Популяція – це група організмів, що належать до того самого виду,займають чітко обмежену географічну територію (ареал)вільно схрещуватися між собою та ізольовані від інших груп.З генетичної точки зору будь-яка популяція характеризується певним генофондом,який є сукупністю всіх алельних генів особин популяції.Структура популяції описується рівннням Харді-Вайнберга,це математична залежність між частотами алелів та генотипів у популяціях. До самозапильних рослин, які вирощуються людиною, відносяться пшениця, ячмінь, овес, рис, горох, сочевиця, квасоля, льон, бавовник, тютюн, картопля, помідори та багато інших сільськогосподарських культур.Особливістю самозапильних рослин є те, що будь-яка рецесивна мутація, що виникла в них швидко переходить у гомозиготний стан і підпадає під дію природного добору. Зрозуміло, що всі корисні у відповідних умовах зовнішнього середовища мутаційні зміни тієї чи іншої ознаки будуть закріплені в популяції, а решта — еліміновані. Тому в генофондах популяцій самозапильних рослин практично відсутні летальні та напівлетальні гени. При цьому популяції таких рослин у переважній більшості являють собою суміші чистих ліній.
Вважається, що особливістю самозапильних рослин є відсутність у них гетерозису, обумовленого гетерозиготністю. В природі перехреснозапильних рослин існує значно більше, аніж самозапильних. Із сільськогосподарських культур до них належать жито, кукурудза, сорго, гречка, соняшник, ріпак, рицина, коноплі, цибуля, морква, редька, капуста, турнепс, буряк, гарбуз, диня, кавун тощо.У рослинному світі перехресне запилення забезпечується завдяки чисельним пристосуванням, котрі виникли в рослин у процесі еволюційного розвитку. До них, зокрема, належать: дводомність, різностатевість квіток, гетеростилія, самонесумісність, чоловіча стерильність, селективність запліднення, присто- сування для запилення вітром та для перенесення пилку комахами
У 1903 р. датський біолог В. Йогансен опублікував працю, якою заклав основи сучасного вчення про співвідношення між генотипом і фенотипом. Вивчаючи вплив добору на рослини з різними формами розмноження, він встановив, що добір є ефективним у гетерогенних популяціях рослин і аж ніяк не проявляється, в гомозиготних (за контрольованими ознаками) сукупностях організмів. Зазначимо, що квасоля є облігатною самозапильною рослиною. Іогансен встановив, що всі нащадки окремої квасолини виявляють не тільки однакову норму реакції, але й однаковий характер прояву інших спадкових ознак. Тому сукупності нащадків від самозапилення окремих особин, він назвав чистими лініями. Таким чином стало очевидним, що існує різниця між мінливістю ознаки під впливом спадковості та мінливістю тієї самої ознаки під впливом умов зовнішнього середовища. Зміна ознаки, спричинена умовами середовища, дістала назву модифікації. Цей термін у розумінні мінливості ознак під впливом зміни умов зовнішнього середовища, ввів у біологію німецький ботанік К. Негелі ще в 1865 р., а саме Йогансен довів, що модифікація — це така зміна ознаки, котра не передається нащадкам, тобто не успадковується.У 1909 р. В. Йогансен ввів у науку терміни “ген”, “генотип” та «фенотип».
