До цього класу належать морські тварини виключно полiплоїдної форми, поширенi здебiльшого в теплих морях. Вiдомо понад 6000 видiв, з них у Чорному морi — чотири, в Азовському — один. Кораловi полiпи здебiльшого утворюють великi колонiї, для пiдтримування яких у процесi еволюції розвинувся мiцний ванняковий (рiдше роговий) внутрiшнiй або зовнiшнiй скелет. Iснують м’якi корали, наприклад, альціоній (Alcyonium). Є серед коралових і поодинокi форми, зокрема, актинії (Actinaria), якi не мають скелета. Висота окремих особин — вiд кiлькох мiлiметрiв до 1,5 м. У життєвому циклi стадiя медузи вiдсутня. Форма тiла особин цилiндрична. У колонiальних форм нижнiй кiнець окремого полiпа прикрiплюеться до загального тiла колонії — ценосарку, а в поодиноких за допомогою пiдошви — до субстрату. На протилежному кiнцi тiла знаходиться ротовий диск, оточений щупальцями з жалкими клiтинами, кiлькiсть яких дорiвнює 8 (у восьмипроменевих коралiв) або є кратною 6 чи 4 (у зоантарiй). У центрi ротового диска є рот, який веде в ектодермальну глотку, вкриту вiйчастим епiтелiем. Вiєчки постiйно рухаються і женуть воду в кишкову, або гастральну, лорожнину, роздiлену на камери перегородками (септами), кiлькiсть яких вiдповiдає кiлькостi щупалець. На перегородках є потовщення — мезентерiальнi нитки, що несуть численнi залозистi клiтини, якi видiляють травнi ферменти. У коралових полiпiв добре розвинена мезоглея; пiд епiдермою, яка складаеться зi справжнiх епiтелiальних клiтин — шар м’язових клiтин (вiдбулася диференцiацiя м’язових та епiтелiальних клiтин). Нервова система в них також розвинена краще, нiж у гiдроїдних, хоч i має вигляд дифузного плексуса. Живляться кораловi полiпи як фiльтратори — планктоном, органiчними рештками, що є у водi. Жертвами актинiй (вони переважно хижаки) стають риби, рачки, деякi поєднують обидва типи живлення. Всi кораловi полiпи здатнi поглинати розчиненi у водi оганiчнi речовини клiтинами епiдерми, а також живитися за рахунок симбiотичних водоростей. Розмножуються нестатевим i статевим способами. Нестатеве розмноження найчастiше вiдбуваеться шляхом брунькування, рiдше — поперечного та повздовжнього подiлу окремих полiпiв, а також лацералії — вiдокремлення вiд полiпа шматочка або гругти клiтин, з яких розвиваеться нова особина. Пiд час статевого розмноження в гастродермi утворюються гонади; статевi продукти через рот викидаються назовнi, де й вiдбувається заплiднення. Є серед них роздiльностатевi та гермафродити. iз заплiдненого яйдя розвивається личинка планула, яка з часом прикрiплюється до субстрату і перетворюеться на полiп. Чергування поколiнь (отже, i стадiя медузи) вiдсутнє.
До класу Кораловi полiпи належать два сучасних пiдкласи: 1. Альцiонарії, або Восьмипроменевi корали (Octocoralia); 2. Зоантарії (Zoantaria) (рис. 35).
Рис. 35. Кораловi полiпи: а — частина колонії червоного корала; 1 — розiтнутi полiпи; 2 — канали; 3 — вапняковий стержень; б — актинії, які сидять на черепашці, зайнятiй раком-самитником; 1 — аконцiії.
Зоантарi мають нерозгалуженi щупальця, кiлькiсть яких (так само i септ) кратна б. Вони або взагалi не мають скелета (актинiї), або ж характеризуються масивним зовнiшнiм вапняовим скелетом (мадрепоровi корали — Madreporaria), який будують iз розчинених у водi солей кальцiю, мезоглея тонка. У Чорному морi мадрепоровi корали вiдсутнi, актини представленi двома видами: Actinia equina та Actinothoe clavata. Це невеличкi актинi висотою 3-4 см, вони мають бiля 200 щупалець. Перший вид поширений i в Азовському морi. Актинiї поширенi майже в усiх морях, проте надають перевагу теплим. Заселяють як прибережну зону, так i значнi глибини (до 11 км). для поширення деяких евритермних видiв вирiшального значения набуває фактор солоностi води. Наприклад, у Середземному морi є 41 вид актиній, у Чорному — 2, Азовському — 1, а в Балтiйському iх немає зовсiм, оскiльки воно значно опрiснене. Актинiї вiдрiзняються рiзномакiтнiстю форм i кольорiв. Важко знайти двох тваринок однакового забарвлення, яке часто рiзноколiрне: темнобордовий тулуб i лiловi щупальца; оливковий iз червоними плямами тулуб i рожевi щупальца i т.д. Тiло актинiй прозоре i видається вiдлитим iз кольорового скла. Цiкавим є явище симбiозу актинiй Adaisia з раком-самiтником. Вiд такого спiвжиття мають вигоду обидвi тварини: рак перемiщує актинiю, а вона його захищає вiд ворогiв (протокооперацiя). У тропiчних i субтропiчних частинах Атлантичного, iндiйського i Тихого океанiв поширенi рифоутворюючi кораловi полiпи — мадрепоровi. для свого iснувааня вони потребують значного вмiсту солей (не нижче 3,5%), температуру води — понад 20,5°С. до того ж можуть жити лише в чистiй прозорiй водi, насиченiй киснем. Тому найчастiше оселяються в зонi прибою, опускаючись на глибину до 50 м. Мадрепоровi корали — колонiальнi форми. Розмножуючись шляхом брунькування, вони розростаються й утворюють кораловi рифи. У нижнiй частинi колонiя нежива, складаеться лише з мiнеральних скелетних утворень, тодi як зверху продовжують наростати новi корали. Розрiзняють береговi, бар’єрнi кораловi рифи та кораловi острови (атоли). Найбiлъш переконливо причину утворення коралових рифiв пояснив Ч. Дарвiн (1842), вважаючи, що першою стадiєю є береговий риф, який внаслiдок поступового опускания дна океану перетворюсться на бар’єрний. Найбiльшим на планетi є Великий Бар’єрний риф, що тягнеться на 1400 км уздовж схiдного узбережжя Австралi. Коли острiв внаслiдок тектонiчних процесiв повнiстю занурюється у воду, на його мiсцi утворюсться лагуна, а бар’єрний риф перетворюсться на атол. Загальна площа коралових рифiв становить близько 600 тис. кв. км. Кораловi рифи утворюють характернi бiоценози моря, головним компонентом яких завжди є певнi види мадрепорових коралiв. У заростях коралiв знаходять притулок i їжу численнi водоростi, черви, молюски, ракоподiбнi, голкошкiрi, риби. Кораловi рифи характеризуються високою бiологiчною продуктивнiстю. Первинна продукцiя в екосистемi рифу становить вiд 50 до 300г сирої бiомаси на 1 кв.м за добу. В остаiтнi десятилiття спостерiгається нашестя на кораловi рифи морської зiрки тернового вінця (Acanthaster planci), яка, поiдаючи кораловi полiпи, порушує структуру екосистеми. Однiєю з причин масового роэмноження морськоi зiрки є вилов туристами з метою колекціонувавня природного ворога — варонiї тритонiс, молюска з красивою черепашкою. Тут явне порушення рiвноваги (у 100 результатi дiяльностi людяни) мiж взаємопов’язавими компонентами бiоценозу в лавцюгах живлення: черевоногi млюски → морськi зiрки → кораловi полiпи. Іншою причиною деякi вченi вважають забруднення морiв, що призвело до загябелi дрiбних хижакiв, якi раніше знищували велику кiлькiсть личинок тернового вiнця. Кiлькiсть зiрок на рифах, якi омиваються чистою водою, невелика, але вона рiзко эростає в зонах забруднення. Восьмипроменевi корали, або альцiонарії, мають 8 щупальцiв, 8 септ; скелет внутрiшнiй, заглиблений у мезоглею, може бути як вапняковий, так i роговий. До пiдкласу належать горгокаіїi. (Gorgonacea) з роговим скелетом, який мiстить значну кiлькiсть йоду (використовується в китайськiй медицинi) i просякнутий вапном. Серед них вiдомий благородний, або червоний корал (Corallium rubrum), твердий скелет якого забарвлений у рожёвий чи цегельно-червоний колiр. УЧорному морi е два види восьмипроменевих коралiв: морське перо (Virgularia mirabilis) та Pachycerianthus solitarius.
