Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин. Критичний реалізм по-новому зображує ставлення до людини і навколишнього середовища. Людський характер розкривається в органічному зв'язку з соціальними обставинами. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, критичний реалізм тому одночасно стає психологічним. У підготовці цієї якості реалізму велику роль зіграв романтизм, який прагнув проникнути в таємниці людського «Я». Поглиблення пізнання життя і ускладнення картини світу в критичному реалізм XIX століття не означає, однак, якогось абсолютної переваги над попередніми етапами, бо розвиток мистецтва відзначено не тільки здобутками, а й втратами. Втрачена була масштабність образів епохи Відродження. Неповторним залишався пафос твердження, властивий просвітителям, їх ентузіастіческая віра в перемогу добра над злом. У творчості Філдінга, Шіллера, Дідро та інших письменників епохи Просвітництва людина середнього стану зображувався головним чином як втілення благородства, чесності і тим самим протистояв розбещеним безчесним аристократам. Він розкривався лише у сфері свого високого моральної свідомості. Його повсякденне життя з усіма своїми бідами, болями й турботами залишалася, по суті, за межами розповіді. В історико-літературному процесі англійського реалізму можна виділити три основні періоди.
Перший - 30-і роки - характеризується складною зміною соціальної структури англійського суспільства, що було пов'язано з посиленням буржуазного прогресу в країні і врешті-решт з приходом буржуазії до політичної влади. Саме в цей час вступають у літературу майбутні реалісти -Діккенс і Теккерей.
Другий період - так звані "голодні сорокові", - пов'язаний із розвитком чартизму (робітничого руху). Цей час збагатив літературу розширенням функціональності художнього образу, комплексом соціальних і моральних завдань, ідеями "великих ілюзій".
Третій період - 50-60 рр. - пов'язаний зі спадом робітничого руху, економічною стабільністю. Літературна палітра збагачується штрихами позитивізму. Ця доктрина (головний ідеолог - Г.Спенсер) пов'язана з механічним перенесенням закону живої природу на суспільство. Суспільна моральність згідно з положенням позитивізму пов'язана з доцільністю самого суспільства. У практичному плані це означало необхідність власної праці, а не безпідставних сподівань на чиюсь допомогу зі сторони. Тому цей період іноді називають часом "втрачених ілюзій". Найбільш помітним Представником англійської літератури всіх трьох періодів є Чарлз Діккенс. «Блискуча плеяда» англійських письменників - Чарлз Діккенс, Вільям Мейкпіс Теккерей, Шарлотта та Емілі Бронте, Елізабет Гаскелл, Джордж Мередіт, Ентоні Троллоп, Джордж Еліот, Томас Гарді, Арнольд Бенкет – відкрили світу політичні і соціальні істини, показавши в своїх творах всі верстви буржуазії. Вікторіанці створили напрочуд повну, яскраву, розмаїту панораму життя країни своєї доби.
Національна своєрідність англійського реалізму визначається критичною направленістю творчості більшості письменників, дидактизмом. Моральні категорії формуються у вікторіанську епоху в одному річищі з розвитком наук: політекономії, соціології, філософії. В ХІХ ст. в Англії найбільшого поширення набувають прозові жанри, зокрема жанр роману. Продовжують розвиватися традиції історичного роману В. Скотта, з'являються й нові тенденції, пов’язані з духовним життям суспільства. Заслугою англійських реалістів 30-60-х років XIX ст. було те, що вони звернулися до зображення сучасності, соціальних протиріч епохи, зосередивши увагу на моральних проблемах, сімейних стосунках. Критичний пафос у їх творчості поєднується з утвердженням ідеалу, а твори були адресовані насамперед демократичному читачеві, представникові середніх прошарків суспільства.
