Ідея художньою твору (грецьк. idea — першообраз) — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро, задуму автора. Уже етимологія слова "Ідея" вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва і науки. Розуміння сутності І. ніколи в науці не зводилося до логічного висловлювання, до якоїсь завершеної, сформульованої за законами формальної чи математичної логіки думки-тези, однозначного положення. Навіть у теорії пізнання марксизму-ленінізму І. відрізнялася від теорії як форми пізнання тим, що, крім певного відображення об'єкта, вона містила у собі мету людської діяльності, згідно з якою цей об'єкт мав бути змінений, перетворений.
Поспєлов визначив зміст поняття як : «Ідея худ.твору - єдність усіх сторін його змісту-ттематики, проблематики, та ідейно-емоційної оцінки життя.»
У великих творах найчастіше побутує ціле коло ідей. Сукупність ідей того чи іншого твору називають ідейним змістом. Але всі вони підпорядковуються основній ідеї твору, яка цементує його. Паралельно з терміном „основна ідея" вживають термін „концепт" (з латинської – думка, поняття).
Розкрити ідейний зміст твору – значить показати, яке розуміння певних явищ і сторін життя дається в ньому, і як письменник оцінює зображене. Він пояснюється наступним ланцюгом: тематика- проблематика-ідея- ідейно-тематичний зміст. Тобто кожний наступний елемент залежить від попереднього, що й становить ідейний зміст.
