звуконаслідування (ономатопея) – це імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ.
Поширеною функцією зв.повторів є виділення ключових слів, тем, мотивів.
Звукова організація вірша (у всякому випадку в поезіях на дальнії індоєвропейських мовах) визначають звучанням ключового за смислом слова, звуком якого повторювались у багатьох словах тексту
Звукопис – система звукового інструментування, спрямована на створення звукового образу.
Осн принципом фоніки є звуковий повтор:
- Алітерація (лат . ad — до, littera — літера) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку
- Асонанс ( франц. assonare, від лат. аssоnо — звучу до ладу) — 1) концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя (Оксана Лятуринська: «Було червоне поле бою») що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією (П. Тичина: «О панно Інно, панно Ін н о »); 2) у віршознавстві — неточна рима, побудована на суголоссі комплексів наголошених голосних або наголошених складів, дарма що закінчення римованих слів можуть не збігатися.
звуковий паралелізм:
-Анафора ( грец. anaphora, букв. — піднесення) — єдинопочаток; одна з риторичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації А . подеколи близька до анаколуфа.
- Епіфора ( грец. epiphora — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.
- Кільце — композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змикаються анафора та епіфора .
Існують інші форми звукопису:
-Ономатопея (грец. onomatopia — звуконаслідування ) — імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв О. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: «Кум-ку-ма, бузька нема, а ми тому раді-раді...».
Поширеною ф-єю зв повторень є виділення ключових слів, тем та мотивів.
Фернанд де Соссюр: звукова організація вірша( у всякому випадку в поезіях на давньо-індоєвропейських мовах) визначалось звучанням ключового за смислом слова, звуки якого повторювались у багатьох словах тексту.