Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу.
Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.
Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:
- розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;
- розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.
Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:
- внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);
- міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).
У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:
- платіжними дорученнями (— документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.)
- платіжними вимогами-дорученнями(це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:1) верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);2) нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму постачальнику.)
- чеками (— це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.)
- акредитивами (— це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний: виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги; надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цю оплату.)
- векселями (— безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.)
- платіжними вимогами (— розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника; це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунку платника.)
- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).( — це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства та організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безакцептного) стягування коштів.)
Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання карток визначається НБУ.
4.Валютна система та характеристика її основних елементів
Валютна система – це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору.
Розрізняють національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи.
Національна валютна система – це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Її структурними елементами є: національна валюта – грошова одиниця держави; паритет національної валюти; режим курсу національної валюти; організація валютного ринку та ринку золота; національні органи, що керують і регулюють валютні відносини країни; умови обміну національної валюти на золото та інші валюти (конвертованість валюти); наявність або відсутність валютних обмежень; валютний контроль.
Міжнародна (регіональна) валютна система - це форма організації валютних відносин групи країн з метою сприяння їх зов-нішньоекономічним відносинам шляхом стабілізації валютних кур-сів. Прикладом може бути Європейська валютна система країн - членів ЄС. Вона включає такі основні елементи:зобов'язання країн-учасниць системи підтримувати коливання валютного курсу своїх національних валют у межах встановленого діапазону;
створення спеціальної європейської валютної одиниці
Світова валютна система – це спільно розроблена державами форма організації валютно-фінансових відносин, яка склалася внаслідок еволюції світового господарства та юридично закріплена міждержавними домовленостями.
Світова валютна система включає ряд конструкційних елементів: міжнародні засоби обігу і платежу; міжнародні ліквідні ресурси; міжнародні валютні ринки і ринки золота; систему міжнародного кредитування і міждержавних розрахунків; міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання.
5.Валютний курс та методи його визначення
Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.
Установлення курсу називається котируванням валюти. Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік.
Валютний курс необхідний для
- обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;
- порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;
- періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.
Єдиного механізму встановлення валютного курсу немає. Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати метод визначення, що ґрунтується на порівнянні вартості споживчого кошика різних країн за один і той самий період часу.
Інший спосіб визначення валютного курсу полягає у порівнянні національного валового внутрішнього продукту, виміряного в національній одиниці (наприклад у гривні) і в якійсь іноземній валюті (наприклад у рублях).
Певним методом визначення валютного курсу є метод зіставлення ефективних витрат виробництва. До них зараховують заробітну плату (V), показник продуктивності праці (PR), норму відсотка (г) та земельну ренту (ЗR). Однією з формул визначення курсу валюти однієї країни (країна А) до валюти іншої країни (країна Б) може бути формула:
Досить часто валютний курс визначається на основі відношення двох валют до валюти третьої країни. Наприклад, якщо нам потрібно визначити курс гривні до російського рубля, то спочатку візьмемо відношення як гривні, так і рубля до якоїсь однієї валюти, скажімо, до долара.
