Правочини:поняття зміст види умови чинності правочину.

Правочи́н — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності. До вказаних умов можна віднести:

• Законність змісту правочину.
• Здатність суб’єкта правочину до його вчинення.
• Вільне волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі.
• Відповідність форми вчинення правочину вимогам закону.
• Спрямованість правочину на настання правових наслідків.
• Захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних осіб
•  
• Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

• Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Прикладом одностороннього правочину є заповіт.

• Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Двосторонній або багатосторонній правочин є договором.Прикладом двосто­роннього правочину (договору) є договір купівлі-продажу, міни, дарування то­що.

   

  Багатосторонній правочин (договір) — це такий правочин, що укладається більш ніж між двома сторонами та, як правило, спрямований на досягнення пев­ної спільної мети.

•  

  Правочини поділяються на платні й безоплатні. У платному правочині дії однієї сторони відповідають обов´язку іншої вчини­ти зустрічну дію, пов´язану з наданням будь-якого майна. Дого­вором купівлі-продажу продавець передає майно (річ) у власність покупця, а останній зобов´язаний прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму.
• У безоплатному правочині обов´язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Наприклад, передача май­на за договором дарування, договір позики грошей без стягнення процентів, договір позички, доручення без зобов´язання виплати повіреному винагороди.
• Залежно від моменту виникнення правочини поділяються на консенсуальні й реальні. Для укладання консенсуального право­чину достатньо погодження волі учасників правочину. 
• Для укладання реаль­ного правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії (наприклад, передачу майна), після чого правочин буде вважатися укладеним.
• За значенням підстав для дійсності правочину останні поді­ляються на- каузальні і абстрактні.
• Завдяки цьому є очевидним і правова підстава (causa) виникнення права власності покупця на товар. Дійсність каузальне угоди ставиться в залежність від її мети. Мета повинна бути законною і досяжною. 
• Абстрактні угоди як би відірвані від свого заснування (від лат. Abstrahere - відривати, відокремлювати). Абстрактність угоди означає, що її дійсність не залежить від підстави - мети угоди. Приклад абстрактної угоди - видача векселя.

  Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

  2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

  3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

  Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

  4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.