Раніше коловерток відносили до типу Круглі черви, зараз виділили в окремий тип, до якого належить один клас - Коловертки (Rotatoria). Від яких тварин походять коловертки, точно не встановлено. Вчені допускають, що їх предками могли бути війчасті черви.
Відомо понад 2000 видів коловерток, із них у фауні України близько 500 прісноводних і понад 100 морських видів. Частина останніх - це власне прісноводні коловертки, які пристосувалися до життя в солоній воді. Найменші серед багатоклітинних (довжина тіла - від 0,01 до 2,5 мм). Живуть коловертки у водоймах, а також у середовищі, де вода буває тимчасово або в невеликій кількості: у прибережному піску, мосі, лісовій підстилці, дуплах дерев, ґрунті. Витримують як високу, так і низьку температуру (лімітуючі фактори для них - волога та їжа). Отже, коловертки - убіквісти (лат. ubidue - «скрізь») - організми, які здатні пристосовуватися до найрізноманітніших умов існування. Тіло вкрите гіподермою, яка може виділяти кутикулу або потовщуватись, утворюючи панцир.
Вільноживучі, планктонні, рідше бентосні форми, здебільшого поодинокі, але є й колоніальні. Існують паразитичні коловертки. Тіло складається з невеликої кількості клітин (900-960), поділяється на голову, тулуб і хвостовий відділ (ногу) (рис. 53). На голові міститься характерний для цих тварин коловерталь-ний апарат, чутливі щетинки і 1-2 пігментних очка. Коловерта-льний апарат складається з двох рядів війок, що оточують передній кінець і ротовий отвір. Війки безперервно миготять, забезпечуючи рух тварин (плавання), а також безперервний потік води біля ротового отвору. Нога - мускульний виріст, який несе 1-2 щупальцеподібні рухомі відростки, так звані пальці. Біля їх основи є невеликі цементні залози, які виділяють клейку речовину, завдяки чому коловертки прикріпляються до субстрату. За допомогою ноги вони можуть також повзати.
Ш кірно-м'язовий мішок відсутній; у тілі є лише окремі пучки, до складу яких входять поперечносмугасті та гладенькі м'язові волокна, що забезпечують втягування голови, скорочення тулуба та ін. Тіломайже прозоре. Здебільшого без-барвне, але є й забарвлене у фіолетовий, синій, оранжевий кольори з різними відтінками. Коловертки мають первинну порожнину тіла, або схізоцель. Це порожнина між стінками тіла і внутрішніми органами, яка не має власного епітелію і заповнена рідиною. Рідина надає тілу пружності, через неї здійснюється транспорт поживних речовин і продуктів обміну.
Травна система починається ротом, розташованим спереду на черевному боці, у центрі коловертального апарату. Він відкривається в мускульну глотку — мастакс, де міститься кутикулярний жувальний апарат, що складається з двох пар пластинок (ковадла та молоточків). Окремі частини жувального апарата з'єднані рухомо і забезпечують перетирання їжі. У глотку відкриваються протоки слинних залоз. Далі їжа потрапляє у короткий і вузький стравохід, потім - в об'ємний шлунок, куди впадають протоки травних залоз. Шлунок веде у вузьку задню кишку, що переходить у клоаку, яка відкривається назовні отвором. Живляться водоростями, бактеріями і детритом; вільнопла-ваючі хижаки полюють на найпростіших та коловерток. Більшість із коловерток поліфаги, проте є і монофаги, які живляться, наприклад, детритом чи лише певним видом водорості.
Видільна система - протонефридії, що відкриваються в клоаку. Видільну функцію виконують також амебоїдні клітини порожнини тіла - екскретофори.
Нервова система складається з головного мозку, гангліїв мастаксу та ноги, а також дрібних гангліїв, розкиданих по всьому тілу. Окремі ганглії з'єднані за допомогою нервів, що підходять також до м'язових тяжів та органів чуття, які представлені очками і численними щупальцями. Останні виконують функції органів дотику, рівноваги та хімічного чуття.
Коловертки роздільностатеві, відкладають яйця, рідше спостерігається живонародження. Виражений статевий диморфізм: самці менші за самок (карликові), кишечник у них редукований, видільна система недорозвинена; у багатьох видів невідомі зовсім (ряд B d e l l o i d e a). У такому випадку розмноження партеногенетичне. Спостерігається також гетерогонія (гр. heteros - «інший», і gone, goneia - «зародження») - чергування розмноження із заплідненням та партеногенезу. Вивідні протоки статевих залоз - яєчника в самок і сім'яника в самців - відкриваються в клоаку. Розвиток прямий, без метаморфозу. Партеногенетичні яйця розвиваються всього 3-4 дні. Яйця можуть висихати, а за сприятливих умов знову розвиватись. У коловерток спостерігаються сезонні зміни морфологічних ознак: форми тіла, величини виростів на панцирі. Це явище має назву цикломорфозу (гр. cyclos - «коло» і morphе -«форма»).
Ці тваринки чудово пристосувалися до зовнішнього середовища. Так, бентосні коловертки здебільшого ведуть прикріплений спосіб життя або ж повзають по дну. Сидячі форми виділяють навколо себе захисну трубку. Планктонні коловертки ма-ють різні утворення (шипи на панцирі, щетинки, вирости тіла), які збільшують їх загальну поверхню і дають можливість утримуватися в товщі води.-Наземні, а також деякі водні коловертки можуть витримувати висихання, не гинучи при цьому (вони впадають у стан анабіозу). Можуть оживати після багаторічного висушування. В експерименті висушені коловертки витримували охолодження до -270°С (протягом 4 годин) і протягом 5 хв. -нагрівання при +100°С.
Коловертки, біомаса яких у водоймах значна (влітку вони складають в окремих водоймах до 99% планктону), відіграють помітну роль у водних біоценозах.
Споживаючи детрит, бактерії, водорості, вони включають їх у ланцюги живлення, при цьому вони очищають воду. Коловертками, у свою чергу, живляться риби, зокрема мальки, ракоподібні.
У водоймах України мешкають сидячі коловертки - стефаноцер (Stephwnocer eichhornii), який знаходиться в прозорій трубочці на водяних рослинах, та меліцерта розкрита (Nelicerta ringens), що будує свою трубку зі сторонніх тілець, а також вла-сних екскрементів. До найпоширеніших плаваючих форм належать ротарії (Rotaria scopoli) і багато інших. У фауні України відома невелика група коловерток, які живуть лише в зябровій порожнині річкових раків.
