Фактори, що змінюють попит на ресурс:
1. Зміни у попиті на продукт. Між зміною попиту на ресурс і попитом на продукт, виготовлений з нього, існує пряма залежність. Чим вище попит на продукт, тим більше буде попит і на ресурс, який використовується при виробництві цієї продукції і навпаки.
2. Зміни продуктивності ресурсу. Підвищення продуктивності ресурсу пересуває криву попиту на нього вправо, зменшення продуктивності – вліво.
Підприємство цікавить не лише ціна ресурсів, а й їх продуктивність, тобто віддача, яку можна одержати на вкладену одиницю грошових коштів. Якщо гранична продуктивність спадає повільно, то гранична доходність ресурсу, отже, і попит на ресурс буде знижуватись повільно.
У короткостроковому періоді, коли змінним є лише один ресурс і дія закону спадної віддачі зумовлює падіння продуктивності додаткових одиниць ресурсу, перед фірмою постає проблема визначення оптимальної кількості покупок фактора виробництва з метою максимізації чистої вигоди.
Чиста вигода покупця визначається як різниця між цінністю покупки і видатками на неї. Оскільки згідно з законом спадної граничної корисності кожна додатково придбана одиниця товару має для покупця все меншу цінність, він буде нарощувати чисту вигоду від збільшення кількості покупок доки її приріст не зменшиться до нуля. Загальне правило максимізації вигоди для покупця полягає в тому, що чиста вигода максимізується, коли гранична цінність покупки стає рівною граничним видаткам.
Гранична цінність покупки одиниці ресурсу вимірюється показником граничної доходності ресурсу – це грошовий вираз граничної продуктивності змінного фактора виробництва. Якщо, скажімо, на гривню, вкладену в робочу силу, можна одержати більший приріст продукції, чим на гривню, вкладену в капітал, слід використовувати більше праці і менше капіталу до того часу, поки вкладення в обидва ресурси не будуть в рівній мірі продуктивними.
Цікаво відзначити, що висновки маржиналістської теорії у значній мірі збігаються з відомим положенням К. Маркса про те, що капітал очікує рівновеликої віддачі з кожної своєї одиниці незалежно від того, вкладена вона в верстати, сировину чи робочу силу. Може статися, що декілька комбінацій ресурсів дозволяють мінімізувати витрати в рівній мірі. В такому випадку фірма вибирає із рівновеликих витрат комбінацій ресурсів ту, що забезпечить випуск потрібного обсягу товарів.
Другим важливим критерієм є максимізація прибутку. Для окремо взятого ресурсу справедливо, що прибуток максимізується, коли граничний дохід від фактора виробництва дорівнює ціні цього фактора. Цей же підхід застосовуються і при багатьох використанних факторах: збільшувати застосування кожного ресурсу варто до того часу, поки граничний дохід від фактора не стане рівним його ціні.
Маржиналістська теорія трактує цей висновок таким чином: на конкурентних ринках гранична продуктивність ресурсів лежить в основі пофакторного розподілу доходів у суспільстві. Продаж ресурсів забезпечує його власнику дохід, рівний ціні ресурсу. Остання, в свою чергу, визначається продуктивністю ресурсу і дорівнює граничному доходу від фактора виробництва.
Факторами змін продуктивності ресурсу можуть бути насамперед зміни його власних якісних характеристик (кваліфікації працівників, надійності машин тощо). Крім того, незмінні ресурси можуть забезпечувати більшу продуктивність, за рахунок зміни якості інших ресурсів, у поєднанні з якими вони використовуються.
