров є дубовий листокрут (Tortrix viridana), що у роки масового розмноження оголяє дуби, об'їдаючи на них листя. Пошкоджують також бруньки та листя клена, верби, липи, ліщини тощо.
Належать плодожерки: яблунева (Laspeyresia pomonella), грушева (L. pyrivora) та сливова (L. funebrana). Яблунева плодожерка пошкоджує переважно плоди яблунь, хоча може розвиватись і на інших плодових деревах. Самка відкладає яйця на поверхню плодів, квітконіжки та листя. Гусениця (рожевого кольору) проникає у плід, живлячись його м'якоттю та насінням. Одна гусениця пошкоджує 1-3 плоди. Заляльковується у тріщинах кори. Зимує у стадії дорослої гусениці у коконі. За рік дає 1-3 покоління. Грушева плодожерка пошкоджує плоди груш, сливова - слив, абрикосів, персиків.
До родини Коконопряди (Lasiocampidae) належать великих або середніх розмірів нічні метелики із товстим волохатим тілом. Хоботок редукований, тому імаго не їдять і живуть недовго. Гусениці живляться переважно на деревах, не раз утворюючи великі скупчення. Заляльковуються у павутинному коконі. Деякі види - небезпечні шкідники лісових та плодових дерев. Так, гусінь соснового коконопряда (Dendrolimus pini) об'їдає хвою сосни. Дорослі гусениці - до 7-8 см завдовжки; вони вкриті червонуватими волосками. Зимує у фазі гусениці у лісовій підстилці та в землі. Осередки масового розмноження цього шкідника виникають у посушливих місцях. Кільчастий коконопряд (Malacosoma neustria) пошкоджує листя плодових (яблуні, груші, вишні) та лісових (дуб, клен, береза та ін.) дерев. У липні самка відкладає яйця (до 400 штук) навколо тонких пагонів, склеюючи їх у широке кільце. У фазі яйця шкідник зимує. Навесні гусениці спочатку об'їдають бруньки, потім - листя дерев. Живляться вночі, удень тримаються у павутинних гніздах, куди ховаються і в негоду. Заляльковуються між листям. Генерація одна.
До родини Шовкопряди справжні (Bombycidae) належить близько 20 видів, поширених у тропіках. В Україні єдиний представник - шовковичний, або тутовий шовкопряд (Bombyx mori) (рис. 128), одомашнена тварина; у дикій природі не зустрічається. Розводять з метою одержання натурального шовку. Батьківщина його, очевидно, Гімалаї, звідки він був завезений до Китаю, де шовківництво почало розвиватися за 2500 років до н.е. Метелики тутового шовкопряда (розмах крил - 4-6 см) втратили здатність до польоту, а гусениці можуть живитися лише подрібненою їжею (листям шовковиці). У гусениці розвинені залози, що виробляють білкову речовину фіброїн. На повітрі вона затвердіває і перетворюється на шовкову нитку, з якої гусениці останнього покоління виготовляють кокон, де й заляльковуються. Для одержання шовку кокони обробляють гарячою парою, що вбиває лялечок; шовкову нитку розмотують і прядуть із неї пряжу. З одного кокона одержують нитку 700-1000 м завдовжки. У результаті селекції створено багато порід тутового шовкопряда, які дають кокони різного кольору (білого, рожевого, зеленуватого, блакитного). Б.Л. Астауров експериментально довів, що при опроміненні яєць тутового шовкопряда певними дозами рентгенівських променів можна вбити ядро яйця, не пошкодивши цитоплазми. Такі яйця запліднюються і мають гаплоїдний набір хромосом. З них розвиваються гусениці, що після заляльковування перетворюютьcя на самців (кокони їх завжди більші за кокони, де розвиваються самки). Це дає можливість збільшити вихід шовку на 30 %. В Україні шовківництво розвивається у тих областях, де росте шовковиця.
Родина Бражники - Sphingidae. Об'єднує ; здебільшого великих метеликів (у деяких розмах крил - 60-130 мм) :І кремезним звуженим на кінці тілом. Вусики веретеноподібні, хоботок довгий. Передні крила вузькі, довші за задні. Швидко літають (50-60 км/год), долаючи значні відстані. Присмеркові та нічні комахи. Теплолюбні. Імаго живляться нектаром, зависаючи над квітами. Гусениці великі; забарвлення їх часто яскраве; на кінці тіла здебільшого є ріг, а на тілі - косі смуги, спрямовані ззаду наперед. Живляться на рослинах, переважно дикорослих травах, а також - деревах та кущах. Так, бражник молочайний (Celerio euphorbiae) розвивається на молочаї, бражник бузковий (Sphinx ligustri) - на бузку, бражник сосновий (S. pinastri) - на сосні. Зрідка в Україні зустрічається бражник мертва голова (Acherontia atropos), гусениці якого віддають перевагу пасльоновим рослинам, хоча можуть живитися і на жасмині, малині та ін. Розмах крил у метелика - 110-130 мм. Літає вночі, живиться соком дерев, пошкоджених плодів, квітів з поверхневими нектарниками (має короткий хоботок); іноді проникає у вулики, де п'є мед. Має здатність видавати звуки, втягуючи через хоботок у глотку повітря та виштовхуючи його. Зрідка у Криму та по берегах Азовського моря можна побачити олеандрового бражника (Daphnis nerii), гусениці якого розвиваються переважно на олеандрі. Здійснює значні міграції, під час яких залітає й на територію України із Туреччини та інших країн Середземномор'я.
Родина Совки - Noctuidae. Об'єднує метеликів різних розмірів, здебільшого сірого чи бурого кольорів із характерним малюнком на крилах («малюнок совок»). Основу його складають звивисті поперечні смуги та три плями. Вусики щетинкоподібні, у самців іноді гребінчасті. Присмеркові та нічні комахи, інколи літають удень. Гусениці живляться на рослинах. Багато нидів - небезпечні масові шкідники сільськогосподарських та лісових рослин. Наприклад, озима совка (Agrotis segetum) пошкоджує понад 50 видів рослин. Зимують гусениці останнього покоління у ґрунті на глибині 20-25 см. Навесні вони піднімаються у верхній шар ґрунту і там заляльковуються. Літ метеликів розпочинається у травні, увечері або вночі. Після додаткового живлення нектаром квітів самки відкладають яйця (400-500, зрідка до 2000 шт.) на рештки рослин, бур'яни або просто на землю; їх розвиток триває 6-12 днів. Гусениці першого покоління підгризають сходи й молоді рослини цукрового буряка, соняшника, кукурудзи, проса та ін.; другого покоління - сходи озимої пшениці й жита, а також літні посадки картоплі та посіви бобових трав. Протягом року має дві генерації. Гусениці совки капустяної (Mamestra brassicae) живляться спочатку на нижньому боці листя капусти, з часом проникаючи в середину качана. Гусениці конюшиної совки (М.trifolii) - поліфаги: пошкоджують конюшину, люцерну, буряки, городні культури. Поліфагія характерна і для пшеничної совки (Euxoa tritici), яка завдає шкоди хлібним злакам, цукровим бурякам, картоплі, гречці та ін.
Родина П'ядуни - Geometridae. Включає дрібних та середніх розмірів метеликів із великими й широкими крилами. Передні крила нерідко мають захисне забарвлення. Вусики нитчасті, у самців часто перисті. Гусениці пересуваються, ніби міряючи землю (звідси латинська назва). Черевних ніжок здебільшого лише дві пари, при пересуванні гусениця наближає їх до грудей, вигинаючи тіло у вигляді петлі. У разі небезпеки гусениця витягується і тримається вертикально до субстрату, нагадуючи сучок. Серед п'ядунів багато небезпечних шкідників, що живляться листям та бруньками дерев і кущів. Так, п'ядуни зимовий (Operoptera brumata) (у самки крила недорозвинені) та обдирало (Erannis defoliaria), самка якого зовсім не має крил, пошкоджують понад 100 деревних порід, у тому числі яблуню, грушу; п'ядун аґрусовий (Abraxas grossulariata) - листя аґрусу, смородини, абрикоса, персика тощо.
Метелики, що ведуть денний спосіб життя, об'єднані у надродину Булавовусі, або Денні (Papilionoidea, або Rhopalocera). Це метелики великих або середніх розмірів; крила здебільшого яскраво забарвлені, у спокої вони піднімають їх догори. Вусики булавоподібні. Належить декілька родин.
Родина Білани - Pieridae. Об'єднує метеликів з білими, жовтими або оранжевими крилами, на яких часто бувають темні плями і смуги. Серед них є шкідники городніх і садових культур. Білан капустяний (Pieris brassicae) пошко-джує капусту. Самка відкладає яйця (200-300 штук) купками на нижньому боці листків рослин із родини хрестоцвітих. Гусениці часто з'їдають усе листя, залишаючи лише товсті жилки. Після закінчення живлення вони забираються на дерева, паркани, стіни будівель, де й заляльковуються. Через 10-20 днів лялечка перетворюється на метелика. На півдні країни білан ка пустяний може мати 3-4 генерації. Зимує в стадії лялечки (рис. 129).
Білан жилкуватий (Aporia crataegi) - шкідник саду: його гусениці пошкоджують яблуні, груші, сливи, абрикоси та ін. У червні-липні самка відкладає яйця купками від 20 до 200 штук на листя дерев. Гусениці, живлячись листям, тримаються колоніями. Восени вони обсновують листя павутиною і прикріплюють його до гілок дерева, утворюючи зимове гніздо. У гнізді кожна гусениця снує для себе окремий кокон. Такі спільні гнізда, в яких може бути 20-30 гусениць, добре помітні на деревах після опадання листя. У цей час або взимку їх збирають і знищують. Навесні гусениці живляться бруньками, листям дерев. У кінці травня заляльковуються на гілках та стовбурах дерев. Мають одну генерацію на рік.
Належать також такі красиві метелики, як зірочка (Euchloe cardamines), лимонниця (Gonepteryx rhamni), гусениці яких розвиваються на дикорослих рослинах і ніякої шкоди не завдають.
До родини Голуб'янки (Lycaenidae) належать метелики, які мають крила зверху блакитні, сині, яскраво-червоні, бурі, знизу - сірі або бурі, часто поцятковані. Самці забарвлені яскравіше, ніж самки. Належать голуб'янка ікар (Lycaena icarus), малинниця (Callophrus rubi) та ін.
Найбільше видів серед денних метеликів налічує родина Німфаліди (Nymphalidae), представники якої яскраво забарвлені, строкаті, розвиваються на дикорослих рослинах і є окрасою нашого довкілля. Це такі види, як павине око денне (Vanessa io), кропив'янка (V. urticae), адмірал (Pyrameis atalanta), жалібниця (V. antiopa), перламутрівка велика (Argynnis paphia) та ін.
До родини Парусники (Papilionidae) належать дуже красиві метелики, задні крила яких мають довгастий «хвостик» або ж вони округлі; їхні краї, що прилягають до черевця, мають виїмку. їх тепер рідко можна знайти в природі. Це аполлон (Parnassius apollo), махаон (Раріlio тасhаоп), подалірій (Р. podalirius).
Зменшення чисельності денних метеликів - окраси нашої природи - пояснюється насамперед посиленням антропогенного впливу: скороченням кормової бази внаслідок господарювання, зміною біотопів, застосуванням гербіцидів, інсектицидів, колекціонуванням.
Ряд Жуки, або Жорсткокрилі, - Coleoptera. Передні крила жуків перетворилися на тверді хітинові над-крила - елітри, які виконують захисну функцію; задні - перетинчасті. Ротові органи гризучого типу. Вусики нитчасті, щетинкоподібні, пластинчасті, колінчасті та ін. Кінцівки ходильного (бігального), плавального, стрибального, копального типів. Лялечки вільні та покриті. Розміри - від 0,03 до 150 мм (жук-геркулес). Найбільшим жуком фауни України є жук-олень: довжина його - до 5,5 см, а з рогами - до 8 см.
Жуки - найчисленніший за кількістю ряд. У світовій фауні налічується понад 300 тис. видів жуків, з них у фауні України -близько 15 тис. За способом живлення є фітофаги, сапрофаги, хижаки; паразитизм зустрічається рідко.
Належить велика кількість родин.
Представники родини Жужелиці (Туруни) - Carabidae - мають видовжене, струнке тіло. Забарвлення часто яскраве з металічним блиском. Більшість видів живе на поверхні ґрунту або в його верхніх шарах, деякі - на рослинах. Hоги довгі, бігального, ходильного, рідко копального типів. Переважно хижаки, рослиноїдних видів небагато. Належать лсуки-стрибуни і справжні жужелиці.
Жуки-стрибуни (рід Cicindela) забарвлені дуже яскраво і ведуть денний спосіб життя. Ноги і вусики у них довгі, очі дуже великі. Оселяються звичайно на сонячних піщаних ділянках. Найпоширеніший у фауні України стрибун гібридний (Cicindela hybrida).
У справжніх жужелиць очі не такі великі, тіло має темне забарвлення, часто з металевим блиском. Здебільшого нічні комахи; удень ховаються в різні укриття. При небезпеці вибризкують із анального отвору їдку, смердючу рідину. Більшість видів хижаки, які знищують шкідників сільського та лісового господарства. Є і фітофаги. Представники роду Красотіл (Calosoma) мають задні крила. Належать красотіл пахучий (Calosoma sycophanta), красотіл бронзовий (С. inquisitor) - красиві неуки, які живляться гусеницями лускокрилих; охоче поїдають навіть отруйних волохатих гусениць непарного, соснового та похідного шовкопрядів, золотогуза - небезпечних шкідників лісу. Степовий красотіл (С. denticolle) - важливий природний ворог лучного метелика та деяких совок.
У роду Жужелиці (Carabus) задні крила недорозвинені. Хижаки. У хвойних лісах поширена лісова жужелиця (Carabus hortensis), повсюдно в листяних лісах, на полях — польова жужелиця (С. cancellatus). Жужелиця кримська, або молюскоїд (С. tauricus), поширена у лісах та садах Криму. Забарвлення тіла синьо-фіолетове, довжина - до 50 мм. Живиться молюсками. Потребує охорони. Жужелиця хлібна (Zabrus tenebrioides) - небезпечний шкідник трав'янистих рослин, особливо зернових. Жуки живляться насінням; личинки об'їдають молоде листя сходів, залишаючи лише жилки. Великої шкоди завдає озимій пшениці.
Родина Плавунці - Dytiscidae. У фазі імаго та личинки живуть у воді. Лялечка розвивається у вологому і'рунті поблизу водойм. Населяють переважно стоячі водойми. Задні кінцівки плавального типу, передні - короткі, служать для утримування здобичі. У самців лапки сильно розширені і мають присоски, якими ці тварини прикріплюються до гладеньких предметів, а також до самки у період розмноження. Дихають атмосферним повітрям, тому періодично спливають на поверхню води, щоб набрати під надкрила запас повітря. Уночі можуть перелітати з однієї водойми на іншу. За способом живлення як дорослі жуки, так і їхні личинки - хижаки. Поїдають водяних комах, рачків, молюсків, пуголовків, мальків риб. Личинка за допомогою саблеподібних щелеп вводить у жертву рідину, що паралізує її і відіграє роль травного соку (зовнішнє травлення). Перетравлена їжа всмоктується через канальці у щелепах. У прісних водоймах України поширені плавунець облямований (Dytiscus magrinalis), плавунець широкий (D. latissimus), скоморох (Cybister latemarginalis), полоскун (Acilius sulcatus) та ін. Завдають шкоди рибному господарству, але приносять і деяку користь, знищуючи личинок комарів.
Родина Вертячки - Gyrinidae. Населяють спокійні чисті водойми, легко утримуючись на плівці поверхневого натягу води. Тіло обтічної форми, водою не змочується. Друга й третя пари кінцівок плавального типу. Вертячки - хижаки. Живляться дрібними безхребетними, у тому числі й личинками комарів. Вони пильнують за здобиччю і на поверхні води, і під водою. Цьому сприяє будова очей, кожне з яких розділене хітиновою перетинкою на дві частини: верхня пристосована до розглядання предметів у повітрі, нижня - у воді (рис. 131). Дихають атмосферним повітрям. Зимують у мулі в стадії імаго. У наших водоймах зустрічаються вертячки переважно із роду Г і р и н (Gyrinus), зокрема, вертячка денна (Gyrinus marinus). Активні вдень. Плавають зграйками, швидко петляючи по водній поверхні.
Родина Водолюби - Hydrophilidae. Живуть у стоячих водоймах серед заростей водяних рослин. Плавають незграбно, ніби крокують. Для дихання виставляють із води передню частину тіла. Повітря вдихають передньогрудними стигмами, а видихають крізь черевні. Яйця відкладають у яйцеві кокони. Личинки здебільшого хижаки, тоді як дорослі жуки споживають рослинну їжу. Заляльковуються на березі у вологому ґрунті. Уночі залишають водойми, щоб політати. У водоймах України поширені здебільшого водолюби великий (Hydrous aterrimus), чорний (Н. piceus) та. малий (Hydrophilus caraboides). Личинки перших двох видів можуть завдавати шкоди, поїдаючи мальків риб.
Родина Пластинчастовусі - Scarabaeidae. Об'єднує жуків різних розмірів (довжина тіла - від 0,2 до 100 мм, окремих видів - до 150 мм). Тіло здебільшого коротке, товсте. Передні ноги копального типу. Вусики короткі, з плас-тинчастою булавою, пластинки якої можуть розправлятися як віяло. Надкрилля не прикривають заднього кінця черевця. Перетинчасті крила у більшості видів добре розвинені. Розрізняють дві обособлені групи пластинчастовусих: хрущоподібні жуки з рослиноїдними личинками і гнойовики, імаго та личинки яких живляться екскрементами та гниючими речовинами. Личинки пластинчастовусих білі, товсті, м'ясисті, зігнуті дугоподібно, ніжки у них короткі, щелепи великі.
У фауні України є понад 130 видів гнойовиків. Поширені гнойовики звичайний (Geotrupes stercorarius), лісовий (G. stercorosus), весняний (G. vernalis). Під купою гною вони риють нори глибиною 20-30 см (іноді - до 50-60 см) із віднірка-ми, які заповнюють щільно утрамбованим гноєм, що є кормом для майбутніх личинок. Дорослі жуки є гарними живими барометрами: літають у теплі тихі вечори; перед похолоданням чи дощем залишаються у нірках. Гноєм живиться також копр мі-сячний (Copris lunaris), самець якого має на голові довгий ріг; у самки він короткий. У жука-носорога (Oryctes nasicornis) довгий, загнутий назад ріг є лише у самця. Личинки (до 80 мм завдовжки) розвиваються у гнилих пеньках, тирсі, а також у старому, перепрілому гної. Гнойовики виконують у природі роль санітарів, а також беруть активну участь у кругообігу речовин.
Група хрущоподібних жуків представлена великою кількістю родів. Це насамперед травневі хрущі (Melolontha), які починають активно літати у кінці квітня-травні. Дорослі жуки живляться листям дерев. Самка відкладає у ґрунт до 70 яєць. Розвиток личинки триває 3-4 роки. Перший рік личинки живляться перегноєм, а потім корінням рослин. Заляльковуються у ґрунті, де й зимують. Завдають відчутної шкоди сільському та лісовому господарству. Особливо багато гине від них молоденьких сосен. Належить два близьких і схожих між собою види: хрущ травневий західний (Melolontha melololntha) і хрущ травневий східний (М. hippocastani); в останнього надкрилля з чорним бічним краєм і густо вкриті білуватими волосками (рис. 132).
Жуки-кузьки (рід Anisoplia) живляться дозріваючими зернами злаків, особливо пшениці, жита, ячменю. Один жук знищує в середньому 9-10 колосків. Личинки живуть у грунті, живлячись перегноєм та дрібним корінням рослин. В Україні здебільшого поширені 4 види жуків-кузьок: хлібний (Anisoplia austriaca), посівний (А. segetum), хрестоносець (А. agricola) та південний (А. latа).
Родина Кокцинеліди, або Сонечка, - Coccinellidae. Об'єднує жуків невеликих розмірів; тіло округлої форми, зверху опукле. Забарвлення часто яскраве, попереджуюче. Із пор між члениками ніг у них виділяється жовтуватого кольору гемолімфа, що містить отруйні речовини. Живуть на рослинах; активні хижаки. Живляться в основному малорухливими членистоногими (попелицями, червеця-ми, павутинними кліщиками). Плодючість самок залежить від кількості їжі і буває від 200 до 1550 яєць. Семикрапкове сонечко (Coccinella septempunctata) - природний регулятор чисельності попелиць. Дорослий жук з'їдає 10-40 попелиць щодня, личинка - до 50. Зимує у стадії імаго в лісовій підстилці, рідше - на полях під рослинними рештками.
Жуки родини Вусачі (Cerambycidae) мають видовжене тіло та довгі вусики, які загинають назад лише поверх тіла. Личинки товсті, м'які, із розширеними передньогрудь-ми. Розвиваються у деревині. За несприятливих умов їх розвиток триває 40-45 років, і все ж вони перетворюються на імаго. У хвойних та мішаних лісах пошкоджують дерева вусачі: чорний сосновий (Monochamus galloprovincialis), довговусий сірий (Acanthocinus aedilis), малий дубовий (Cerambyx scopolii) та ін. Надають перевагу деревам, ослабленим іншими шкідниками та хворобами. Дерев'яні будівлі та меблі пошкоджують домовий вусач (Hycotrupes bajulus) та рудий домовий вусач (Stromatium fulvum). Деякі види вусачів, зокрема, вусач альпійський (Rosalia alpina) та великий дубовий (Cerambyx cerdo), що заселяють переважно старі, ослаблені, усихаючі дерева, стали рідкісними внаслідок зміни їх біотопів людиною (санітарна очистка лісу від старих дерев та пнів, застосування отрутохімікатів). Потребують охорони.
Представники родини Листоїди (Chrysomelidae) порівняно з вусачами менших розмірів і вусики підгинають під голову. Більшість листоїдів живе відкрито на рослинах. Живляться листям. Виражений інстинкт «завмирання». Вели-кої шкоди завдає колорадський жук (Leptinotarsa decemlineata), завезений у Європу під час першої світової війни із американського континенту. На території України з'явився у 1949 р. на Львівщині. Зимує у фазі імаго в ґрунті. Навесні з'являється на поверхні землі й посилено живиться сходами картоплі. Після запліднення самка відкладає яйця на нижньому боці листка купками по 20-40 шт. (усього в середньому до 500 яєць). Через 5-14 днів з'являються личинки. Вони активно живляться листям картоплі. Заляльковується у ґрунті. На ділянках, де не проводиться боротьба, урожай знищує на 30-90% (рис. 133). Дуже поширені і пошкоджують листя дерев листоїди осиковий (Melasoma tremulae), тополевий (М. рориlі) та вільховий (Agelastica alni), при цьому листям живляться як дорослі жуки, так і личинки. Рослинам із родини Хрестоцвітих великої шкоди завдають земляні блішки (рід Phyllotreta) - дрібні (2-4 мм завдовжки) жучки, нерідко з металевим блиском, здатні стрибати.
До родини Довгоносики, або Слоники (Curculionidae), належать переважно дрібні жуки, у яких голова витягнена у головотрубку. Вусики прикріплені по боках головот-рубки, булавоподібні або колінчасті. Крил у деяких видів немає. Личинки безногі, білі, С-подібні. Як дорослі жуки, так і личинки рослиноїдні. Багато видів завдають шкоди сільському та лісово-му господарствам. Дуже поширені у лісостеповій та степовій зонах довгоносик звичайний амбарний (Sitophilus granarius) і довгоносик рисовий (S. oryzae), які пошкоджують зерна рису, кукурудзи, пшениці, жита, ячменю, різні крупи, сухарі, хліб, печиво, сушені фрукти, висівки. У садах завдає шкоди яблуневий квіткоїд (Anthonomus pomorum). Зимує у фазі імаго в ґрунті, під опалим листям, у щілинах кори. Навесні посилено живиться на бруньках яблуні, випиваючи з них сік. Самка відкладає яйця (всього 50-100) в бутони яблунь (по одному в бутон). Личинка виїдає вміст бутона, склеюючи пелюстки своїми виділеннями, тому він не розкривається. Личинка відразу заляльковується. Через 8-10 днів з'являються молоді жуки, які живляться листям і молодими плодами. Цукрові буряки пошкоджує звичайний буряковий довгоносик (Bothynoderes punctiventris). Зимує у ґрунті у фазі імаго. Навесні живиться бур'янами, пізніше переходить на сходи цукрового буряка, сильно проріджуючи їх. У травні-червні самка відкладає у ґрунт від 100 до 775 яєць; з них через 9-11 днів з'являються личинки, які завдають шкоди коренеплодам. Після за-кінчення свого розвитку личинка заляльковується у ґрунті.
Родина Короїди - Ipidae, або Scolytidae. Переважно дрібні жуки. Форма тіла циліндрична; вусики з великою булавою. Голова товста; надкрила ніби вдавлені, краї їх мають зубці (пристосування до виштовхування бурового борошна). Більшість видів короїдів живе в корі та під корою дерев, окремі види - в деревині. Самки роблять маточні ходи, по боках яких відкладають яйця. Личинки, у свою чергу, прокладають личинкові ходи, які відходять від маточного. У кінці ходу вони заляльковуються. Для виходу назовні молоді жуки проробляють отвори. Здебільшого нападають на ослаблені дерева, проте можуть заражати і здорові. Короїд-типограф (Ips typographus) пошкоджує ялину, сосну; короїд-стенограф (І. sexdentatus) — сосну, заболонник березовий (Scolytus ratzeburbi) - березу.
Щоб запобігти масовому розмноженню короїдів, треба вчасно очищати ліс від відмерлих дерев, не залишати у ньому на тривалий час зрубані дерева, які можуть бути місцями масового розмноження короїдів.
Родина Ковалики - Elateridae. Об'єднує невеликих жуків із плоским, звуженим до кінця тілом. Знизу на передньогрудях є великий шилоподібний відросток, що входить в ямку на середньогрудях, завдяки чому жук може підстрибувати, якщо перевернеться на спинку. Личинки коваликів, що живуть у землі - дротяники, червоподібні, укриті щільним покривом, на дотик тверді. Дорослі жуки пошкоджують наземні частини рослин, личинки - підземні. У фауні.
України найпоширеніші і найшкідливіші такі види коваликів: широкий (Selatosomus latus), блискучий (S. aeneus), посівний (Agriotes sputator), степовий (А. gurgitanus) та ін.
