Належить понад 27 тисяч видів; з них у фауні України -понад 400. Павуки - типові наземні тварини, які поширені повсюдно від Крайньої Півночі до безводних пустель. Лише павук-сріблянка (Argyroneta aquatica) веде водний спосіб життя, а широко розповсюджений павук - доломед (Dolomedes fimbriatus) - на-півводний.
Тіло (довжина - від 0,8 мм до 11, аз ногами - і до 20 см) складається з нерозчленованих головогрудей і черевця, з'єднаних вузьким коротким стебельцем. Лише в членисточеревих павуків тіло посегментоване. Хеліцери короткі, двочленикові. Біля основи хеліцер є пара отруйних залоз, що відкриваються на основі кігтика хеліцер. Хеліцерами павук схоплює і вбиває здобич, розминає і розриває її, захищається від ворогів і т.д. Педипальпи мають вигляд членистих щупалець, несуть чутливі волоски - сенсили і є органами дотику. Крім того, за їх допомогою подрібнюється і проціджується їжа. У статевозрілих самців вони сильно видозмінюються і виконують копулятивну функцію. Ходильні ноги мають кігтики і шипики, що відіграють важливу роль у пересуванні та прядінні павутини. На кінці черевця є павутинні бородавки (видозмінені черевні кінцівки) з отворами протоків павутинних залоз, розташованих всередині черевця. Так, у павуків-хрестовиків (род. Araneidae) розрізняють до шести типів павутинних залоз, що виділяють павутину різних сортів (суху, вологу, клейку, гофровану та ін.) Вони відкриваються на павутинних бородавках трубочками, яких буває до 500. Секрет павутинних залоз на повітрі твердне; при цьому утворюється велика кількість тонесеньких ниточок павутини, які склеюються в одну шовковисту нитку. Павутина за своїм хімічним складом близька до шовку шовкопрядів - основу її складає фіброїн. Наявність павутинних залоз — найхарактерніша ознака павуків. Павутина використовується для побудови тенет, яйцевих коконів; нею павуки устилають свої гнізда, лігва тощо (фото 1 на вкладці).
Центральна нервова система павуків відрізняється значним рівнем концентрації нервових гангліїв. Із органів чуття найкраще розвинені численні волоски, які вкривають тіло павуків. Вони є механо- та хеморецепторними сенси-лами. Дуже чутливі волоски - трихоботрії - є також на ногах і педипальпах. Вони вловлюють незначні коливання повітря, наприклад, спричинене пролітаючою мухою.
Органи нюху і смаку (тарзальні органи) розміщені на лапках передніх ніг; нюхову функцію виконують також так звані ліровидні органи, що є на тілі та придатках у значній кількості. У павуків здебільшого 4 пари простих очей, за допомогою яких вони розрізняють силу і напрямок світла, уловлюють рух об'єктів. Так, павуки-бокоходи (род. Thomisidae) помічають метелика білана капустяного на відстані 20 см, а муху - лише за 3 см. Органи дихання - легені (легеневі мішки з листоподібними складками) і трахеї. У нижчих павуків є лише легені (2 пари); вони розміщені на нижньому боці черевця. У більшості павуків є по парі легенів і трахейних пучків, що відкриваються назовні двома стигмами. І, нарешті, є павуки (род. Caponiidae), що дихають за допомогою трахей (двох пар). Легені павуків розвинулись у процесі еволюції із черевних ніжок, що несли зябра, далеких водних предків павукоподібних (рис. 82).
За способом живлення - хижаки, що полюють здебільшого на комах. Вони діляться на бродячих, що ловлять здобич на землі або рослинах, підстерігаючи її, і на сидячих, або тенетних, які будують павутинну сітку (тенета). Останні, паралізувавши жертву, що потрапила до тенет, опутують її павутиною і залишають на певний час. Одночасно вони вводять у тіло жертви травні соки (виділення «слинних залоз» та печінки, які активно розщеплюють білки). Потім за допомогою «ссального шлунка» -розширеної глотки із добре розвиненими м'язами - висмоктують уже частково перетравлений рідкий вміст здобичі.
Роздільностатеві. Розвиток без метаморфозу. Запліднені яйця самки відкладають у кокони, які потім охороняють. У багатьох бродячих павуків самки носять кокон із собою. Молоді павуки розселяються за допомогою павутини на значні відстані. Це явище спостерігається здебільшого восени в погожі дні «бабиного літа».
Рис. 82. Внутрішня будова павука-хрестовика (схема):
У павуків спостерігається складна інстинктивна поведінка, пов'язана з побудовою ловильних тенет, розмноженням і турботою про потомство. У більшості видів життєвий цикл закінчується протягом року, проте тропічні павуки-птахоїди живуть 7-8 років. Активність павуків залежить від температури й вологості повітря. Більшість із них тепло- й вологолюби, однак є види, активні при порівняно низькій температурі. Деякі дрібні павучки у великій кількості з'являються на снігу під час зимових відлиг. Тенетні павуки посилено будують ловильні сітки в хорошу погоду, а перед негодою ховаються в схованки і не реагують навіть на здобич, що потрапила в тенета. Досліджуючи павуків, фармаколог Пітер Уітт годував їх мухами, просякнутими різними ліками; у результаті дійшов висновку, що павуки при цьому будують тенета з різними візерунками. Цим явищем зацікавилися криміналісти і почали застосовувати його для визначення отрути, що потрапила в організм людини.
Хатні павуки – Ntgenaria domestica - селяться в жилих приміщеннях, де живляться мухами, тарганами, міллю та іншими комахами - супутниками людини. Павуки-хрестовики - (Araneus diadematus) оселюються на деревах і кущах, де між гілками у вертикальній площині розміщують свої тенета. Спочатку з товстих нелипких ниток павук виготовляє багатокутну раму з променями, що сходяться в центрі. Потім на цю основу накладає у вигляді спіралі довгу й дуже липку павутинну нитку. Ловильну сітку він з'єднує зі своїм потайним гніздом за допомогою сигнальної нитки, яка починає коливатися, коли в сітку потрапить жертва (рис. 83).
Тарантули – Lycosa singoriensis (довжина тіла до 4 см) - поширені в зонах пу-стель, напівпустель, степу й лісостепу. Належать до родини павуків-вовків, які не будують ловильних сіток, а наздоганяють здобич. Ведуть нічний спосіб життя. Укус тарантула болючий, проте небезпеки для життя людини не становить. Найбільший павук фауни України (рис. 84).
Каракурт – Latrodectes tredecimguttatus - павук середніх розмірів; забарвлення тіла чорне з червоними цятками на черевці. Характерні представники фауни пустель і напівпустель, заселяють і степову зону. Є в Криму і в окремих місцях степової зони України. Живуть на поверхні ґрунту, де й розміщують свої тенета. Укус їх небезпечний і для людини. У момент укусу відчувається пекучий біль, що вже через 15-30 хвилин поширюється по всьому тілу. Спостерігаються задишка, серцебиття, головокружіння, головний біль, запоморочення. Для лікування застосовують протикаракуртну сироватку. При укусі можна припекти це місце голівкою запаленого сірника (не пізніше ніж через 2-3 хвилини після укусу) (рис. 85).
Павук-сріблянка – Argyroneta aguatica - пристосувався до життя у водному середовищі. Самець дещо більший за самку (розміри самця - 14-17 мм, самки - 11-12 мм) - рідкісне явище серед павуків. Усе тіло сріблянки густо вкрите пірчастими волосками (на головогрудях їх близько 750, на черевці - 1200 на 1 кв. мм площі тіла), довжина яких неоднакова. Між волосками затримується повітря й обволікає тіло зовні ніби сріблястим покривалом. У товщі води, серед рослин, павук споруджує собі схованку у вигляді дзвона, заповненого повітрям. Спочатку він будує із павутиння злегка опукле шатро. Потім, спливаючи на поверхню води, заносить сюди атмосферне повітря, яке затримується в нього між волосками. Такий дзвін-шатро павук використовує для полювання та поїдання здобичі. Улюблена його їжа - водяні ослики, полює й на водяних комах. Кокон із яйцями самка теж відкладає у дзвоні.
Павук-доломед – Dolomedes fimbriatus - веде напівводяний спосіб життя. Оселяється біля води в прибережних заростях і на вологих луках. Може швидко бігати по воді: волоски, що вкривають тіло й лапки, не змочуються. Іноді пірнає у воду, щоб схопити поживу - комаху, молюска чи навіть пуголовка або малька риб. Кокони з яйцями, які мають світло-зелене забарвлення, самка носить на собі.
До підкласу Кліщі - Acarina - належать близько 10 тис. видів. Це здебільшого дрібні, іноді мікроскопічних розмірів тварини без вираженої сегментації тіла. Серед них багато віль-ноживучих, що населяють ґрунти, живуть у рослинному опаді. Деякі вторинно перейшли до водного способу життя. Чимало паразитів рослин, тварин і людини. У багатьох паразитичних видів хеліцери й педипальпи перетворилися на колючо-смоктальний ротовий апарат (гнатосому). Гнатосома з'єднана з тулубом (ідіосомою) рухомою еластичною мембраною. Так, основу хоботка собачого кліща (Ixodes ricinus) становить хітинова пластинка - ко-мірець, що продовжується у вигляді довгого вузького виросту - гіпостосома. 200
Останній несе 6-7 поперечних рядів шипів, кінці яких спрямовані назад. Це дає можливість кліщу міцно фіксуватися на тілі хазяїна, коли він ссе кров (рис. 86).
Кінцівок у личинок 3 пари, у німф і дорослих кліщів - 4 пари.
Дихають трахеямии або крізь шкіру. Розвиток з метаморфозом. З яєць розвиваються шестиногі личинки, з них - восьмино-гі німфи з недорозвиненими статевими органами. Німфи після линьки перетворюються на статевозрілих кліщів.
Поширені різні види партеногенезу: телітокія - із незапліднених яєць розвива ються лише самки, аренотокія - самці та амфітокія — і самці, і самки.
Значної шкоди культурним рослинам завдають павутинні кліщі - Tetranychoidea, які бувають і на кімнатних рослинах. Вони виділяють павутинні нитки, якими вкривають нижню поверхню листків. Кліщі ссуть сік із листків рослин, спричинюю-чи появу на них білих плям, опадання квіток, плодів тощо. Комірні кліщі - Acaroidea, живлячись зерном та мукою, завдають відчутних збитків господарству. Типовий представник - борошняний кліщ Acarus siro, який при вологості понад 17% починає масово розмножуватися.
Свербуни паразитують на людині, свійських і диких ссавцях.
Коростяний свербун – Sarcoptes scabici - зумовлює в людини коросту. Самка має розміри 0,4 мм, самець удвоє менший. Самка живиться епідермісом шкіри, прогризаючи в ній звивисті ходи до 15 мм завдовжки, що мають вигляд сіруватих ліній. У ходах відкладає яйця, над якими робить вентиляційні отвори. Личинки і німфи живуть у прокладених самкою ходах, де й живляться рештками погризеної шкіри і тканинною рідиною. Самці ходів не роблять. Зараження відбувається при контакті з хворим або через його речі (рис. 87).
У сальних залозах людини паразитує залозниця вугрева (Demodex folliculorum), викликаючи появу гнійних прищів-вугрів.
Алергенну дію на дихальні шляхи людини має постільний кліщ Dermatophagoides pteronyssinus, який може масово розмножуватися в подушках і матрацах. Живиться злущеним епідермісом. Алергію спричиняють не стільки живі кліщі, скільки їхні покриви.
Іксодові кліщі - Ixodidae -ектопаразити свійських і диких тварин, а також людини. Вони міцно присмоктуються до шкіри, заглиблюючись у неї своїм хоботком, озброєним шипами. Коли самка насмокчеться крові, розміри її збільшуються у 2,5 рази. Ці кліщі є переносниками небезпечних захворювань людини (тайгового енцефаліту, кліщового тифу, туляремії та ін.).
Роль кліщів у поширенні захворювань людини вивчав видатний учений академік Є.Н. Павловський (1884-1965), який організував більше 100 експедицій на Далекий Схід, в Середню Азію, Закавказзя, Крим та інші райони.
Багато паразитів і серед гамазових кліщів - Gamasoidea, які оселяються здебільшого на хребетних, зокрема, куриний кліщ Dermanyssus gallinae, пташиний кліщ D. hirundinis та ін. Великих економічних збитків завдає кліщ Varroa jacobsoni, що паразитує на бджолах, живлячись гемолімфою лялечок і дорослих бджіл (рис. 88).
Проте серед кліщів є велика кількість вільноживучих форм, що населяють ґрунти, різні типи водойм. Так, панцирні кліщі Oribatei пристосувалися до життя у ґрунті. Особливо багато їх у пухких лісових ґрунтах, де буває по декілька десятків тисяч особин на 1 кв. дм площі. У ґрунтах Полісся та Карпат панцирні кліщі складають близько 60-70% всіх членистоногих. Вони споживають рослинні рештки разом з гіфами грибів і бактеріями, відіграючи велику роль у процесах ґрунтоутворення. У той же час вони є проміжними хазяями деяких цестод, що паразитують у свійських тварин (зокрема, овець).
Павукоподібні як консументи переважно другого порядку відіграють роль у біоценозах, проте цю їхню роль вивчено ще недостатньо.
Отже, корисними для людини є більшість павуків, які знищують комах-шкідників, а також ґрунтові кліщі, що відіграють помітну роль у процесах ґрунтоутворення. У той же час кліщі пошкоджуїбть культурні рослини, псують запаси зерна і муки, є збудниками та переносниками ряду небезпечних захворювань. До Червоної книги України занесено скорпіона кримського (Euscorpius tauricus), сольпугу звичайну (Galeodes araneoides) та ін.
