У найзагальнішому вигляді представництвом є використання правосуб'єктності одних осіб для реалізації прав і обов'язків та захисту прав інших осіб.
За допомогою представництва створюються додаткові можливості для здійснення прав і виконання обов'язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їх суб'єктивних прав, підвищується ефективність налагодження економічних зв'язків між суб'єктами права.
Згідно зі ст. 237 ЦК представництво - це правове відношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.
Варто, однак, уточнити, що представництво - це не одне правове відношення, а система, що включає правовідносини двох видів: внутрішні і зовнішні.
Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником:
1) спрямовані на упорядкування правових зв'язків між особою, яку представляють, і третьою особою, тобто мають організаційний характер;
2) мають щодо цих зв'язків допоміжний характер;
3) виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, яку представляють.
Зовнішні відносини представництва, у свою чергу, мають 2 різновиди:
1) відносини між представником і третіми особами, які мають інформаційний характер (представник повідомляє третю особу про те, що вігі має повноваження діяти від імені особи, яку представляє, і про намір укласти договір в інтересах цієї особи;
2) відносини між особою, яку представляють, і третіми особами. Встановлення останніх є результатом дій представника.
Види:
· комерційне
· за довіреністю
· за законом
· статутне
Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Договірне представництво — це представництво, що ґрунтується на волі особи, яку представляють і яка особисто визначає повноваження представника, як правило, шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору доручення. Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, котру він представляє, виокремлюють два види довіреності:
1) загальна довіреність;
2) спеціальна (у тому числі разова) довіреність.
Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру.
Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу.
Характерними ознаками законного представництва, по-перше, є те, що представник і його повноваження встановлюються нормативними актами (цивільними, господарськими, сімейними). По-друге, особа, яку представляють, не бере участі в призначенні представника і не може особисто скасувати чи змінити повноваження представника, оскільки ці повноваження визначені законом. Різновидом законного представництва є і так зване статутне представництво.
За статутним представництвом представниками виступають уповноважені організації, яким їхнім статутом чи положенням надано право представляти інтереси цих організацій. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, правоуповноваженою на це її установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.
Види представництва:
За ступенем обов’язковості представництво в цивільному процесі можна умовно поділити на два види:
1. обов’язкове – виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту;
2. факультативне – виникає на підставі цивільно-правової угоди.
За підставами виникнення розрізняють законне та договірне представництво:
1. договірне – підставою його виникнення є волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов'язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо);
2. законне представництво – підстави його виникнення передбачені законом (наприклад, ст. 172 СК передбачає, що повнолітні мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники).
За ознаками особи, в інтересах якої здійснюється представництво, його можна поділити на такі види:
1. представництво фізичних осіб – підставою такого представництво є закон або цивільно-правова угода;
2. представництво юридичних осіб – таке представництво базується, як правило на трудовій угоді.
