Парабанківська система - це система, елементами якої є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу, та функціонує в межах єдиного фінансового механізму. Парабанківська система, переважно, функціонує у вузьких секторах ринку, де вимагаються спеціальні знання та технічні засоби і прийоми.
Парабанківські (небанківські) фінансово-кредитні установи відрізняються від банківських наявністю вузької спеціалізації запропонованих послуг. Крім того, основною сферою банківської діяльності є виконання трьох базових операцій - депозитних, кредитних та розрахункових. У сукупності їх можуть здійснювати лише банківські установи. Ті ж фінансові посередники, для яких такі операції не є базовими, відносяться до парабанківських.
До складу парабанківської системи входять спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) та поштово-ощадні установи.
У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:
- функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, — у секторі опосередкованого фінансування;
- формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків;
- розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;
- діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов’язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:
- вона не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського законодавства і набувають статусу банків.
- вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов’язкового резервування.
42)Теорії кредиту та їх характеристика
В економічній науковій думці чітко визначилися дві концепції – натуралістична і капіталотворча.
До засновників натуралістичної теорії кредиту належать англійські економісти А. Сміт (1723—1790) і Д. Рікардо (1772—1823).
Основні постулати цієї теорії:
— об'єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності;
— позичковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;
— кредит виконує пасивну роль, а банки — це звичайні посередники.
Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:
— кредит не створює реального капіталу;
— кредит залежить від виробництва;
— кредит залежить від позичкового процента, від коливань і динаміки прибутку.
Основні концепції капіталотворної теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671— 1729).
Згідно з його поглядами, кредит посідає місце, незалежне від процесу відтворення, і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Він може створювати багатство і капітал; банки є творцями капіталу, а не звичайними посередниками.
Головні положення цієї теорії використали Дж. Кейнс і його послідовники, котрі обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позичкового процента та відповідне розширення інвестицій, що приводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак — до зменшення безробіття.
Послідовниками Кейнса були представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів — ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема, за допомогою кредиту.
Капіталотворна теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою головними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.
43)Фондова біржа: порядок її створення та функції
Фондові біржі - це некомерційні організації, які створюються без цілі формування прибутку і займаються виключно організацією та укладанням угод купівлі і продажу цінних паперів і їх похідних. Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток і не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками). Фондова біржа не може здійснювати операцій з цінними паперами від свого імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.
До загальних функцій фондових бірж відносять:
- визначення ринкової ціни (цінова) - це одна з найважливіших функцій біржі, оскільки ціни на цінні папери, що встановлюються на біржі, суттєво впливають на ціни інших активів, які є в обігу. Крім виявлення та встановлення ціни, частиною ціноутворювальної функції біржі є також стабілізація та прогноз цін на біржовому ринку, які передбачають встановлення допустимих змін цін на біржові активи;
- прогнозну функцію - більше властива для спеціалізованих бірж, на яких здійснюється торгівля строковими контрактами, оскільки ціни на ринку строкових угод мають суттєвий вплив на формування поточних ринкових цін;
- організаційну - передбачає гарантування виконання умов біржових угод; розробку системи розрахунків за укладеними на біржі угодами; організацію біржових зборів для проведення гласних публічних торгів тощо;
- інформаційну - забезпечує учасників ринку оперативною та аналітичною інформацією про стан і тенденції розвитку фондового ринку;
- регулювальну - забезпечує встановлення правил торгівлі, здійснення біржового арбітражу, порядку вирішення спірних питань між учасниками, встановлення пріоритетів, органів контролю, управління та інші.
Утворення фондової біржі
Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі приватного або публічного акціонерного товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами.
Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.
Розмір статутного капіталу фондової біржі має становити не менш як 15 мільйонів гривень. Розмір власного капіталу фондової біржі, що здійснює кліринг та розрахунки, має становити не менш як 25 мільйонів гривень.
Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації. Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі, яке видається терміном на 2 роки і діє на всій території України. Ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до законів України.
44)Форми грошей та їх еволюція
Гроші є результатом розвитку товарного виробництва та обміну (основа появи грошей). Гроші є антиподом бартеру. Поява грошей обумовлена вирішенням протиріч, які притаманні товару, а саме:
- між споживною вартістю і міновою
- між конкретною і абстрактною вартістю
- між сукупно-необхідною і приватною вартістю
1. Натуральна речова, коли у якості грошей використовуються товари щоденного використання.
2. Товарна форма грошей, коли з початку у якості грошей використовуються товари першої необхідності (сіль), металева форма грошей (які вже могли зберігати вартість), прикраси.
3. Поява монет. Монета – це повноцінні гроші, які виготовляються із дорогоцінного метала і мають певну форму, вагу і надписи. Причиною появи металевої форми грошей як монети є ускладнення та розширення територіальних меж товарного обміну.
Повноцінні гроші – це ті гроші, в якій номінальна вартість дорівнює реальній вартості, тому що вони уособлюють вартість товару з якого вони виготовлені.
4. Поява паперових грошей.
Спочатку паперові гроші з’являються в обігу поряд з монетами і уособлюють вартість тих монет, замінниками яких вони є. В будь-який час гроші є розмінними. Виникають паперові гроші, як представники неповноцінних грошей, в яких номінальна вартість не співпадає з реальною вартістю і вони стають не розмінними на золоті монети. В подальшому паперові гроші імітуються державою для покриття витрат держави і цим паперовим грошам притаманне хронічне знецінення. Данні гроші є зобов’язанням держави. Процес переходу від металевих до паперових грошей отримав назву демонетизації.
5. Поява повністю неповноцінних грошей, які не мають власної субстанціональної вартості. До цих грошей відноситься розмінна монета, казначейські гроші, банкноти, депозитні вклади, електронні гроші і квазігроші.
Паперовим грошам притаманне хронічне знецінення, тому що вони випускаються в обіг без врахування потреб товарного обороту і не створюють каналів для їх виродження.
6. Кредитні гроші, які представляють собою зобов’язання банків. Вони імітуються в оборот на кредитній основі, тобто з урахуванням кредитної основи, створюють канали для вилучення грошей з обороту.
Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу.
