Іменник і дієслово виступають ядерними частинами мови в силу їхньої предикативної й аргументної спеціалізованості, навколо них і групуються інші частини мови. У морфології послідовно реалізується принцип функціональної самостійності/несамостійності класів слів, що зумовлюється статусом частини мови у побудові речення. Основні класи слів — іменник, прикметник, дієслово, прислівник (інші слова виконують допоміжну функцію) щодо їхньої самостійності поділяються на абсолютно означальні й означувальні. До перших належать іменники та дієслова (інколи відносять лише іменники, дієслова зараховують до другого рівня означувального), співвідношення і взаємодія яких постійно перебувають у центрі уваги лінгвістів (протиставлення іменника й дієслова в їхній синтаксичній функції). Домінування в семантичній структурі дієслова продовжених сем свідчить про вершинність його вузла в семантико-синтаксичній структурі речення, навколо якого групуються всі інші.
Дієслово характеризується наявністю двох рядів функцій на всіх мовних рівнях, що пов’язані з його власне-лексичною концептою, лексемно-ситуативною, власне морфологічною, позиційно-синтаксичною репрезентацією. Останні два аспекти свідчать про нерівнорядність ГК дієслова, що відбивають його частиномовний і синтаксико-організуючий статус. Синтаксична ядерність дієслова і його препозитивна спрямованість зумовлюють набір учасників ситуації, кваліфікують їхній рольовий статус та ієрархію. У цьому ряду іменникові лексеми (незалежно від їхнього функціонального навантаження) постають як окремі аргументи (заповнювачі семантичних гнізд). Лише у власне формальному плані, співвіднесеному з лівобічною інтенцією дієслова, вирізняється позиція називного відмінка як реалізатора підмета — першого аргументна і репрезентанта функції суб’єкта (в актуальному плані тему можна тлумачити як абсолютно нейтральну позицію щодо інших компонентів висловлення, реалізатором теми виступає називний відмінок, поруч з яким розташований знахідний відмінок, що входить до суб’єктно-об’єктної рамки речення. Знахідний відмінок із називним становлять семантико-синтаксичний центр речення і формують ядро відмінкової системи іменника, найпослідовніше виражаючи інваріантне значення субстанційності, навколо якого групуються власне-ознакові й невласне-ознакові слова. Поняття субстанційності є визначальним для іменникових лексем, за відношенням до нього встановлюється статус відмінка.
Функціональна багатоплановість дієслова зумовлює нерівнорядність власне дієслівних категорій і наявність діаметрально протилежних підходів до їхньої кваліфікації та класифікації. Виконувані смислові й синтаксичні навантаження дієслівних категорій неоднопланові:
- за змістовими вимірами, що відображають сферу їхньої референції;
- за внутрішньочастиномовними функціями;
- за прагматичною значущістю;
- за рівнем абстрактності;
- за модально-предикативною суттю;
- за співвіднесеністю із структурою мовленнєвої комунікації;
- за реалізацією сигніфікативного/денотативного змісту .
Прагнення врахувати весь інвентар дієслівних функцій зумовлює неадекватність кваліфікації ГК і відмінність послідовної їхньої класифікації. Здебільшого, кожен із підходів до аналізу ГК дієслова відбиває одну із сутнісних його ознак.ГК дієслова утворюють цілісний комплекс, оскільки вони пов’язані з тією самою лексемою та її ядерною специфікацією. Особливість дієслівних категорій полягає в тому, що більшість із них спрямована на відповідні семи іменних категорій, становлячи разом із ними внутрішньореченнєву форму.
Так, на всіх ступенях трансформації слів для класу іменників визначальним на семантико-синтаксичному рівні речення є значення відмінка (простежується найактивніша участь в оформленні формально-граматичної предметності), втрата якого зумовлює також перехід іменників в інші частини мови (редукція формально-граматичної предметності, лексико-семантична в цьому разі залишається майже незмінною), пор.: Я мандрував (синтаксичне, морфологічне і семантичне дієслово) — Мандрувати (синтаксичний іменник і морфологічний напівіменник-інфінітив) по горах є для мене найулюбленішою справою (спеціалізована позиція наз. в. зумовлює відносну субстантивацію дієслова, актуалізуючи ГЗ роду і числа — найактивніших оформлювачів лексико-семантичної предметності, що в цьому випадку виступають супровідними) — Мандрування по горах є для мене найулюбленішою справою (поряд із ГЗ відмінка реалізовано значення роду (суфікс -к(у) та флексія а(-я)), що лише в комплексі передають родову приналежність; у попередньому випадку ГЗ роду і числа є формально не вираженими); ГЗ числа нейтралізоване в силу омонімічності експонента та збереження квантитативної семантики виду) і Зимою в парку; Веснами,ранками тужними знову прийду до вас (форми типу зимою, весною, ранком є майже повністю морфологізованими прислівниками: на тлі втрати ГЗ роду і числа відчутна відносна редукція категорійного значення відмінка, це паралелі до орудн. в. відповідних іменників; форми ж типу зимами, веснами, днями, ночами перебувають лише на межі між семантико - синтаксичною і морфологічною адвербіалізацією, тут ГЗ числа, роду зберігаються, супроводжуючи значення відмінка, що й зумовлює їхню приналежність до відповідних лексемних парадигм.
