Попит на гроші — це така кількість ліквідних активів, яка потрібна в певний час як засіб обігу, платежів та заощаджень (нагромадження) купівельної спроможності.
Для визначення попиту на гроші (МD) використовується, як правило, формула І. Фішера:
Попит на гроші для операцій (МDt) пов'язується з обслуговуванням грошима операцій купівлі-продажу товарів, послуг і факторів виробництва. Гроші у цьому разі виконують функцію засобу обігу і платежу, а їх кількість залежить від номінального ВНП (V):
Попит на гроші з боку активів (МDa) виникає у зв'язку з тим, що частина доходів заощаджується для вигідного розміщення. Гроші в цьому разі виконують функцію засобу заощаджень.
Загальний, або сукупний, попит на гроші (МD) складається з попиту на гроші для операцій і попиту на гроші з боку активів:
1), 2) Ключовим чинником впливу на попит є зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу)
Md = f(Q),де Q – номінальний обсяг ВНП.
В свою чергу зміна обсягу ВНП визначається динамікою рівня цін та динамікою реального обсягу виробництва. Вплив цих чинників прямо пропорційний.
Md = f(g,P) ,де Р –рівень цін, g - фізичний обсяг.
- При макроекономічному підході попит на гроші пов’язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною.
Md = f(V), де V –швидкість обігу.
При мікроекономічному підході замість швидкості обігу грошей використовується чинник зміни норми відсотка. В міру зростання норми відсотка на альтернативні грошам активи, попит на гроші буде падати.
Md = f(R), Де R – норма доходу на капіталізовані активи.
4) B - чинник накопичення багатства.Внаслідок збільшення багатства зростає і попит на гроші.
5) I - чинник інфляції. Запас грошей в умовах інфляційного росту цін знецінюється Як наслідок, провокується скорочення попиту на гроші.
6) O - очікування погіршення кон’юнктури ринків (скороченя товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції і т.д.). У цих випадках економічні суб’єкти віддають перевагу накоченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, тому попит на гроші падає.
Модель Баумоля - Тобіна є найбільш популярною моделлю попиту на гроші, що розглядає його з точки зору оптимізації грошових запасів.
У моделі Баумоля - Тобіна показано, що індивід підтримує грошові запаси так само, як фірма підтримує товарні запаси. У кожен даний момент домогосподарство тримає частину свого багатства в грошовій формі для майбутніх покупок. Якщо у грошовій формі зберігається значна частина багатства, то, з одного боку, домогосподарство завжди має в своєму розпорядженні необхідної суми грошей для здійснення угод, а з іншого - воно позбавляється відсотка, якби замість грошей тримало приносять відсотки активи (акції, облігації та ін.) Якщо у грошовій формі зберігається незначна частина багатства, то перед домогосподарством може виникнути проблема конвертації частини свого багатства в гроші через недостатність коштів для здійснення покупок. Таким чином, перед домогосподарством завжди стоїть проблема визначення оптимального обсягу грошових коштів.
З моделі Баумоля - Тобіна випливає висновок: попит на гроші - це попит на реальні грошові залишки, він зросте при зростанні реального національного продукту і скорочується при зростанні ставки відсотка.
где F– денежная оценка издержек на посещение банка.При этом значении N средняя сумма денег на руках равна: