Трематоди - виключно ендопаразити хребетних. Відомо понад 4000 видів трематод; на території України - близько 600, із них 180 видів - паразити риб, 44 - амфібій, 33 - рептилій, близько 300 - птахів і 51 - ссавців (у тому числі й людини).
Довжина тіла - від 0,3 мм до 7,6 см (рідко - до 1,5 м). Форма тіла трематод здебільшого листоподібна. За допомогою електронно-мікроскопічних досліджень було встановлено, що покриви тіла трематод - тегумент - позбавлені вієчок, що, очевидно,
пов'язано з паразитичним способом життя. Зовнішня частина тегумента представлена без'ядерною цитоплазматичною пластинкою, у якій містяться численні мітохондрії і вакуолі. У ній знаходяться також кутикулярні шипики - додаткові органи прикріплення паразита. За допомогою цитоплазматичних тяжів цей шар з'єднується із зануреними в паренхіму ділянками цитоплазми, в яких є ядра. Під цитоплазматичною пластинкою лежить базальна мембрана, за якою розміщені кільцеві і поздовжні м'язи.
Переважна більшість трематод має два присоски: ротовий (у заглибленні на ньому міститься рот) та черевний. Це органи фіксації паразита. Рот веде у м'язову глотку, яка продовжується стравоходом. Від стравоходу йдуть 2 гілки середньої кишки, що закінчуються сліпо. У трематод, які мають великі розміри, наприклад, печінкового сисуна, кишки галузяться. Це забезпечує (за відсутності кровоносної системи) надходження перетравленої їжі до різних частин тіла тварин.
Інші системи органів мають будову, описану в загальній характеристиці типу.
Особливо складна в трематод статева система. її будову і цикл розвитку розглянемо на прикладі печінкового сисуна, або фасціоли (Fasciola hepatica ). Чоловічі статеві органи представлені двома сім'яниками, від яких відходять сім'япроводи, що зливаються в сім'яний міхур. Останній переходить у сім'явипор-скувальний канал, який закінчується чоловічим копулятивним органом - цирусом, що відкривається в статеву клоаку. Жіноча статева система складається з яєчника, яйцепровода, ооти-па, матки, жовтівників, шкаралупових залоз. Матка відкри-вається в статеву клоаку поряд із чоловічим статевим отвором. У яєчнику утворюються яйцеклітини, які по яйцепроводу надходять в оотип, де й запліднюються (сперматозоїди проникають в оотип через матку шляхом введення в неї цируса). У деяких трематод з оотипом з'єднується сім'яприимач, у якому знаходиться сперма, одержана від іншої особини. В оотип проникають із жовтівників по їх протоках жовточні клітини, що містять поживний матеріал для яєць (глікоген). Кожне запліднене яйце вкривається щільною шкаралупою, що має кілька шарів. Яйця трематод дрібні, і побачити їх можна лише за допомогою мікроскопа (рис. 39).
Життєвий цикл у трематод складний, оскільки пов'язаний зі зміною хазяїв і чергуванням поколінь. Гермафродитний статевозрілий печінковий сисун (марита) паразитує у внутрішніх органах хребетних тварин (також і людини). Запліднене яйце для подальшого розвитку має потрапити у воду, де з нього розвивається вкрита вієчками личинка - мірацидій (рис. 40).
У задній частині тіла мірацидія містяться зародкові клітини, або партеногенетичні (гр. pathenos - «незаймана», genesis - «походження, виникнення») яйця, які в подальшому (у проміжному хазяїні) розвиваються без запліднення. Мірацидій не живиться, він живе за рахунок глікогену, що надійшов у яйце під час ембріонального розвитку. Проплававши деякий час у воді, мірацидій за допомогою хоботка з апікальною залозою на кінці, секрет якої руйнує покриви молюска, проникає в печінку проміжного хазяїна - черевоногого молюска ставковика малого.
Тут він скидає вієчки і перетворюється на статевозрілу материнську спороцисту. Партеногенетичні яйця, що є в тілі останньої, починають дробитися і дають початок другому партеноге-нетичному поколінню трематод - редіям і дочірнім спороцистам, у яких, у свою чергу, розвиваються нові дочірні генерації. Розвиток з однієї яйцеклітини багатьох зародків називається поліембріонією.
Редії рухомі, вони мають ротовий отвір, глотку, мішкоподібний кишечник, активно живляться тканинами печінки. Спороцисти харчуються через покриви тіла. Всередині ре-дій і спороцист з окремих зародкових клітин розвивається нове покоління - церкарії, які залишають молюска і плавають у воді за допомогою хвоста. Вони вже мають два присоски, майже сформовану травну та добре розвинену нервову системи, протонефридії. Через деякий час церкарія прикріплюється до підводної рослини (чи опускається на дно) і, скинувши хвіст, вкривається щільною захисною оболонкою. Ця остання нерухома личинкова стадія має назву адолескарія. Вона вкрита захисною оболонкою. Не живиться. Життєздатність зберігає за рахунок запасів глікогену протягом тривалого часу (поки її не з'їсть остаточний хазяїн). Весь процес розвитку печінкового сисуна в тілі проміжного хазяїна за сприятливих умов триває 29-30 днів. Адолескарія перетвориться на статевозрілу гермафродитну особину в тілі остаточного хазяїна, який проковтує її з їжею чи водою. Отже, у життєвому циклі трематод чергується одне гермафродитне (марита) і кілька партеногенетичних поколінь (спороцисти, редії). Такий цикл називається гетерогонією.
Печінковий сисун - паразит рослиноїдних тварин (зрідка й людини). Паразитує в жовчних протоках печінки, досягає 3-5 см довжини при ширині 1-1,3 см. Захворювання має назву фасціольоз, завдає значної шкоди тваринництву, особливо вівчарству, а також скотарству. В організм людини може потрапити при вживанні некип'яченої води з відкритих водойм. Важливе значення для запобігання захворювання має знищення молюсків, а також меліорація болотистих низинних пасовищ.
Інший представник - сибірський, або котячий, сисун (опісторх) – Opisthorchis felineus - паразит печінки хижаків (у тому числі й котів та собак), а також людини. Має довжину 8-13 мм, ширину - 1-2 мм. Розвивається за участю двох проміжних хазяїв - молюска бітинії та риб (плітка, в'язь, короп, сазан, лящ, лин та ін.). Церкарії. проникають під покриви риб та інцистуються в їхніх м'язах, перетворюючись на метацеркарії. Людина заражається метацеркаріями, вживаючи сиру, слабо просолену рибу чи таку, що пройшла недостатню термічну обробку. У засоленій рибі личинки гинуть лише через 10 днів. При коптінні без попереднього посолу не гинуть узагалі. Хвороба - опісторхоз. Поширена в Сибіру (через звичку вживати в їжу строганину - заморожену рибу), в Україні, Прибалтиці, Білорусі. В одного хворого було виявлено близько 75 тис. опісторхів. Живуть вони в печінці до 15-20 років. Можуть бути причиною жовтяниці, цирозу печінки, ракових пухлин, і навіть призвести до смерті. Для боротьби з опісторхозом важливе значення має профілактика. Рибу слід вживати добре проварену чи просмажену, а засолену чи копчену - не раніше ніж через 10 днів. Водойми слід оберігати від забруднення випорожненнями людини і тварин.
У тропіках і субтропіках Азії, Африки та Південної Америки поширена шистозома кров'яна (Shistosoma haematobium). На відміну від інших трематод вони - роздільностатеві, проте самка завжди перебуває в поздовжньому жолобку на тілі самця. Довжина тіла самця - до 1,5 см, самка дещо довша (до 2 см), але приблизно в чотири рази тонша від самця. Виділяють невелику кількість яєць (на відміну від інших трематод). Паразитує у венах черевної порожнини, нирок і сечового міхура людини, спричиняючи досить тяжкі захворювання сечостатевих органів. Яйця із сечею виходять назовні, потрапляють у воду. Проміжний хазяїн - прісноводні молюски (котушки та ін.). Церкарії залишають тіло молюсків і вбуравлюються в шкіру рук або ніг людини. По кров'яному руслу вони мігрують до легенів, а звідти - у велике коло кровообігу і ворітні вени печінки, де досягають статевої зрілості, після чого проникають у венозні судини сечостатевих органів. Найчастіше заражаються люди, що працюють на рисових полях або купаються у водоймах.
Досить поширеним в Україні є шистозомний дерматит - захворювання шкіри, що спричиняється шистозомами водоплавних птахів шляхом проникнення церкаріїв у шкіру людини. Вони виділяють речовини, які подразнюють шкіру. Захворювання розвивається при купанні в стоячих водоймах, проте швидко минає (церкарії в шкірі людини гинуть).
