ІНТЕРТЕКСТ - це діалогічна взаємодія творів, співвідношення певного тексту з іншим, яке забезпечує розкриття потрібного автору сенсу. Це головний спосіб і вид побудови худ. твору в модернізмі і постмодернізмі. З часом визначення інтертекстуальності змінювалося , оскільки розширювався зміст поняття , вкладеного в нього , але лишається спільне у всіх дефініціях - вихід за межі тексту , відношення «текст - тексти - система». Існує декілька визначень поняття інт-сті :
• інт-сть - це текстова інтеракція у межах того ж тексту (Ю.Крістева );
• інт-сть - текстова категорія , що полягає у властивості словесного витвору відтворювати чуже мовлення у формі цитувань , алюзій , ремінісценцій тощо;
• інт-сть - міжтекстові співвідношення літературних творів; полягає у:
1) відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, пародіювання, ремінісценції та ін ;
2) явному наслідуванні чужих стильових властивостей і норм.
Виділяють три основні функції інтертексту:
1. Автентична.Дозволяє визначити точне джерело висловлювання. Позначає достовірність і надійність інформації.
2. Текстоутворююча. Інтертекст дозволяє створити змістовну основу матеріалу.
3. Інформаційна. Виділяє і передає будь-які дані й відомості.
Інтертекстуальність — міжтекстові співвідношення літературних творів. Вона полягає у:
1) відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання та ін.; 2) явному наслідуванні чужих стильових властивостей і норм (окремих письменників, літ. шкіл, напрямів) — тут мають місце всі різновиди стилізації. Розрізняють такі види інт-сті: генетична — зауважує лише ті прото-, архетексти, які брали участь у виникненні літ. твору; інтенціональна — спланована автором, усвідомлена ним;іманентна — визначена чи навіяна самим літературним твором; рецепційна — та, яка може бути виявлена емпірично різними реципієнтами. Проявляється І. в таких ситуаціях: текст вказує (прямо чи опосередковано) на свій прототекст ("Енеїда" І.Котляревського — на "Енеїду" Вергілія); прототекст ліквідує неясності семантичного порядку (назва твору О.Хакслі "Сліпий в Газі" є уривком цитати з трагедії Дж.Мільтона "Самсон-борець"); прототекст збагачує чи модифікує семантичне й естетичне сприйняття тексту ("Чотири броди" М.Стельмаха та ін.). У своєму ширшому розумінні І. охоплює не лише художні тексти, а й літературно-критичні, театральні вистави, музичні твори, твори образотворчого та кіномистецтва.
Терміни «інтертекстуальність» та «інтертекст» обґрунтувала й увела в обіг відома французька дослідниця Юлія Крістева. Цим поняттям вона позначила всі прояви міжтекстуальних відношень. На думку дослідниці, будь-який текст завжди є складовою частиною культурного тексту. В окремо взятому тексті перетинаються та взаємодіють різні тексти, коди, голоси. Свою теорію інтертексту Ю. Крістева розробила спираючись на концепцію двоголосся. Нагадаємо, що за М. Бахтіним двоголосся виступає характерною ознакою будь-якого тексту. Текст завжди звернений до когось. У ньому кожне слово має сліди («маркери») чиєїсь сказаності, сліди цитувань. Виходячи з цього, Ю. Крістева тлумачить інтертекст не як сукупність цитат, а просто сходження всіляких цитацій. Цитата – це лише частковий випадок цитацій. У конкретному тексті крім цитат є алюзії, ремінісценції, парафрази тощо.
У художньому тексті явище інтертекстуальності актуалізується через:
Цитування– один із еталонних форм інт-сті, він являє собою марковані фрагменти раніше написаних текстів. Це основний формат сучасних інтер-них наукових статей. Традиційно цитата – це дослівне відтворення фрагменту будь-якого тексту, з обов’язковим посиланням на джерело запозичення. Цитати, як форми представлення “чужого слова” (Бахтін М. М.), поділяються на атрибутовані (графічно марковане відтворення фрагмента будь-якого тексту з обов’язковим посиланням на його прототекст) та неатрибутовані (вводяться у твір без графічного маркування та посилання на свій прототекст, графічно немарковані ц. здебільшого модифікуються автором, узгоджуючись із контекстом твору).
Алюзія - “використання в мові чи в художньому творі загальновідомого вислову як натяк на добре відомий факт, історичний чи побутовий”. Це натяк, але не обов’язково на подію, а може бути й на твір. Алюзія - відсилання, як правило лаконічне, до певного джерела чи явища.
Ремінісценція - “відчутний у літературному творі відгомін іншого літ. твору, що виявляється у подібності композиції, стилістики, фразеології тощо. Це – авторське нагадування читачеві про більш ранні літературні факти та їх текстові компоненти. Р. – це усвідомлене чи неусвідомлене відтворення поетом знайомої фразової чи образної конструкції з іншого художнього твору
Міфема -використання в літ. імен міфологічних героїв, а також певних міф. фактів.Міфологема – наявність у літ. творі відомого міфологічного сюжету або мотиву. Міфема виконує образотворчу функцію (викликає в уяві читача певні асоціації), не змінюючи перебіг сюжету, а міфологема – формотворчу, структуруючи сюжет усього твору.Парафраза - “передача будь-якого тексту своїми словами, його адаптація” Вкрапленняіншогостилю - “це слова, у лексичному значенні яких є конотації, що вказують на їх приналежність тому чи іншому стилю”.Усі форми інтертекстуальності є
