В «Етюдах про звичаї» - першому «ярусі» «Людської комедії» - автор поставив за мету всебічно змалювати сучасне французьке суспільство. Тут дійсно не оминається жодна його верства, жодний прошарок, їхні побут і звичаї, заняття й пристрасті. Увага письменника прикута передусім до головного процесу змін, що відбувалися в країні, - до зміни дореволюційного порядку пореволюційним, витіснення аристократії буржуазією, яка спирається на силу грошей. Це всеосяжний конфлікт «Людської комедії», без з’ясування котрого годі збагнути глибинний зміст її окремих творів. Проаналізувавши соціально-політичну ситуацію в країні й суспільну практику буржуазії, письменник доходить висновку, що буржуазія не є тим класом, якому можна довірити політичну владу й управління суспільством. На думку Бальзака, її енергійність і практицизм можуть приносити користь у царині економіки, але засадничі принципи її життєдіяльності, перенесені в соціополітичну сферу, перетворюються на руйнівні. У цій сфері необхідні такі якості, як безкорисливе служіння загальним інтересам, вірність «принципу честі», тобто якості, котрі видавалися письменникові несумісними з соціальною природою буржуазії, її «комерційною сутністю».
Гобсек (фр. Gobseck) — повість Оноре де Бальзака, надрукована уперше в 1830. Пізніше увійшла до циклу «Людська комедія» як частина «Сцен приватного життя». Основною темою твору є влада грошей, а основним персонажем, навколо якого побудована фабула — лихвар Гобсек
Невелика за обсягом, написана у формі розповіді в оповіданні, повість «Гобсек» безпосередньо пов’язана з романом «Батько Горіо». У цій повісті ми знову зустрічаємося з деякими героями «Людської комедії» Оноре де Бальзака. Серед них — графиня де Ресто, старша дочка батька Горіо, а також лихвар Гобсек і адвокат Дервіль, які згадуються в романі «Батько Горіо».
Твір спочатку був надрукований у 1830 частинами (en ébauche) в журналі «Ля Мод» під назвою «Лихвар», потім окремим томом у видавництві мадам Делоне під новою назвою «Небезпека непослуху». У 1835 назва змінилася на «Батечко Гобсек», теперішня назва «Гобсек» утвердилася з виходом у світ «Людської комедії» в 1842.
Повість багатопланова. На поверхні розповідь про одруження Камілли де Гранльє, доньки віконтеси де Гранльє, з графом Ернестом де Ресто, інша тема — зображення жадоби, яку уособлює лихвар Жан-Естер де Гобсек, але понад усе це картина всього суспільства, в якому панують гроші. Дія відбувається в період Реставрації Бурбонів, приблизно у 1829. Аристократія на той час повернула собі положення, втрачене під час Французької революції, але в суспільстві правили гроші. Багата буржуазіяпрагнула поріднитися із розореним дворянством, усе купувалося й продавалося. Саме поклоніння грошей виходить у романі на перший план.
Образ Гобсека змальований з великою майстерністю. У його портреті не випадково домінують кольори благородних металів: "місячний лик", "жовтувата блідість, що нагадує колір срібла, з якого злетіла позолота", риси його обличчя "здавались відлитими з бронзи", а очі були "жовтими". Безжалісність Гобсека підкреслюють такі ознаки, як "людина-вексель", "людина-автомат". Довершує портретну характеристику згадка про те, що, добуваючи гроші, він бігав сам "по всьому Парижу на тонких, сухорлявих, як у оленя, ногах". Кожна деталь цього яскравого портрета свідчить про характер героя.
Монолог Гобсека — це гімн золоту. І не випадково у ньому звучать патетичні ноти: "У мене погляд, як у господа Бога: я читаю в серцях..." Але водночас відчуваються і цинічні думки: "Я достатньо багатий, щоб купувати совість людську...", "Що таке життя, як не машина, яку приводять у рух гроші?".
