Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Це такі етнічні укр. території: Східна Галичина (центр – Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачево), Холмщина і Підляшшя. Поглиблення кризи габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі розпочали підготовку до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918 р. Цей день вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
Створення ЗУНР
16 жовтня 1918 р. – маніфест австрійського імператора про перебудову держави на федеративних засадах, де «кожне плем’я та область, яку воно заселяє, творить свій власний державний організм»
18 жовтня 1918 р. – обрання у Львові політичного керівництва українського національно – визвольного руху (Національна Рада)
19 жовтня 1918 р. – постанова Національно Ради про утворення на українських землях Австро-Угорщини єдиної Української держави.
ніч 1 листопада 1918 р. – (Листопадовий чин, зрив) захоплення укр. військовими формуваннями на чолі з Д. Вітовським найважливіших об’єктів та урядових установ у Львові та інших містах Східної Галичини.
8-9 листопада 1918 р. – створення першого українського уряду – Державного Секретаріату на чолі з К. Левицьким
13 листопада 1918 р. – проголошення самостійної Західноукраїнської Народної Республіки, президентом якої згодом став Є. Петрушевич.
22-26 листопада 1918 р. – вибори Є. Петрушевича президентом.
50. Універсал Соборності УНР і ЗУНР.
22 січня 1919 р. у Києві відбулося проголошення Акту Злуки ЗУНР та УНР (не був реалізований, але мав велике значення для збереження ідеї соборності України) .
Акт злуки – акт про об’єднання двох українських державних утворень – УНР і ЗУНР – в єдину незалежну українську державу, який продемонстрував прагнення українського народу до соборності.
Текст універсалу:
Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.
Ініціатором об’єднання виступила ЗУНР, яка опинилася у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії. Урочистий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12-й годині. Державний секретар ЗУНР Л. Цегельський зачитав і передав В. Винниченку ухвалу УНР від 3 січня 1919 р.
В Універсалі зазначалося, що Акт злуки має бути затверджений Установчими зборами, скликаними з територій всієї України. До того часу Західна область УНР залишалась окремим державним утворенням.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення нації. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти. Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1939 року у Карпатській Україні — перше офіційне святкування свята Соборності, а також січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.
51.
