Педагогічна техніка – це володіння комплексом прийомів, які дають вчителеві можливість глибше та яскравіше виявити свою позицію і досягти успіхів у виховній роботі, це вміння використовувати власні можливості, якості задля належного виховного впливу. Поняття педагогічної техніки було введено Макаренко А. С. Педагогічна техніка складається з двох груп. Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою: володіння мімікою, пантомімікою, жестами; керування емоціями, настроєм, переживаннями; опанування технікою керування увагою, уявою; володіння техніками мовлення (дихання, дикція, гучність, темпом мовлення тощо). Друга група пов'язана з умінням вплинути на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням; техніка навіювання тощо.
Педагогічна техніка поділяється на зовнішню і внутрішню. Внутрішня техніка пов’язана зі створенням внутрішнього налаштування на майбутню діяльність через вплив на розум, волю й почуття. Зовнішня техніка – це втілення внутрішнього переживання вчителя у тілесній формі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці. Зовнішня техніка поділяється на вербальні й невербальні засоби.
Невербальні засоби педагогічної техніки дають змогу вчителеві підсилювати вербальні засоби, додатково виражати наміри, почуття, думки, переживання. Учні часто безпосередньо або інтуїтивно «зчитують» такі дії педагога, реагують на них. Зовнішні особливості і способи вираження свого «Я» можуть бути успадкованими: наприклад, зріст, комплекція; сформованими: зовнішній вигляд, зачіска, хода, дикція тощо.
У роздумах над процесами виховання людини, К.Д. Ушинський намагався знайти засади науки, яка була б визначальною у складному процесі формування особистості. Здавалося б, що такою наукою є педагогіка. Проте в результаті власних пошуків він прийшов до парадоксального висновку: «Педагогіка — не наука, а мистецтво… як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу…».
Професіоналізм людини багато в чому залежить від рівня сформованості її майстерності. В педагогічній діяльності майстерність є важливим чинником ефективності навчально-виховної роботи, передумовою "творення людини" (В.О. Сухомлинський).
A.C. Макаренко: "Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчати лікаря його майстерності, як треба навчати музиканта". За думкою вченого, щоб виплекати в собі майстерність, необхідно працювати в організації характеру педагога, вихованні його поведінки, а потім в організації його спеціальних знань та навичок, без яких жоден вихователь не може бути хорошим вихователем, не може працювати тому, що в нього не поставлений голос, він не вміє розмовляти з дитиною і не знає, в яких випадках як треба говорити. Не може бути хорошим вихователем той, хто не володіє мімікою, не може надати своєму обличчю потрібного виразу або стримати свого настрою. Вихователь повинен уміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим.
A.C. Макаренко, виступаючи в 1938 р. перед учителями міста Ленінграда, говорив про проблеми педагогічної майстерності як важливої передумови ефективності навчально-виховного процесу: «Поряд з колективом, — наголошував він, — треба поставити і майстерність педагога. Даю вам слово честі, я себе не вважав і не вважаю за хоч трохи талановитого педагога... Але я багато працював, вважав себе і вважаю працездатним, я добивався оволодіння цією майстерністю. Талант це не найголовніше, себе створюють. Саме майстерність – це справжнє знання/уміння виховного процесу. Для мене в моїй практиці... стали вирішальними такі "дрібниці": як стояти, як сидіти, як підвестися з стільця з-за стола, як підвищити голос, усміхнутися, як подивитись. Нас цього ніхто не навчав, а цього можна і треба навчати, і в цьому є і повинна бути велика майстерність…»
A.C. Макаренко звертав увагу на місце й роль зовнішності педагога у вихованні. "Я повинен бути естетично виразнизним, тому я жодного разу не вийшов з неочищеними чобітьми або без пояса. Я теж повинен мати якийсь блиск. Я теж повинен бути таким радісним, як колектив. Я ніколи не дозволяв собі мати сумне обличчя. Навіть, коли в мене були неприємності, коли я хворий, я повинен уміти не виявляти цього перед дітьми".
У XVII ст. видатний чеський педагог Я. А. Коменський зазначав, що вчитель має володіти мовою і собою, застосовувати дисципліну без гніву, збудження, ненависті, з простотою та щирістю. Видатний вихователь "трудних" підлітків В.М. Сорока-Росинський писав: "Багато хто вважає, що якщо педагог володіє хорошими знаннями, а крім того, всіма тими якостями, на перелік яких у підручнику педагогіки відведено цілих 5 сторінок, то цього цілком достатньо, щоб стати... таким, так би мовити, наочним виховним посібником..." У реальному житті учням потрібні педагоги з чітко вираженою особистістю, кожний у своєму стилі.
Якщо театр, за словами К.С. Станіславського, розпочинається з вішалки, то урок має розпочинатися з того, як учитель заходить до класу. Відповідно до вимог педагогічної культури вчитель перед тим, як зайти в класну кімнату, має на хвильку зупинитися перед дверима, розправити плечі (за висловом К.С. Станіславського, "Плечі на кілок!"), випростати все тіло, надавши йому вигляду впевненості; портфель, папку чи інші матеріали необхідно тримати в правій руці; лівою рукою відчинити двері; переступивши поріг класної кімнати, зачинити двері лівою рукою, тримаючи її за спиною, і, повернувшись обличчям до учнів, упевненою ходою пройти до робочого місця (стола); зупинитися біля стола й зосередити увагу на учнях, цим самим психологічно організовуючи їх і мобілізовуючи на діяльність (учні мають підвестися назустріч на знак вітання). Учителеві доречно виразом обличчя, посмішкою продемонструвати приємність зустрічі з вихованцями. Він має чемно привітатися з учнями, запропонувати сісти на свої місця.
На думку педагога-майстра Є.М. Ільїна, сьогодні недостатньо бути викладачем і артистом, потрібно бути ще й лікарем. Урок має бути 45 хвилинами здорового способу життя. Навчальна активність — проблема швидше енергетична, ніж методична. Учитель-"лікар" гуманізує і відносини з учнями, і самі знання.
