Форте́ця — укріплена фортифікаційна споруда з міцними капітальнимиспорудами, постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, призначеними для тривалої кругової оборони.
Херсо́нська форте́ця — фортеця у місті Херсоні, збудована у 1778-1787 р.р.
У теперішній час залишки валів та воріт фортеці розташовані на території міського парку (парк iм. Ленінського Комсомолу).
Херсонська фортеця була закладена 8 вересня 1778 року за проектом головного архітектора Адміралтейств-колегій М.Н. Ветошкіна.
Кам'яне́ць-Поді́льська форте́ця — фортеця в місті Кам'янець-Подільський (ниніХмельницької області України).
Складається з двох частин:
Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського — Старе місто, та «материком»,
Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля.
Довгий час вважалося, що Стару фортецю збудовано в другій половині 14 століття. Адже першу в історії згадку про Кам'янецький замок маємо в грамоті від 7(15) січня 1374 року литовсько-руського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає кам'янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається «на замку» в Кам'янці.
Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий.
Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.
Га́дяцька форте́ця — виникла на початку 17 ст. на місці старовинного городища на правому березі при злитті річок Груні та Псла.
Опис
Укріплення Гадяцької фортеці детально фіксує план Гадяча 1746.
Фортеця включала низинну та нагірну частини міста. З півдня й півночі підступи прикривали яри та байраки, зі сходу — річки. У південно-східній частині розміщувався Замок — найдавніше укріплене ядро (ця територія й досі має назву «Замок»).
Оборонна огорожа Замку складалася із валу, зміцненого по гребеню парканом тапалісадом, а також кількох дерев'яних башт (одна — проїзна). Ширина щільно забудованого замкового подвір'я, обумовлена конфігурацією гори, сягала 15—45 сажнів, довжина — 125 сажнів, загальна довжина огорожі — близько 320 сажнів. Оборонна огорожа загальноміської фортеці з напільної, південної і західної сторони складалася з земляного валу з частоколом й рову.
Східна лінія укріплень на надзаплавній терасі складалася з легкої дерев'яної стіни. З цього боку була чотиригранна надбрамна вежа та три брами. З півдня була брама з містком через рів, з заходу —- восьмигранна надбрамна вежа і брама з равелінами і мостами через рів. Загальна довжина укріплень, включаючи Замок і дерев'яну огорожу на Подолі, перевищувала 3200 сажнів.
Всередині фортеці розташовувалися численні громадські й приватні будівлі; церкви — Успенська, Петропавлівська (обидві в нагірній частині), Богоявленська (на Подолі); полкова та дві сотенні канцелярії, крамниці, шинок, два шпиталі, школа та інше.
Історія
Первісно тут була резиденція власників міста, з середини 17 ст. — адміністрація Гадяцького староства, що належало до гетьманських рангових маєтностей.
Зокрема, з 1663 тут була резиденція гетьмана І. М. Брюховецького, для якої відновлено дерев'яний палац і збудовано церкву.
У 2-й половині 18 ст. фортецю частково реконструйовано, але після ліквідації татарської загрози вона втрачає військове значення й занепадає.
1832 на території Замку збудовано в'язницю (тепер у цьому будинку — Гадяцька школа бджільництва).
Збереглися залишки земляних укріплень.
Генуезька фортеця — фортеця в місті Феодосія (Крим, Україна), побудованагенуезцями в 14 столітті.
Розташована на березі Феодосійської затоки в південній частині міста, булацитаделлю середньовічної Кафи. Зараз залишки фортеці є історико-архітектурним заповідником.
Історія
Цитадель зведена навколо Карантинного пагорба, на крутих в сторону моря схилах, що могли служити первинною перешкодою для ворога. Будівництво велося з 1340 по 1343 рік, повна добудова тривала ще на протязі десяти років. Складена з вапняка на вапняному розчині з ретельною затертими швами. Спеціальних каменоломень Кафа не мала — будівельні матеріали для фортеці добувалися зазвичай в місцях виходу на поверхню скельних порід на схилах навколишніх гір або з дна моря.
Укріплення складалося з фортечних стін, посилених дванадцятьма баштами. Стіни досягало по висоті 11 м і 2 м завширшки. Досередини вели шість брам. Довжина стін цитаделі складала 718 м. Фортеця також мала декілька пристаней. Під кріпосними стінами пролягав глибокий рів, наповнений водою. Це була не тільки оборонна споруда — канал також відсікав Кафу від схилів гір і відводив зливові стоки в море.
У цитаделі розміщувалися консульський палац, казначейство, резиденція латинського єпископа, будівля суду з балконом для оголошення консульських ухвал, контори для перевірки вагів, склади і магазини особливо цінних товарів — коштовних каменів, хутра, шовків.
В 19 столітті більшість споруд були розібрані. До наших днів збереглася південна (з двома баштами — святого Климента і Кріско) і частина західної стіни цитаделі, а також пілони головних воріт. Загальна довжина збережених стін — 469 м.
На території збереглися пам'ятки старовини, зокрема церкви:
Івана Предтечі (13 — 14 століть),
св. Івана Богослова (14 ст.),
св. Георгія (14 ст.),
св. Стефана (14 ст.),
та башти:
святого Климента (1348 рік),
Кріско (14 ст.)
