ГРОШОВО-КРЕДИТНА (МОНЕТАРНА) ПОЛіТИКА - це сукупність форм та інструментів державного впливу на пропозицію грошей (Ms) з метою регулювання економічного циклу, попередження i подолання спаду виробництва, досягнення на нацюнальному ринку рівноваги за умов повної зайнятості i відсутності інфляції.
Сама назва цієї політики як грошово-кредитної зумовлена двома чинниками, які традиційно використовувалися в регулятивній практиці центральних банків:
спрямуванням її на регулювання грошової маси (пропозиції грошей) через емісійний механізм;
забезпеченням регулювання пропозиції грошей через кредитний механізм
Ключовим суб’єктом монетарної політики є держава, яка відповідає за створення в країні найсприятливіших для економічного і соціального розвитку монетарних умов. Цю місію держави виконують через уповноважені органи — центральні банки, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції страхування банківських депозитів тощо. Певна роль надається також загальним органам державного управління — урядам, їх окремим структурам: міністерствам фінансів, економіки, казначействам тощо. Проте провідна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить центральним банкам.
Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.
Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі чи стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, що складається на даний час в економіці та фінансах. Без здійснення цих заходів ситуація поліпшитися не може. Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів — «умонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці.
60.Стратегії монетарної політики. Таргетування як стратегія монетарної політики. Проблема ефективності монетарно політики.
Монетарна полі́тика — політика держави, через яку уповноважена державою інституція контролює показники обсягів або ціни пропозиції грошей з метою встановлення цінової стабільності, сприяння економічному зростанню, дотриманню рівня безробіття населення на низькому рівні. головним в обґрунтуванні оптимальної стратегії монетарної політики є визначення її цілей, що виражається в оцінці тієї ролі, яку має відігравати центральний банк в економіці країни. Такими стратегічними цілями є: стабільне зростання економіки, низька інфляція, високий рівень зайнятості та рівновага платіжного балансу.
Таргетування – встановлення цільових орієнтирів чи кількісних параметрів, що їх визначають і дотримуються у своїй політиці центральні банки. Зазвичай орієнтиром слугує тверда цифра допустимого приросту, в межах якої повинні утримуватися темпи приросту.
В залежності від характеру таргетування валютного курсу:
- Незалежна монетарна політика – високий ступінь гнучкості курсу:
• досягнення цінової стабільності без конкретного орієнтира;
• таргетування грошей через вибрану одиницю виміру грошової маси;
• інфляційне таргетування.
2. Монетарна політика із застосуванням зовнішнього орієнтиру – фіксований валютний курс (таргетування валютного курсу). країни, які мають на меті ефективну організацію грошово-кредитних відносин і реалізацію незалежної, дієвої та гнучкої монетарної політики можуть обрати один з трьох варіантів визначення цільових орієнтирів:
1. Центральний банк на свій розсуд здійснює політику без конкретного спрямування, але з чітко визначеною метою у стратегії – досягнення стабільності цін.
2. Стратегія таргетування грошей, спираючись на певну одиницю виміру грошової маси як проміжний орієнтир.
3. Центральний банк зосереджує свою увагу на прогнозуванні інфляції (таргетування інфляції), що дає змогу сконцентрувати монетарну політику на вирішені внутрішніх питань, а встановлення конкретного цільового показника інфляції робить політику центрального банку транспарентною, чим підвищує довіру до нього.
Ефективність монетарної політики залежить насамперед від надійності передавального механізму між монетарними командами (змінами) та змінами обсягів виробництва (ВВП). Дія цього механізму була і є предметом гострих суперечок в економічній науці передусім між монетаристами та кейнсіанцями, що негативно позначається на практиці грошово-кредитного регулювання.
Ефективність грошово-кредитної політики, яку проводить будь-який центральний банк, повністю залежить від правильного розуміння механізмів взаємодії між грошовим та реальним секторами економіки, і, відповідно, адекватного використання інструментів грошово-кредитного регулювання.
