Асци́дії (Ascidia, від грец. ασκιδιον— «мішечок») — клас підтипу покривників (Urochordata), представлені як одинокими так і колоніальними формами, зазвичай сидячими (у дорослому стані), хоча є і вільноплаваючі.
Будова асцидій
Сидячі прикріплені морські тварини, поодинокі або колоніальні, з мішковидним, вкритим оболонкою з туніцину тілом, яке має два отвори: ротовий на передньому кінці і анальний збоку. Довжина асцидій становить від 1 мм до 40-50 см. У верхній частині тіла є два отвори. Один з них розташований трохи вище і називається ротовий сифон, другий боковий — клоакальним. Клоакальний сифон як видно із особливостей розвитку асцидій, міститься на спинному боці, тому протилежний бік є черевним.
Шкірно-мязова система
Зовнішня оболонка — туніка; — виникла у зв'язку із переходом до сидячого способу життя і має велике значення. Це своєрідний захисний панцир, характерний лише для цього підтипу, хоч туніцин, що входить до складу туніки, виявлено навіть у шкірі людини. Під тунікою розміщена друга оболонка; — мантія, утворена одношаровим епітелієм. Рухи асцидій обмежені. При подразненні їхнє тіло стискується, вода з силою виштовхується з обох сифонів. Після припинення подразнень тварина поступово розслаблюється, сифони розкриваються.
Кровоносна система
Кровоносна система незамкнена. Від серця, що представлена короткою скоротливою трубкою в черевній частині тіла, вперед відходить широка зяброва судина, яка розгалужується на дрібніші, що йдуть до стигм глотки. Від задньої частини серця відходить кишкова судина, розгалуження якої ведуть до внутрішніх органів.
Дихання
Вода потрапляє у глотку, проходить через стигми в атріальну порожнину, оксидуючи по шляху кров, яка тече тонкими судинами, розміщеними навколо стигм, і виходить через клоакальний сифон назовні.
Система травлення та харчування
Отвір ротового сифона веде в рот, оточений щупальцями. Далі розміщена велика мішкоподібна глотка, які відкриваються в атріальну, або навколозяброву порожнину. Рух війок миготливого епітелію, що облямовують краї стигм, створюють потік слизу що виділяє ендостиль в напрямку спиної пластинки. стравохід на дні глотки, який розширюється у мішковидний шлунок. Останній переходить у власне кишку, яка відкривається анальним отвором у навколозяброву порожнину. Разом з водою потрапляють в глотку дрібні морські організми. Неперетравлені залишки їжі з атріальної порожнини виводяться назовні через клоакальний сифон.
Система виділення
Органи виділення у більшості асцидій являють собою численні міхурці, що звисають в атріальну порожнину нирки накопичення, у деяких видів розвивається один крупний міхур. Вони розміщені по стінках мантії, наповнюються кристалами сечової кислоти, видалення міхурів на протязі життя особини не відбувається. У деяких колоніальних асцидій (Botryllus) продукти азотного обміну виводяться в навколишнє середовище у вигляді аміаку, одночасно накопичуюються конкреції сечової кислоти в нирках накопичення.
Нервова система
Нервова система складається з ганглію, який міститься між ротовим і клоакальним сифонами, який не має внутрішньої порожнини — невроцеля. Від ганглія по спинній стороні тіла відходять нерви до ротового отвору, а також до статевих органів.
Органи чуттів
Органи чуття відсутні, за винятком щупалець, які виконують функцію дотику.
Розмноження і розвиток
Всі покривники гермафродити. Відбувається розмноження як статево так і брунькуванням. При нестатевому розмноженні на материнській особині, на черевному боці, утворюється випин (столон), куди входять внутрішні органи. На столоні утворюються бруньки, в яких закладаються всі майбутні органи. Далі одинокі бруньки відокремлюються, а колоніальні залишаються і далі розмножуються брунькуванням. Статеве розмноження вивчене О. О. Ковалевським. Статеві залози у асцидій дозрівають у різний час; та сама особина функціонує то як самець, то як самка. Дозрілі яйця статевими протоками виводяться в навколозяброву порожнину, де і відбувається запліднення сперматозоїдами, які проникають з водою. Запліднені яйця через клоакальний сифон виносяться назовні.
Личинка
Із заплідненого яйця утворюється вільноплаваюча личинка не подібна на дорослі форми. У личинки менше число зябрових отворів.
Сальпи (Salpae або Thaliacea) — клас морських вільноплаваючих тварин підтипу покривників, за іншою класифікацією — ряд класу Thaliacea. Включає більше 20 видів.
Будова
Мають форму бочки або огірка, розміри від кількох міліметрів до 33 см. Тіло повністю прозоре, зовні вкрите так званою тунікою (потовщена кутикула епітелію шкіри заселена клітинами, слугує захистом для внутрішніх органів), під якою розташовані кільцеві м'язи. Представники класу мають тіло з дуже широкими отворами на протилежних краях. На одному кінці розміщений ротовий сифон, на іншому — анальний. Навколо отворів розташовані чутливі вирости. М'язові стрічки розташовані на певній відстані одна від одної. Внутрішня частина тіла поділена косою перегородкою на дві порожнини. Передня порожнина — глотка, задня — клоака. Перегородка містить два ряди зябрових щілин. Глотка займає майже всю порожнину тіла. На дні глотки є ендостиль, а на спинній стороні, як і у всіх інших покривників повздовжній виріст — спинна пластинка. Кишечник дуже короткий, розташований на черевній стороні перегородки між двома порожнинами. Він складається з короткого стравоходу, який переходить у колбоподібний шлунок, він відкривається у кишку, яка відкривається анальним отвором у клоаку. Нервова система представлена мозковим ганглієм, який розташований над глоткою, від нього по тілу відходять нерви. Кровоносна система незамкнена, серце розташовано біля шлунку Статеве покоління — гермафродити, мають по одному сім'янику та яєчнику. Видільна система відсутня.
Сальпи здатні світитися (найбільше ця властивість розвинена у представників роду Cyclosalpa), в області кишечника на черевній стороні розташовані особливі клітини, які містять симбіотичних бактерій, які здатні світитися.
Одні і ті самі види сальп можуть зустрічатися як поодинокими особинами так і у вигляді колоній.
Спосіб життя
Пелагічні тварини. Зазвичай тримаються біля поверхні, але можуть зустрічатись і на глибині до кількох сотень метрів. Потребують нормальної океанічної солоності 34-36‰. Для класу сальп характерні складні життєві цикли з чергуванням статевого та безстатевого поколінь. Для тварин характерний реактивний рух. При цьому вони заковтують воду через рот, а потім виштовхують її через клоаку. Живляться фітопланктоном. Завдяки особливостям розмноження при наявності кормової бази популяція за добу може збільшуватись у 2,5 рази.
Розмноження
Для класу сальп характерні дуже складні життєві цикли з чергуванням статевого та безстатевого поколінь. Кількість яєць, які продукуються статевим поколінням дуже невелика (іноді одне). Личинка сальп має залишки хорди.
Апендикуля́рії (Appendicularia, Larvacea) — клас підтипу покривників (Tunicata). Невеличкі тварини морського планктону. Клас нараховує біля 60 видів.
Будова та спосіб життя
Розміри тіла 0,5-3мм, рідко перевищують 1см, ведуть пелагічний спосіб життя. На все життя зберігають хорду і не мають навколозябрової порожнини, зябрових отворів лише два. Туніка розвинена погано і представлена холодцеподібною оболонкою «хаткою», з якої апендикулярія регулярно по декілька разів на день виходить назовні. Нова «хатка» формується дуже швидко за рахунок виділень шкірного епітелію, звичайно вже через годину. Розмножуються статевим шляхом. Деякі вчені вважають, що апендикулярії є неотенічною формою, яка набула здатності розмножуватись на личинковій стадії і в процесі еволюції втратила дорослу стадію. Поширені по всіх океанах. Неотенія — здатність організмів розмножуватись на ранніх стадіях розвитку (наприклад, в личинковій стадії). Тіло апендикулярій складається з тулуба, оточеного драглистим «будиночком», і хвоста, що підтримується хордою. Живляться апендикулярії дрібними організмами, які разом з водою заганяють хвостом в отвір на передньому кінці «будиночка». Виходить вода крізь отвір на задньому кінці. Апендикулярії періодично скидають «будиночки» і утворюють нові В Чорному морі відомий один вид Апендикулярії — Oicopleura cophocerca.
