Неокласична модель економічного зростання
Основною початковою умовою неокласичної концепції економічного зростання е припущення, що кожний фактор виробництва «забезпечуе» відповідну частку виробленого національного продукту. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання е виробнича функція:
де У- обсяг продукту;
а1 - виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля, підприемницькі здібності);
dF ~ л.
------------------- граничнии продукт фактора.
dat
Таким чином, відповідно до наведених формул обсяг продукту визначаеться сумою добутків кожного фактора на його граничний продукт.
Рацюнальний зміст виробничої функції відповідае спробі визначити найбільш доцільні комбінащції різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. При взаемозамінності факторів виробництва виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших важливих макроекономічних пропозицій.
Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора
Модель взаемоди акселератора i мультиплікатора може бути представлена формулою
де Уя - нащональний доходів в н-му рощ;
s - частка заощаджень у нацюнальному доході;
(1 - s) - частка споживання в НД;
Ъ - коефіціент акселерацій;
У„_ 1 - національний дохід в (п - 1)-му році;
У„ _ 2 - національний дохід в (и - 2)-му році;
/* - автономні інвестиції в n-му році.
У даній формулі відображаються обидві сторони залежності між національним доходом i інвестищями.
Неокейнсіанські макроекономічні моделі за необхідну умову економічного зростання вважають piвність інвестицій заощадженням, тобто повну реалізащю коштів, котрі йдуть на накопичення. Hepiвність цих величин розглядаеться як ознака порушення економічної рівноваги.
Перевищення (J) над (S) повинно означати нестачу коштів щодо інвестиційного попиту, а перевищення (S) над (/) - неповну задіяність pecypciв.
Завдання економічного регулювання полягае в досягненні повного використання національного доходу як джерела ефективного попиту, за умови, що сума середньої схильності до споживання та середньої схильності до заощадження дорівнює одиниці.
