Походження: Давня комедія остаточно сформувалася як жанр в Аттиці, зокрема в Афінах, у 480-х рр. до н. е. Точні дані про її походження відсутні, тому ця проблема, як і походження трагедії, є досить складною. Очевидно, появі комедії також сприяли кілька факторів і джерел. Першим, можна вважати народні свята на честь бога Діоніса. Арістотель у «Поетиці» з упевненістю стверджує, що комедія виникла «від заспівувача фалічних пісень» і була «зображенням усього порівняно поганого в людині». Що ж собою являли згадувані Арістотелем фалічні пісні? Як, ким і коли вони виконувалися? Це пісні, що їх заспівували під час сільських свят землероби на честь бога Діоніса, коли вже починалася нестримно весела й буйна карнавальна частина урочистостей. Їх виконувала процесія селян, які вже добряче почастувалися Діонісовими дарами, тобто вином. Усе це супроводжувалося співом розгульних, часто сороміцьких пісень, непристойність яких була зумовлена традиціями самого обряду. Ця збуджена й галаслива юрба ряджених йшла по полях, заходила в селища, де її зустрічали натовпи святкуючих, частина яких також приєднувалася до процесії. Під час її руху могли розігруватися примітивні сценки, а якщо зустрічалася інша процесія, то виникали жартівливі суперечки чи сварки. З рядів ряджених лунали іронічні чи сатиричні вигуки, непристойності, когось називали на ім’я і соромили чи висміювали. Подібний веселий натовп гуляк називався по-грецьки «комосом». Звідси виникло слово «комодіа», наше — «комедія». Згадують учені й друге можливе джерело походження цього жанру, також пов'язане з Діонісовими святами й сільськими піснями, у яких дотепно і гостро висміювалися вади та якісь прикрі вчинки чи дії конкретних городян. У результаті досить частих конфліктів між містом і селом, коли добросусідські стосунки між ними переривалися одвертими сварками і ворожнечею, з’явилася традиція, за якою вольності, що допускалися на Діонісові свята, вночі переносилися до міста. Безперечно, така спроба пояснити виникнення комедії виглядає наївно, але самий факт наявності подібної форми боротьби з кривдниками цілком міг прислужитися появі викривального начала в комедії. Особливістю нього і подібних до нього «осоромлень» окремих осіб було те, що здійснювалися вони колективом людей. Традиція надавала цьому колективу право висміювати чи висловлювати відверту думку про конкретного індивіда. Ще одним джерелом комедії могли стати народні жартівливі сценки фарсового характеру: вони висміювали псевдолікарів, дурнуватих багатіїв, чужинців-шахраїв, обдурених дружинами чоловіків тощо. Подібна балаганна сценка спершу мала на меті лише потішити глядачів, примусити щиро посміятися. Значну роль у звеселянні людей відіграв і новий герой-блазень, який, можливо, перейшов з гомерівських поем. З часом такі фарсові сценки почали набувати характеру уїдливих памфлетів — ознака, притаманна давній комедії. Зі зростанням соціального розшарування суспільства вони ставали дедалі гострішими й соціально актуальнішими, а потім і безпосередньо почали торкатися злободенних політичних конфліктів. Структура: Трагедія, що виникла на півстоліття раніше, напевно вплинула на композицію комедії. Вона також починається з прологу, у якому накреслюється тема всієї п’єси і майбутнього словесного змагання персонажів. Їхня гра нагадує фарсову дію і має на меті заінтригувати глядачів. За прологом іде народ, вихід хору на орхестру. Хор у комедії складався з 24 хоревтів і поділявся на два півхори, у кожного був свій корифей. Пісня першого півхору називалася одою, другого — антодою. В комедії досить часто вони виконувалися до одного-двох десятків разів. Інколи додавалися строфи й антистрофи, в них пісня півхорів завершувалася декламаційно-речитативним втручанням корифея. Часом, десь усередині п’єси, коли актори зникали у скене й хор лишався один на орхестрі, виконувалася парабаса: хор скидав маски і робив кілька кроків до глядачів, корифей звертався до них з великим монологом, так званим анапестом, а півхори після нього співали кілька своїх пісень. Тобто парабаса ніби ставила хор поза межі вистави, що підкреслювалося зняттям масок. Після пароду починалися епісодії — діалоги персонажів, у які з піснями втручався хор. Між епісодіями часто вмішувався словесний двобій двох головних дійових осіб — агон, найсерйозніша частина комедії, головною його темою ставали актуальні політичні проблеми, вирішенню яких і присвячувалася вся комедія. Інколи агон поділявся на дві половини — у першій його переможець зазнавав поразки. Хор і корифей у політичній дискусії участі не брали, вони лише оцінювали чи критикували дії тієї чи іншої сторони. Останньою частиною комедії був ексод («вихід») хору з орхестри.
