Уява — це психічний процес, який полягає у створенні нових образів шляхом обробки матеріалу сприймань і уявлень, одержаних у попередньому досвіді.
Наочно-образнемислення - це вид мислення, якийвідбувається на основіобразівуявлень, перетворенняситуації в план образів. Цейрізновидмисленнявиявляютьпоети, художники, архітектори, парфумери, модельєри. Значенняцьогомисленняполягає в тому, що за йогодопомогоюповнішевідтворюєтьсярізноманітність характеристик об'єкта, відбуваєтьсявстановленнянезвичнихпоєднаньпредметів та їхніхвластивостей. У простійформіцемисленнявиникає в дошкільномувіці. Дошкільникимислять образами. Спонукаючи до створенняобразів на основіпрочитаного, сприйнятихоб'єктів, до схематичного та символічногозображенняоб'єктівпізнання, вчительрозвиваєобразнемислення у школярів.
Образи уяви формуються не тільки шляхом перекомбінірованія елементів уявлень, що містяться в пам'яті, але і шляхом їх переосмислення, наповнення новим смисловим змістом. Ці дії вимагають оцінки, відбору, узагальнення. Мислення, таким чином, є своєрідною програмою, яка визначає перебіг процесів уяви.
Уява і мислення взаємопов'язані і взаємообумовлюють один одного в пізнавальних актах. Уява стає видом діяльності, яка формує нові поняття, тобто сприяє переходу від чуттєвого до раціонального, і, перш за все, від подання до поняття. Цей перехід супроводжується переробкою конкретного чуттєвого образу.
Але уява - специфічний процес. Головна відмінність власне уяви від образної пам'яті пов'язана з іншим відношенням до дійсності. Образи пам'яті - це відтворення минулого досвіду, але функція пам'яті полягає в тому, щоб зберегти результати минулого досвіду в максимальній недоторканості, функція ж уяви — перетворити їх. Скільки б суттєво не перероблялися в пам'яті образи дійсності, вони ніколи не перетворюються в образи реально існуючих предметів, з якими суб'єкт не зустрічався у своєму особистому досвіді
