Порядок Злакоцвіті (Poales).Родина Злакові (Graminaceae) або Тонконогові (Poaceae).
Родина Тонконогові, або Злакові (Роасеае, або Gramineae)
Серед інших родин квіткових рослин Злаки займають особливе положення, яке визначається не лише їх викокою господарською цінністю, а й тією великою роллю, яку вони відіграють у складі трав'янистих рослинних угруповань — лук, степів, прерій, пампасів та саван. До злаків належать основні харчові рослини людства — пшениця м'яка (Tritiсит aestivum), рис посівний (Oriza sativa), кукурудза (Zea mays), а також багато інших важливих зернових культур, які забезпечують нас такими необхідними продуктами, як борошно і крупа. Не мeнш важливим є також використання злаків у якості кормових рослин для тваринництва. Різноманітне господарське значення злаків і в багатьох інших відношеннях.
Відомо 900 родів і до 11 000 видів злаків. Ареал цієї родини охоплює всю сушу земної кулі, за вийнятком територій, вкритих льодом. Такі роди як Тонконіг (Роа), Костриця (Festuca), Щучник (Deschampsia), Китник (Аlоресиrит) і деякі інші доходять до північної (Арктика) і південної (Антарктика) меж існування квіткових рослин. Серед квіткових рослин, які підіймаються найвище в гори, злаки теж займають одно з перших місць.
Злаки відносно рівномірно поширені по земній кулі. В країнах з помірним кліматом ця родина приблизно так же багата видами, як і в тропічних країнах, а в Арктиці злакам належить перше місце серед інших родин за кількістю видів.
Злаки неважко впізнати вже за зовнішнім виглядом. Вони звичайно мають членисті стебла з добре розвинутими вузлами і дворядно розміщеними черговими листками, які розділяються на піхву, що охоплює стебло, лінійну або ланцетну пластинку з лінійним жилкуванням і розміщений при основі пластинки перетинчастий виріст, що називається язичком або лігулою.
В підродині Бамбукових стебла в бaгaтьох випадках дерев'яніють, досягаючи при цьому досить значних розмірів (навіть до 30-40 м заввишки), при цьому у верхній частині досить розгалужені.
Життєві форми трав'янистих злаків при майже одноманітному зовнішньому вигляді теж досить різноманітні. Серед злаків є багато однорічників, проте значно переважають багаторічні трави, які можуть бути дерновинними (відповідно щільнокущові та рихлокущові), або кореневищними з довгими повзучими кореневищами.
Як і для більшості однодольних злакам притаманна мичкувата коренева система, яка формується в результаті недорозвитку головного кореня і дуже ранньої заміни його додатковими коренями. Вже при проростанні насінини розвивається 1-7 таких додаткових коренів, які утворюють первинну кореневу систему, але вже через декілька днів нижніх зближених вузлів проростка починають розвиватися вторинні додаткові корені, з яких звичайно і складається коренева система дорослої рослини. У злаків з високими прямостоячими стеблами (наприклад, у кукурудзи) додаткові корені можуть розвиватися і з вузлів над поверхнею грунту, виконуючи при цьому опорну функцію.
У більшості злаків галуження пагонів здійснюється лише при їх основі, де знаходиться так звана зона кущіння, яка складається із тісно зближених вузлів. У пазухах листків, які відходять від цих вузлів, утворюються бруньки, що дають початок боковим пагонам. За напрямком росту останні поділяються на внутрішньопіхвові (інтравагінальні) і позапіхвові (екстравагінальні). При формуванні внутрішньопіхвового пагона пазушна брунька росте вертикально вгору всередині піхви свого покривного листка. При такому способі пагоноутворення формуються,дуже густі дерновими, як у багатьох видів ковили (Stipa) або у костриці-типчака (Festuca valesiaca). Брунька позапіхвового пагону починає рости горизонтально і пробиває своєю верхівкою піхву покривного листка.
Злаки дуже близькі до Restionales і походять, ймовірно, від їх древніх представників. Походження злаків від Restionales повністю підтверджується порівняльно-морфологічними дослідженнями Restіonales i Poаles. Близькість цих порядків настільки велика, що ряд авторів знаходять за можливе об'єднати їх в дин порядок Ponies.
Злаки — переважно трав'янисті рослини, рідше деревоподібні (бамбуки), з додатковими мичкуватими коренями і кореневищами. Стебла прості, рідше розгалужені, тонкі, циліндричні, з вузлами і порожнистими (в більшості злаків) міжвузлями. Листки чергові, розміщені дворядно, з лінійною (рідше ланцетною) пластинкою і довгою піхвою, котра охоплює стебло; на межі між піхвою і пластинкою є язичок у вигляді плівчастого виросту або війочок; форма і величина його має істотне значення для систематики злаків. Суцвіття у злаків верхівкове, рідше пазушне, складене з колос-ків, зібраних у волоть, китицю, складний колос, султан або початок .Біля основи кожного колоска є луски, які називаються колосковими (glume), звичайно їх дві (нижня і верхня), рідше три-чотири або одна.
Колоски в складному колосі сидять у виїмках колосового стрижня і складаються з однієї-п'яти квіток і більше (до 20); біля основи кожної квітки є дві квіткові луски (раleа) — нижня і верхня; остання іноді буває слабко розвинута.
Оцвітина редукована, складається з двох дрібних плівчастих лусок, які називаються лодикулами (lodiculae); під час цвітіння вони бубнявіють і сприяють розкриванню квіткових лусок. Квітки маточково-тичинкові, рідше маточкові та тичинкові, тичинок три, рідше дві-шість або багато , пиляки їх прикріплені до ниток спинкою; маточка складається з двох-трьох зрослих плодолистків; зав'язь верхня, одногнізда, сидяча або на короткій ніжці; приймочка дволопатева, ріділе одно-, трилопатева, периста: плід — суха однонасінна зернівка, в якої насінина зростається з оплоднем (оболонкою плоду), в деяких бамбуків плід ягодоподібний.
Зернівка при достиганні в багатьох дикорослих злаків і в деяких культурних (окремі плівчасті сорти ячменю, вівса, проса та ін.) зростається з квітковими лусками, ідо сприяє кращому їх природному поширенню.
Родина Злаки охоплює 700 родів і близько 11000 видів, поширених на всіх континентах, але особливо багатий їх видовий склад спостерігається в тропіках. У позатропічних областях Злаки займають (або нещодавно займали) величезні відкриті простори суші і створюють панівні формації в степах Євразії, саванах Африки та Австралії, пампасах Південної Америки, преріях Північної Америки тощо. Досить помітну і часом панівну роль вони відіграють також у травостої заплавних, суходільних і гірських лук, як ефемери напівпустель і пустель тощо. Більшість дикорослих видів родини належить до ксерофітів, але серед них є чимало й мезо- та гідрофітів; більшість культурних злаків мезофіти або мезоксерофіти. Господарське значення злаків величезне; вони створюють основний харчовий фонд людства і відіграють вирішальну роль у житті травоїдних тварин. Найголовніші харчові злаки такі: пшениця, рис, кукурудза, жито, ячмінь, сорго, просо, овес, чумиза. Зерно, солому і полову багатьох харчових злаків широко використовують для годівлі сільськогосподарських тварин. Численні дикорослі злаки, зокрема тимофіївка, стоколос безостий, грястиця збірна, сорго суданське, житняк, лисохвіст лучний, райграс, — цінні кормові трави. Роль кормових злаків у формуванні травостою заплавних і суходільних лук, залишків степів, пасовищних гірських угідь, природних і штучних сіножатей досить значна. Ці злаки в природному стані ростуть у всіх географічних зонах — від жарких і сухих пустель та напівпустель до холодних арктичних тундр. Щоправда, співвідношення їх у формуванні природних травостоїв у різних зонах неоднакове; крім того, злаки різко різняться по зонах і за флористичним складом.
Цукроносом світового значення є цукрова тростина, яку вирощують у багатьох тропічних країнах. Важливими технічними злаками є види бамбуків, очерет, чий, арундо та ін. Злісними бур'янами на орних землях є такі злаки, як пирій повзучий, гумай, свинорий, вівсюг, анізанта, куряче просо, мишії тощо.
Новітню, найбільш повну класифікацію злаків розробив М.М. Цвельов (1987). Він ділить родину злаків на дві підродини Бамбуковидні та Тонконоговидні, в межах яких виділяє серії, триби та дрібніші таксони. Цієї ж класифікації дотримується і А.Л. Тахтаджян (1987).
