Більшість злаків — це посуховитривалі — ксерофітні рослини. Листок злаків має цілий ряд пристосувань до збереження води та раціонального її використання, в зв'язку з цим і відповідну анатомо-морфологічну будову. Одною з важливих ознак ксерофітного листка є значне зменшення пластинки, або повна її редукція (спрощення, зникнення органа).
Епідерміс, який вкриває листок, потовщується, кутинізується, утворює восковий наліт. Продихи глибоко занурені в покривній тканині і прикриті волосками різної будови, восковими кришечками тощо. В епідермісі і у верхніх шарах мезофілу знаходиться спеціальний апарат з тяжів пухирчастих клітин, так званих моторних. Моторні клітини сприяють скручуванню листка, продихами в середину, оберігаючи цим рослину від надмірного випаровування води. Найчастіше таке явище спостерігається при недостачі вологи в повітрі і грунті. Розташовуються моторні клітини вздовж жилки в один або декілька рядів (ковила, кукурудза, овес, тонконіг, типець). Останнім часом з'ясовано, що скручуванню листка сприяють не тільки моторні клітини, а й механічні тканини його
Асиміляційна тканина у листка злаків не поділена на палісадну й губчасту паренхіму, а являє собою одиоманітну тканину — хлоренхіму. Хлоренхіма складається з дрібніших клітин, ніж у рослин, що ростуть при достатньому зволоженні.Провідна тканина представлена закритими судинно-волокнистими пучками, що проходять паралельно в пластинці листка. Пучки оточені обкладкою з великих паренхімних клітин, які передають продукти фотосинтезу з мезофілу у флоему [2].
Навколо судинно-волокнистих пучків у злаків особливо добре розвинена механічна тканина, вона часто може бути розміщена ще і по краю листка. Розширена нижня частина пластинки листка злаків зветься піхвою, в ній паралельно проходять судинно-волокнисті пучки.
Листок дводольних ксерофітів має ряд анатомо-морфологічних пристосувань до збереження води (кутинізація, опушення тощо
