М о р ф е м і к а — розділ граматики, який вивчає
морфемний склад слова, закономірності конструюван-
ня слів за певними правилами сполучуваності мор-
фем.
Традиційно морфеміку відносять до морфології, об’єктами
вивчення якої є внутрішня граматична будова слова і грама-
тичні класи слів. Оскільки одиниці, що виділяються у внутрішній
будові слів, є знаками — значущими частинами морфологічної
одиниці-конструкції — і беруть участь у граматичному оформ-
ленні лексико-граматичних класів слів (частин мови), це дає
підставу для виділення морфеміки в окремий розділ із само-
стійним об’єктом вивчення — одиницями, меншими за слово, —
морфемами.
Морфеміка вивчає морфеми та класифікацію їх за функція-
ми й іншими ознаками, поділ слів на морфеми, правила сполу-
чуваності у внутрішній будові слова і зміни у морфемних
структурах (Морфеміка аналізує розподіл морфем, морфемний склад слова, описує закони конструювання морфем, структур слова, визначає допустимі в мові структури, їхні ознаки, правила формування, семантичної та стилістичної сполучуваності морфем.
У іншому значенні морфеміка — це сукупність усіх морфем, які виділяють у словах і використовують в мові за певними моделями сполучуваності.
Як окремий розділ мовознавства морфеміку почали виділяти лише наприкінці 1970-х років. Доти вона вважалася розділом морфології[1] або, згодом, дериватології.
В українському мовознавстві вивченням питань морфеміки серед інших займається Ніна Клименко, автор першого підручника у цій галузі «Основи морфеміки української мови».)
. Морфеміка тісно пов’язана з розділом «Морфоно-
логія», в якому вивчаються звукові зміни у морфемах і на їх
стику в слові, та «Словотвором», оскільки морфеми розгля-
даються у зв’язку з похідністю слів, особливо афіксальних
утворень.
Проблеми морфеміки:
• поділ слова на морфеми і принципи виділення морфем
• класифікація морфем
• визначення допустимих меж розростання слова
• правила сполучуваності морфем — вивченням цієї проблеми займається розділ морфеміка—[морфотактика
Морфотактика — розділ морфеміки, що описує формальні засоби морфологічної системи мови, їхні взаємовідношення; допустимі типи морфем, структури слів; визначає валентність одиниць у загальних рисах як сполучуваність у слові морфем різних частин мови.
До визначальних рис морфотактики належать довжина і глибина слова, межі його префіксального і суфіксального розростання, закони конструювання структур слова. Морфемна структура слова реалізується функціонально тотожними і різнофункціональними морфемами.
Морфотактика описує формальні засоби морфологічної системи мови, які становлять об'єкт парадигматики, а також допустимі типи морфемної структури слів — що є об'єктом синтагматики. У парадигматиці слово тлумачиться як ряд одно- чи різнофункціональних елементів, що їх можна вивчати в плані лівої правосторонньої валентності. Синтагматика встановлює морфемні типи структур слів у межах частин мови. На відміну від словозміни та словотвору морфотактика вивчає слово не як двокомпонентну структуру, що складається зі словозмін, основи та флексії або словотворчої основи і словотворчого форманта, а як єдність у вигляді лінійної послідовності певної кількості морфем, сегментів. Така єдність може пояснюватися і як ієрархія цих сегментів, коли послідовність морфів має словотвірну інтерпретацію.
Морфоноло́гія — розділ мовознавства, що вивчає зв'язки морфології та фонетики, звукову будову морфем залежно від їхніх взаємозв'язків у різних словах; фонологічну структуру морфем різного типу й використання фонологічних відмінностей для морфологічних цілей.
Об’єкт М. – морфеми і словоморфи. М. встановлює фонемний склад різних типів, варіативінсть фонем у структурі тотожних морфем, яка виникає у словотворенні чи формотворенні, закономірності морфем 1 стос. іншої в слові, процеси на морфемному шві (чергування, ускладнення).
Предмет суч. М. – будова морфів, формальні закономірності, які характеризують поєднання морфіву слові, при цьому врах. акцент зміна її на ін. М. цікавлять регулярні, системні зміни.
