Людина економічна — сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання в ньому рис працівника і власника.
Загалом у розвинутих країнах на сучасному етапі відбувається активне формування сукупного працівника з такими основними ознаками:
1) високі професійні властивості, навички та творчі здібності, що виявляються у відчутті нового, вмінні критично оцінювати досягнуті результати, знаходити недоліки і шляхи їх усунення, в бажанні постійно підвищувати рівень освіти та кваліфікації, у наявності багатопланової кваліфікації тощо;
2) економічне мислення, виявом якого є уміння знаходити оптимальні варіанти розвитку для підвищення ефективності робочого місця, окремого підприємства, галузі, народного господарства, оволодіння найновішими прийомами технологічних, проектно-конструкторських розробок, техніко-технологічна культура, орієнтація на найраціональніше використання економічних і природних ресурсів тощо;
3) готовність до організаційної та управлінської діяльності, що передбачає знання найновіших методів і форм організації праці, уміння ефективно організовувати працю трудового колективу, контактувати з іншими працівниками тощо;
4) психологічні якості: цілеспрямованість, сумлінність, стійкість та ін.;
5) патріотизм, енергійність сукупного працівника і всієї нації та ін. Саме громадяни з такими рисами є нині основним елементом національного багатства країни, найголовнішим джерелом національного доходу.
Людина-власник у будь-якій країні формується насамперед на основі трудової діяльності індивідів. Оскільки в такій діяльності виявляється сутність людини передусім як біологічної істоти, то людина-власник уособлює не одну ізольовану сторону відносин економічної власності, а й взаємозв'язок в продуктивними силами, з людиною як частиною природи. Тому біологічній природі людини, її індивідуальній діяльності найбільше імпонує особиста (в тому числі приватна) трудова власність, а соціальній природі людини, колективній діяльності — різні види колективної власності (кооперативна, акціонерна, трудова, колективна та ін.). Приватна власність при цьому є основою економічної незалежності, свободи індивіда, колективна — основою економічної незалежності трудових колективів, державна (демократична) — основою національної незалежності. Могутність країни залежить від оптимального поєднання цих типів і їх форм. Органічне поєднання двох сторін діяльності індивідів, єдність сучасної людини-працівника та людини-власника утворює економічну сутність людини, сучасну економічну людину.
Для формування людини-працівника сучасного типу необхідні такі передумови:
1) власність (безпосередня і опосередкована) працівників на засоби виробництва;
2) власність працівників на створений продукт;
3) участь трудящих в управлінні власністю;
4) наявність певних важелів економічної влади в руках працівників;
5) дбайливе ставлення до всіх об'єктів власності у межах підприємства, області, регіону, всієї країни;
6) наявність довготермінових цілей в безпосередній діяльності, розвитку підприємства, що передбачає насамперед високу частку реінвестованого капіталу, а не намагання "проїсти" отриманий дохід та ін.
Вони можуть виявлятися у різних формах, наприклад, участь працівників в управлінні власністю — в їх впливі на вибір форм і систем заробітної плати, на політику цін, інвестицій, форм і методів організації виробництва тощо.