цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, що їх випустила, і їх власником, що передбачають виплату доходу у вигляді дивіденду або відсотка, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Цінні папери є товаром, який обертається на фондовому ринку.
Ознаками цінних паперів є:
— законність;
— стандартність (наявність визначених реквізитів);
— обіговість;
— ліквідність (здатність швидко реалізовутватись з мінімальними збитками);
— спекулятивність;
— ризикованість;
— серійність, що поширює розповсюдження цінних паперів (серія А, Б, В і т.д.).
Класифікація цінних паперів:
за формою існування:
Бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів. Документарним цінним папером є паперовий або електронний документ, оформлений у визначеній законодавством формі, що містить найменування виду цінного папера, а також визначені законодавством реквізити.
за формою випуску :
Права на цінний папір та права за цінним папером, що існує в документарній формі, належать:
пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред'явника);
особі, зазначеній в цінному папері (іменний цінний папір);
особі, зазначеній в цінному папері, яка може сама реалізувати такі права або призначити своїм наказом іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).
Права на цінний папір та права за цінним папером, що існують в бездокументарній формі, належать власникові рахунка в цінних паперах, відкритого в депозитарній установі, у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідному кредиторові.
За цивільним оборотом:
1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь
їх власника у статутному капіталі.(акції; інвестиційні сертифікати; сертифікати ФОН;акції корпоративного інвестиційного фонду)
2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. (облігації підприємств; державні облігації України;облігації місцевих позик; казначейські зобов'язання України;ощадні (депозитні) сертифікати;векселі;облігації міжнародних фінансових організацій)
3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. (іпотечні облігації; іпотечні сертифікати; заставні)
4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;
5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;
6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
За терміном існування:
Строкові Безстрокові За порядком розміщення: Емісійні Неемісійні Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого проценту (якщо інше не передбачене умовами випуску). Державне казначейське зобов’язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу . Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та процентів по ньому. Депозитний сертифікат – це письмове свідоцтво банку,що засвідчує наявність в банку цінних паперів особи. Вексель - цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). 37)Сутність та структура кредитної системи Кредитна система представляє собою сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. Кредитна система охоплює банківську та пара банківську системи (спеціалізовані фінансово-кредитні інституції). Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських інституцій у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період. Банківська система в ринковій економіці виконує три основні функції: трансформаційну, емісійну і стабілізаційну. Реалізуючи трансформаційну функцію банки мобілізують вільні грошові кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам кредитних відносин. Емісійна функція підпорядкована створенню грошей і регулюванню грошового обороту. Стабілізаційна функція забезпечує стійкість і стабільність банківської діяльності. Залежно від впорядкованості банків розрізняють два основних типи побудови банківської системи: Перший тип - однорівнева. Другий тип - дворівнева. Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні, перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для країн з командно-адміністративними методами управління і для економічно слаборозвинутих країн. Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Верхній (перший) рівень посідає емісійний (центральний) банк, з його організаційною структурою.Нижній (другий) рівень - неемісійні, базові, ділові банки, клієнтами яких є суб^єкти господарювання, організації, установи, населення. Небанківські (парабанківські) фінансово-кредитні інститути. Це установи, діяльність яких орієнтується на обслуговування певної клієнтури (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (мале підприємство, фермерське господарство тощо). До таких установ належать: 1. Інвестиційні компанії, фонди (випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам, а на отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній). 2. Лізингові компанії [купують предмети довготривалого кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступового сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна]. 3. Факторингові компанії (купують дебіторську заборгованість клієнта, пов'язану з постачанням товарів або з наданням послуг). 4. Страхові компанії (утворюються для відшкодування можливих збитків від результатів стихійного лиха, інших несприятливих умов; страхові компанії досі мають значні та стійкі грошові ресурси, які вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками - (в облігації промислових компаній). 5. Пенсійні фонди (недержавні) (утворюються для забезпечення населення коштами в період після виходу на пенсію - виплати пенсій; мають досить значні суми грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств). 6. Фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні, продажу споживчих товарів та виплат, а також надають комерційні кредити). 7. Ломбарди (надають кредити під заставу рухомого майна, як правило, короткострокові - до трьох місяців - кредити на споживчі цілі). 8. Інші (трастові, брокерські та інші компанії, кредитні товариства, а також взаємні та інші фонди тощо; виконують допоміжну роль у кредитному механізмі, пов'язуючи різноманітні сектори позикових капіталів у єдину систему). 25)Операції на валютному ринку та їх характеристика Валютна операція— операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей. Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за кількома критеріями. 1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: - касові, або операції з негайною поставкою; - строкові. 2. За механізмом здійснення операцій: - операції спот; - форвардні операції; - ф’ючерсні операції; - опціонні операції. 3. За цільовим призначенням: - операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками; - операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування); - операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції. 4. За формою здійснення: - безготівкові; - готівкові. 5. За масштабами операцій: - оптові (здійснюються між банками); - роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами). Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше — на другий робочий день. Ця остання угода називається “спот”, а касові операції на цій умові — “операції спот”. Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їх похідні. Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони. Форвардні операції — це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб’єктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. Ф’ючерсні операції — це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Опціонні операції — це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Валютний своп — це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту. Валютний арбітраж — це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). 26)Основні теорії грошей Теорії грошей - це сукупність поглядів різних напрямів світової економічної думки про роль і місце грошей в економіці. Розрізняють три основні теорії грошей: металі стична, номіналістична та кількісна . У металістичній теорії ототожнюються грошовий обіг і товарний обмін, а також стверджується, що золото і срібло за своєю природою є грошима, які у свою чергу є простим технічним знаряддям обміну. Зачатки цієї теорії виникли ще за античних часів, але найбільшого поширення вона набула в середні віки, в епоху первісного нагромадження капіталу. Меркантилісти пов'язували металістичну теорію з ученням про гроші як багатство нації. Металістична теорія містила низку помилок: ототожнення грошей з товарами, нерозуміння того, що гроші — товар особливого роду, загальний еквівалент усіх інших товарів, її прихильники заперечували правомірність існування грошових знаків — замінників справжніх грошей. З поширенням паперових грошей Металістична теорія поступово втратила своє значення. Номіналістична теорія розглядає гроші як умовні знаки, що не містять внутрішньої вартості. Вона заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення як результат домовленості людей з метою полегшити обмін або як наслідок ухвалення державних законодавчих актів. Згідно з цією теорією, вартість грошей не залежить від їх матеріального вмісту і визначається лише найменуванням. Номіналістична теорія, на відміну від металістичної, розриває зв'язок грошей з золотом. Об'єктивною передумовою виникнення номіналістичної теорії послужив перехід від зливкового золотого обігу до монетного, коли гроші почали приймати не за вагою, а за найменуванням. З виникненням паперових знаків грошей посилився вплив цієї теорії. Перші уявлення про гроші як номінальні знаки для полегшення товарного обміну виникли в рабовласницьку епоху. Подальший розвиток номіналістична теорія одержала у XVIII ст. (англійські економісти Дж. Стюарт, Дж. Берклі та ін.), найдетальніше її розробили уже в XX ст. німецький економіст Г. Кнапп і австрієць Ф. Бендіксен. Період зародження кількісної теорії грошей відноситься до ХVI ст. Базові положення теорії: причинності, згідно якого зміна цін визначається зміною кількості грошей; пропорційності, згідно якого ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу; однорідності, згідно якого при зміні кількості грошей в такій же пропозиції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним. Першим відомим представником був Жан Бодлер. Найбільш виразну ідею кількісної теорії висловив Девід Юм. Він обґрунтував принцип однорідності: якщо гроші є однорідними, це веде до подвоєння їх вартості як матеріалу, і як товару.
