Звукова організіція вірша — інтонаційна впорядкованість звукових елементів у поетичному мовленні, на основі якої формується версифікаційна система (звукопис, ономатопея, зіткнення, алітерація, асонанс, евфонія, епіфора, анафора та ін. засоби фоніки).
Фоніка — звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. У широкому значенні Ф. — галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх; у вужчому — фонічні властивості творів стильової течії, напрям у творчості окремого автора.
Ігор Качуровський – тлумачить фоніку як галузь літ-ства, що досліджує естетичну вартість звуків у худ творі та аналізує і класифікує їх відповідно до цієї вартості.
Існує ширше розуміння фоніки:
- звукова організація художнього мовлення
- розділ поетики, що її вивчає
У фоніці як розділі поетики прийнято говорити про звукопис – у літ передусім поет мовлення – система звукового інструментування, спрямована на створення звукового образу.( Воронний «Блакитна панна»).
Евфонія ( грец. euphonia — милозвучність) — вияв фоніки, який означає гармонійну сув’язь позитивно-естетичних явищ художнього, передусім поетичного, твору.
