Экзамен 2

Білет 1

1. Насамперед, кажучи про те, що таке поліфонічний роман, я можу сказати те,що це роман, в якому відображено багато сюжетних ліній. Поліфонія означає багато музичність, багатоплановість, багато повторюваність. В романі поліфонія відображається в соціальному романі ( це такий роман, де багато ліній життя. Наприклад, життя лихварки, Мармеладова, Соні, Катерини Іванівни і самого Родіона); психологічний роман ( роман, який показує життя людей з психічного стану: переживання головного героя та інших); кримінальний роман ( роман, в якому йдеться про кримінальні події: сам роман був написаний на основі кримінальної статті в газеті) і філософський роман ( створення тої самої непереможної ідеї ).

2. За своїм жанром «Старий і море» є повістю притчею і носить суто філософський характер. Повість притча - це такий твір, який розповідає про життя святих людей і здебільшого має лише одну сюжетну лінію. «Старий і море» - повість, що має ярко виражений притчовий характер. Як відомо, притча – це повчальна історія, призначення якої донести до читачів життєві істини. Робота над повістю-притчею «Старий і море»» стала своєрідним підсумком духовних і моральних шукань автора. Історія головного героя твору піднесена до рівня міфу про людину – переможену фізично, але непереможну морально. Як підтвердження того, що дана повість має риси притчі, є її близькість з релігією. Старий Сантьяго, як видно з його міркувань, є досить релігійною людиною. Його цікавлять питання сенсу життя, добра і зла, доброчесності та гріха. Герой говорить: «Безглуздо втрачати надію. Безглуздо й, мабуть, гріх». Коли старий повернувся з моря без здобичі, лише зі скелетом риби, він смиренно пішов до своєї хатини. Не було ні злості, ні нарікань. Він не вважав себе переможеним, просто так сталося Ідея повісті «Старий і море» схожа на ідеї біблійних притч. «Людину можна знищити, але не можна перемогти». Життєве кредо Хемінгуея – це «Людину можна знищити, але не можна перемогти». І справді. Чоловік, втративши дружину, не мавши родини, шукає розради в маленькому хлопчику, який хоче навчитися усьому в старигана. Старий в притчі хоч і програє силам природи – морю, але він не здається

Білет 2

1. Головний герой роману Родіон Раскольников – студент, який покинув навчання, оминає хазяйку старої халупи, аби не платити квартплату, який живе в злиднях. Вбив стару лихварку через гроші. Його дуже довго мучило сумління за заподіяний гріх. Його теорією було ««...Чи воша я, як всі, або людина? Чи зможу я переступити або не смогу? Чи насмілюся нагнутися й взяти чи ні? Чи тварина я тремтяча або право маю?..». Він вважав, що люди діляться на дві категорії: ті, які бояться владу, і ті, які начеб то заради народу можуть вбити людей, які накопичували гроші, через бідність інших. Так ось Раскольников вирішив, що він відноситься саме до тих, хто не тремтить перед владою і має право знищувати людей-кредитників. Мені жаль головного героя. Я вважаю, що ніяка ідея не коштує того, щоб за неї вбивати, нехай навіть і дуже важлива. Хотілося б знайти компроміс і вирішити проблеми, ідеї, питання без жертв.

2. Ернест Хемінгуей в своїй повісті притчі «Старий і море» має таку провідну тему, як «непереможність людського духу». ЇЇ дуже добре можна побачити в момент, коли герой переживає найтяжчі часи. Насамперед це в перших рядках твору, коли він 84 дні виходив на риболовлю і жодного разу не піймав рибини. В цей момент, він не зломив власного духа, він хотів брати від життя якнайбільше, жити на повні груди. Тому він вирішив, що немає для нього нічого неможливого. Так він проявив незламність свого духу в перший раз. На 85 день таки він піймав добичу. Так, йому було тяжко, він через спину тягнув ті сітки, які йому різали руки та спину. Але він не зламався. Він майже виловив ту рибу, але акула забрала здобич. Ось наглядний приклад, коли старий вдруге показав свою духовну силу. І в третій раз, коли він не злякався тої самої акули, яка пливла на кров його здобичі, він вміло її вбив. Цим він також показав, який хоробрий, сильний духом і, що він все може, вогонь ще не згас.

Білет 3

Образ Петербурга є одним з найбільш важливих в романі. Перш за все це місце дії, на тлі якого розгортаються події. У той же час образ столичного міста має деяку філософську перспективу. У романі ставиться питання про вплив “середовища” на людину, в даному випадку про вплив Петербурга на Раскольникова і на появу його теорії. Не випадково Раскольников замислюється про фонтани, коли йде на вбивство. Фонтани дають цілющу, що очищає вологу, якої бракує в задушливому місті. Можливо, Раскольников сподівається, що його вбивство стане таким рятівним фонтаном для нього самого та його родини. Мотив води, однак, приймає зловісний характер: у річці намагається втопитися п’яна жінка. З урбаністичним пейзажем в роман входять картини убогості, пияцтва, лих нижчих верств суспільства. Автор порушує проблеми, актуальні для сучасного йому Петербурга, і дає їм інше освітлення, відмінне від офіційного, традиційного, за допомогою теорії Раскольникова. Найбільш важливими проблемами обтяжена сім’я Мармеладова. У цьому “Злочин і кара” перегукується з віршем Н. А. Некрасова “Ранок”: ті ж проблеми пияцтва, проституції, дуелей, економічного розшарування міських жителів, мотив самогубств.

Грегор Замза – роботяща людина, забезпечує родину усім необхідним. Але одного разу він перевтілюється в комаху і розуміє, що власне нікому не потрібен у такому жалюгідному стані. Весь час автор наголошує на тому, що людина, опинившись у безвихідному становищі, нікому не потрібна, її цураються, від неї одвертаються найближчі - батько, матір, сестра. Суспільство, яке відштовхує душевно хвору, безпомічну людину, не має шансу вижити, воно повинно загинути. Цікаво, що ніхто з численних песимістів до Кафки не зміг показати людину в такому жалюгідному становищі - перетворену на бридку потворну комаху. Грегор настільки звик допомагати жити батькам, що навіть не помічає такого відношення до самого себе, як до раба, який тільки і приносить в дім заробіток. Він навіть не протестує проти такого стану. Я вважаю, що йому набридло завжди потирати батьковим забаганкам, йому набридло таке ставлення до самого себе, він просто здався.

Білет 4

Двійниками Раскольнікова в романі Федора Достоєвського є Лужин та Свідригайлов. Вони злочинці, а злочин – це їх внутрішнє єство. Теорія самого Раскольнікова звучить як: «Чи твар я тремтяча, чи право маю?» Його двійника придержуються такої ж теорії, але Родіон не такий. Свидригайлов та Лужин поставили себе поза мораллю, у них немає совісті, і, на відміну від Раскольникова, вони не розуміють, що їх дії й учинки аморальні. Як моральний цинік, Свідригайлов - дзеркальне відбиття ідейного циніка Раскольникова. Уседозволеність Свидригайлова стає страшна і зрештою й Раскольникову. Свидригайлов страшний і самому собі. Лужин досить високої думки про себе. Марнославство й самозакоханість розвинені в ньому до хворобливості. Головну життєву цінність для Лужина представляють гроші, добуті «усякими засобами», тому що завдяки грошам він може зрівнятися з людьми, що займають більше високе положення в суспільстві. Вони обидва, згідно теорії Раскольнікова : «людей можна різати» заради власної вигоди.

Драма Макса Фріша «Санта Крус» є своєрідним жанровим утворенням, у якому поєднуються елементи драми для читання, драми – притчі, драми – абсурду, парадоксу, параболи, фарсу та романсу. На думку, Ю. Архипова, п’єса, як і романс, "створює настрій, застосовуючи банальні, стерті слова та ситуації, не відкидає ні гітарної романтики, ні наївної красивості". У п’єсі романтиком є Пелегрін, який протистоїть раціональному, похмурому світові Ротмістра. Із Пелегріном (в імені якого відчитується алюзія на пілігрима) пов’язана романтика пригод, вільного життя й кохання. Цим образом автор утверджує риси романсу, що знаходимо вже на самому початку п’єси, де Пелегрін під акомпанемент гітари згадує про своє кохання.

Білет 5

Читаючи роман Федора Достоєвського, я зрозуміла, що вчинений ним злочин є спробою зруйнувати таке ставлення до людей. Родіону набридло жити в бідності, ще й з університету вигнали; йому набридло, що одним все, а інші мають страждати. Він не може змиритися з цим, і тому, вирішує піти на злочин. Злочин – для нього згодом обертається у страх, що його можуть розкусити, і він вирішує прикинутися хворим. Йому це вдалося, але його все ж таки розкусили і посадили в тюрму.

Отже, в душі Жюльєна Сореля відбувається битва «природи» і «цивілізації». Герой бачить свій «обов’язок» у свідомому лицемірстві, тобто в тому, щоб, стримуючи власний темперамент і ставлячись до суспільства з презирством, поводиться за його законами. Своїм учителем у цьому мистецтві брехати собі він називає мольєрівського Тартюфа. Жульєн вираховує кожен крок і створює цілу програму завоювання світу, хоча на перших етапах «природна людина», що живе в ньому, сплутує йому карти. Поступово він навчається добре контролювати власні інстинкт, і на той період припадають його найбільші успіхи.

Білет 6

Кара за зроблений злочин є спробою відновити відносини з оточуючими людьми. Так як Родіон Раскольников мав за святе вбивство літньої жінки, то і кара йому була належна. Людина і в бідності має залишатися людиною, а не йти і не наживатися на беззахисних людях. Родіон спокійно прийняв кару і суд, бо не мав вже сил терпіти внутрішню силу, яка з’їдала його.

Булгаков представляє читачам Ієшуа, як прототипом Ісуса Христа, але вони дві різні людини. Він був так само розіп’ятий на хресті, зраджений Іудою. Він не був оповитий особливою божественністю, як Ісус ,в ньому був страх перед фізичною розправою. Ієшуа мав божественні сили і був антиподом Воланда. На початку роману він постає перед прокурором Понтієм Пілатом, як бідний філософ з Гамаль, який не мав постійного місця проживання. За його словами, він не знав батьків, але знав, що вони були сирійцями. Булгаков хотів зробити Ієшуа головним героєм, але деякі критики віддають свою перевагу Майстру і Маргариті та злим силам, якими були оповиті герої.

Білет 7

Раскольников хоч і був жорстокішим злочинцем, але душа в нього була ширша і складніша. Він усього ж придумав собі теорію, щоб вижити. Але ця ідея стала фатальною і не була гуманною у відношенні до інших. Кажучи про сам задум злочину, то робити він це хотів, аби врятувати Соню від торгівлі власним тілом, щоб відіслати кошти на лікування Катерини Іванівни, щоб діти її були не голодні і мали хоч кусь хліба і молоко. Кажучи про дівчину, яка напилась і йшла сама по вулиці, а за нею парубки, то він вступився за неї, посадив у повозку і віддав усі свої кошти, щоб вона без проблем дібралася до свого дому. А як Раскольніков турбувався про Мармеладова, він віддав свої кошти за нього. Ця людина була щедрою, але і в той же час через скруту рахував копійки. Він боявся зустрічі з хазяйкою квартири тому, що мав віддати гроші за халупу, в якій мешкав, саме це і стане згодом причиною злочину.

Що єднає головного героя новели і її автора? Ненависна робота. Відсутність порозуміння в сім’ї. Невпевненість у власних можливостях. Відсутність справжніх друзів. Страх кохати і бути коханим. «Грегор Замза – це я», - Франц Кафка. «Щасливим був би тільки тоді я, коли б зміг привести світ до чистоти, правди, сталості…», - так Кафка говорив, бо він сам був не щасливою і нещасною людиною. Він дуже страждав під гнітом батька й родини. Всупереч бажанню змушений був служити страховиком і займатися справами великої бюрократії. Відчував невпевненість, займаючись улюбленою справою – літературою. Почувався самотнім, не маючи справжніх друзів, Кафка так і не створив сім’ї з коханою жінкою.

Білет 8

Жульєн Сорель – герой роману «Червоне і чорне», нахабний кар’єрист, коханець декількох жінок. Він з родини плотника, за 400 монет йде працювати до пана де Реналя гувернером. Хлопець не дуже любив свою роботу. Він був жахливим кар’єристом, його цікавило «високе» суспільство і гарні статки його коханок. Але в один момент все обірвалося, до пані Матильди Ламоль і її батька прийшов злощасний лист. Батько не пробачивши такої зухвалості відмовився від весілля улюбленої дочки із цим простолюдином. Я вважаю, що причини є тільки дві – жага до «вищого» суспільства, в яке так і не зміг потрапити хлопець та надто велика любов до Наполеона, бо саме в той час герої перестали цінуватися, а в шану входили торгівці.

Гійом Аполлінер - один з яскравих представників авангардної літератури. Його творчість протята стверджувальними життєлюбними настроями, у своїх поезіях митець пропагує творче і активне ставлення до людського буття. Саме за цими ознаками можна впізнати геніального французького поета. Гійом Аполлінер вважається основоположником «мотиву життєрадісності». Він не хотів бачити у сірих буднях чвари людей. Взагалі Аполлінера цікавили різні аспекти людського буття. Він не бачив в людях поганого, він розглядав їх з різних сторін. Він виступав за якісно нове мистецтво, звільнене від усіляких обмежень і канонів, за тісне поєднання духовного і матеріального, реального й міфічного.)

Білет 9

За всіма його манірними хизування стояла висока філософія і крилося глибоке й просте серце поета. «Портрет Доріана Грея» - взірець інтелектуального роману. Цей роман Оскар Вайльд задумав як апофеоз мистецтву, красі, досконалості, які є вищими за наше звичайне людське життя. Проблеми, які вирішує автор в романі це: про людське існування – як людина існує в світі, завдяки чому вона існує; про роль мистецтва і прекрасного у житті людини - гедонічна проблема, проблема життя за принципом насолоди; про роль етичного та естетичного у стосунках між людьми – проблема спілкування, конфліктів між людьми, манірність в спілкуванні, правило чистого мовлення.

Збірка поезій «Квіти зла» була опублікована окремим виданням у 1857 році. До її складу входять Присвята, Пролог та 6 циклів. Провідним мотивом є трагічна несумісність життя та ідеалів. Написана в стилі символізму. Належить до лірики. Та найголовніше, що всеосяжна краса, на думку поета, допоможе йому «відчинити врата» «до безмежностей», зазирнути у заборонене та незвідане. Адже Бодлер, як і інші митці та філософи його часу, вважав, що за реальністю, яку бачить людина, існує світ ідей, який вона бачити не може. Ось він-то і є справжнім, а видимий, реальний світ — його блідий відбиток. Цей справжній таємничий світ не можна осягнути розумом, але його можна відчути, вгадати інтуїтивно, підсвідомо, — вважав Ш. Бодлер. Митець повинен стати медіумом, провідником, інструментом цього ідеального світу, адже лише йому може відкритися глибина життя у явищах повсякденності. І ці явища у новому мистецтві стають символами.

Білет 10

Багато сучасників А. П. Чехова нарікали на те, що головна риса чеховських оповідань – це невизначеність і незавершеність, неясність того, що буде далі, і відсутність аналізу причин того, що сталося. Тема «футлярности» у Чехова – це тема відсутності контакту і порозуміння між людьми, які, замкнувшись в собі, пішовши в «футляр», виявляються не здатні до близькості з іншою людиною і світом. Людей у творах Павла Чехова об’єднує непорозуміння, відсутність взаєморозуміння, замкнутість, відвертість від навколишнього світу. Люди звикли не жити, а існувати.

Роман Альбера Камю «Чума» — це скупа розповідь, не тільки про епідемію жахливої хвороби, а в першу чергу про моральний вибір кожним із героїв твору свого місця в ситуації, коли існує реальна загроза смерті, це і ще розповідь про те, як прийшла велика війна, як чума напала на країни. Чума — це уособлення всесвітнього зла, яке повністю перемогти неможливо. Остаточна перемога над ним недосяжна, але усвідомлення цього не повинно паралізувати волю й розум людей, їхньої готовності до боротьби.

Білет 11

Одною із основних проблем роману "Злочин і кара"є саме злочин і покарання,відповідальність людини за зроблений вибір власного життєвого шляху.Радіон Розкольников мав на меті покращити своє життя і виправити несправедливість світу цього.Вбивши стару лихварку і заволодівши її коштами він міг би добитися своєї мети.Та не все так просто як здаєтья на перший погляд.Людина має темні і світлі сторони-це людська совість.І навіть якщо Розкольников володів всім чим бажатиме і допомагатиме таким самим знедоленим як сам, його вчинок неможна виправдати нічим ,навіть його благородною метою.1 втрачене людське життя не варте мільйонона хороших вчинків.Може, Родіон Раскольников сподівався, що йому буде легше, коли він зізнається. Але ні. Совість і душа нормальної людини не даватимуть йому жити спокійно, і саме це найстрашніша кара. Адже від себе не втечеш.Шлях до морального одужання лежить через покаяння.

Драматург розрізняв два види театру: драматичний (арістотелівський) та епічний. Він підкреслював свою приналежність до другого. Письменника не задовольняли традиційні принципи античної трагедії, висунуті Аристотелем. Він називав арістотелівський театр фаталістичним, оскільки драматурги висвітлювали нездоланну владу обставин над людиною. Брехт прагнув до іншого театру — дієвого, активно-Письменник вважав, що людина завжди зберігає здатність до вільного вибору і відповідального рішення за найскладніших ситуацій. Він писав: "Завдання "епічного театру" — змусити глядачів відмовитися... від ілюзії, начебто кожний на місці героя діяв би так само" І Брехт виступав проти того, щоб герої були "рупорами ідей" автора: "На сцені реалістичного театру місце лише живим людям, з усіма їх .суперечностями, пристрастями і вчинками".

Білет 12

Особливість даного оповідання - поєднання реального і фантастичного, комічного з серйозним. Це допомогло авторові висвітлити проблеми повсякденного життя. Тому творчу манеру Маркеса називали "магічним реалізмом". Сюжет оповідання досить фантастичний. У приморському селищі з'явився ангел. Чому саме, ніхто не поцікавився, бо всі задовольнилися висновком "розумної сусідки", що буцімто це посланець за душею хворої дитини, отже, смертельно небезпечна істота. Отже, «магічний реалізм» – це і художній метод, і самобутня художня модель латиноамериканського світосприйняття, де видима дійсність розкривається через міфологічну свідомість, гротеск, фантастику, містику, що подані як буденно-побутові явища

2. Воланд — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат. Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману. Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.

Білет 13

В повісті Оноре де Бальзака використана рамочна композиція – це така композиція, яка створена навколо основного сюжету і відділяє основне від вторинного. Вона використана саме на початку тексту, де починається розповідь Дервіля. Цю композицію бачимо, як розповідь в розповіді. А саме…розповідь починається в салоні мадам де Гренльє з другом сім’ї адвоката Дервілем, який згодом допоміг повернути спадщину Ернесту. Дервіль розповідає, як саме він зумів допомогти. Це і називається рамочна композиція.

Духовні пошуки Левіна є автобіографічними Льва Толстого, оскільки відтворюють епізоди шлюбу та життя автора з Софією Андріївною. Оскільки життя автора з дружиною не було настільки безтурботним, він все намагався шукати істину в філософських книгах. Сам Левін багато розмірковував про морально – релігійні питання; сенс життя; народження сина; відносини з дружиною. Він шукає відповіді у філософських книгах і працях багатьох учених. Кожен раз невсипуще бажання знайти справжню істину робило чоловіка нещасним і невдоволеним. Самого Толстого сімейне життя було нещасним. Він спочатку одружився з Софією Андріївною, потім в них було багато сварок через неподілені гроші, які заробив автор на своїх книгах. Герой роману Левін після довгих душевних пошуків і випробувань знову зіштовхується з Кітті та одружується з нею.

Білет 14

Головний герой роману Фредеріка Стендаля «Червоне і чорне» Жульєн Сорель – людина, з бідної сім’ї, нахабний кар’єрист, батько його був плотником. З одного боку, Жульєн є переможцем, бо він досяг своєї мети, він закохував у себе багатих жінок, вони віддавалися йому і боялися власних почуттів. А з іншого боку він переможений, бо досягнувши мети він так не отримав омріяного статусу, він перестав бути людяним. Він втратив роботу, друзів, родину, він перестав бути людиною, яка чесно може все заробити. Його свідомість повністю перевернулась теорією маленького Наполеона, теорією маленького герою.

Глава «Великий Бал у Сатани» є кульмінацією роману. Це вирішальний момент у розвитку характерів персонажей. У цьому епізоді вирішується проблема милосердя, яка пов’язана в романі з образом Маргарити. Навіть ставши відьмою, вона не втрачає найсвітліших людських якостей. До Балу, Маргарита трощила будинок Драмлита, а побачивши в одній із кімнат переляканого хлопчика, перестає. На Балу героїня також проявляє великодушність. Почувши від Бегемота історію Фріди, Маргарита вирішує допомогти Фріді, позбавивши її від вічної тортури. Заради любові Маргарита здатна на все. Незважаючи на силу, яку демонструє Сатана, його влада ілюзорна. Він відає тільки смертю і гріхом, і на його Балі немає жодної живої душі.

Білет 15

Гобсек у повісті Бальзака був не тільки філософом, романтиком, реалістом, а ще і психологом. Бальзак хотів у творі дуже яскраво відтворити свого персонажа, а саме психологічний його стан. Знання психології проявлялося в знанні людського духу, у вмінні прогнозувати вчинки людей, у глибокому розумінні людей. Хоч як би не називали Гобсека – глитай, жмикрут, скнара, він вмів знайти підхід до кожного. Його життєвим кредом було: «Влада і втіха – чи не це є основою нашого нового суспільного ладу?» Він збагачувався на людях, яким було скрутно. Він мав з цього не аби який зиск: і моральну втіху і з боржників мав гроші за векселі. Гобсек чудово розбирався в людях, він розумів як і коли краще звернутися, що робити, як розмовляти.

” Пігмаліон” - це блискуча комедія, але комедія не стільки розважальна, скільки соціальна. Недаремно сам драматург відзначав в передмові, що вона “інтенсивна і навмисне дидактична”. Просто само мистецтво, на думку Шоу, “не може бути іншим”. Розвиток драматичного конфлікту ” Пігмаліона” він свідомо завершує відкритим фіналом, аби у глядача не виникло думки", що справа вже зроблена і проблеми вирішені за нього самим драматургом”. Адже театр Шоу - інтелектуальний, він повинен привчати людей мислити, “відкритого фіналу” вимагала нова естетика Б.Шоу, яка випереджала як тодішню англійську драму, так і представлення режисерів, акторів, глядачів, які були просто не готові до подібних “неромантичних” завершень.

Білет 16

Бальзак хотів у творі дуже яскраво відтворити свого персонажа, а саме психологічний його стан. Знання психології проявлялося в знанні людського духу, у вмінні прогнозувати вчинки людей, у глибокому розумінні людей. Хоч як би не називали Гобсека – глитай, жмикрут, скнара, він вмів знайти підхід до кожного. Його життєвим кредом було: «Влада і втіха – чи не це є основою нашого нового суспільного ладу?» Він збагачувався на людях, яким було скрутно. Він мав з цього не аби який зиск: і моральну втіху і з боржників мав гроші за векселі. Гобсек чудово розбирався в людях, він розумів як і коли краще звернутися, що робити, як розмовляти.

А. П. Чехов по праву вважається майстром малого жанру - короткого оповідання, новели мініатюри. У своїх невеликих розповідях Чехов ставив великі проблеми сучасності, глибоко досліджував життєві явища, оголюючи причини соціального безладу. Еталоном суспільної поведінки стали бездуховність, песимізм, часом пряма зрада ідеалам добра, що відбило загальну кризу дворянко буржуазної культури. Чехов не був пов’язаний з зароджуються пролетарським рухом, але, передчуваючи докорінну перебудову всіх форм суспільного життя, письменник виступав проти відсталості, застою, рішуче заперечував існуючий порядок. Його ворогом була вульгарність, він все життя боровся з нею … Ніхто до нього не вмів так нещадно правдиво намалювати людям ганебну і тужливої картину їхнього життя в тьмяному хаосі міщанської буденщини (М. Горький). Сите міщанське щастя викликало у Чехова роздратування, він страждав від того, що в сонній одуру обивательщини знищувалася краса людських відносин. Звідси туга письменника за цією, духовно значимої життя, повної праці та творчості. У цьому почутті, мабуть, весь Чехов з його прихованим стражданням, нещадним викриттям вульгарності, активним захистом здорових, діяльних почав людського життя. Засудженню духовного застою, убозтва обивательського життя, власницького щастя присвячена Маленька трилогія, що включає оповідання Людина у футлярі, Агрус, Про любов. Герої цих оповідань відмовляються від суспільних ідеалів, а це тягне за собою і їх моральне падіння.

Білет 17

Японська література була створена під впливом китайської літератури. Здебільшого на формування літератури впливала міфологія. Основні принципи японської поетики: любов до граничної стислості: коли слова замовкають, а почуття ще говорять; усвідомлення злиття людини з природою; нетривалий сум. У повістях "Тисячокрилий журавель" (1951), "Голос гір" (1954), "Давня столиця" (1962), що розвивають усталені традиції класичної японської словесності, прозаїк порушив проблеми моралі й краси, намагаючись врятувати суспільство XX століття від бездуховності. Тривоги й хвилювання цілих поколінь, їхні моральні та естетичні ідеали дали поштовх для творчих шукань митця, для якого завжди були близькими і духовні традиції світової літератури, і цінності японського народу. Він впевнений, що зв'язок часів не розпався, що минуле існувало в теперішньому, пронизавши його невидимими променями. Кавабата володіє здатністю відтворювати цей ланцюг часів, відчуваючи світ у трьох часових вимірах: у минулому, теперішньому і майбутньому. Ця тривимірність нерідко виступала як єдність спогадів, вчинків і марень його літературних героїв. Найбільш відчутно це виявилось у повісті "Тисячокрилий журавель".

Сама назва «Пігмаліон » відноситься до античного міфу про кіпрський царя « Пігмаліона » , який вів усамітнене існування. Пігмаліон був майстерним скульптором , і одного разуу своїй майстерні йому вдалося виліпити скульптуру прекрасної дівчини .Вона була настільки хороша , що Пігмаліон закохався в неї , шепотів їй слова захоплення ,дарував коштовності. Під час свята Афродіти , Пігмаліон приніс жертву богиніі попросив її подарувати дівчину , настільки ж прекрасну , як його статуя ,яку він охрестив Галатеєю . Благання Пігмаліона були почуті ,і Афродіта оживила скульптуру для нього.

Білет 18

В образі Гобсека узагальнені риси приватновласницької психології, доведені до логічного завершення (хоча майже абсурдні з точки зору нормальної людини). Ось життєва філософія Гобсека: «Що може задовольнити наше «я», наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити наші примхи потрібен час, потрібні матеріальні можливості і зусилля. У золоті все це є у зародку, i воно насправді дає все». Для Гобсека не існує жодних задоволень, крім усвідомлення наявності свого багатства. Коли-то зухвалий, жорстокий корсар і работорговець Гобсек, ставши лихварем, перетворився в тихого, зовні зовсім не примітного чоловічка, хоча насправді був таємним володарем буржуазного Парижа. Гобсек фанатично любить золото. «В золоті втілено всі людські сили... - каже він А життя? Хіба це не машина, яку приводять у рух гроші. Золото - ось духовна суть цього суспільства». Гобсек знає весь Париж. Він пильно стежить за багатими сім'ями, щоб у критичний для них момент коршуном впасти на їх багатство. Чи були у нього інші риси? Через яскравість головної риси, його життєвого сверхзадания, їх майже непомітно. «Це була людина-автомат, яку щодня заводили» пише про нього Бальзак. Гобсек - цей ходячий вексель - людина неабиякого розуму.

Портрет відображає душу героя, краса і молодість людини на портреті залежать від того, які вчинки робить Доріан Грей (натурник). Доріан вибирає зло, тому обличчя на портреті досить швидко перетворюється в противну старечу фізіономію. А сам Доріан виглядає красиво і молодо, він не старіє, але його душа чорна і брудна. Коли ж він розуміє таємничий зв'язок між собою і портретом - стає занадто пізно, час на виправлення помилок упущено. Краса зовнішня і внутрішня - різні речі. На жаль, Доріан був гарний лише зовні. А може бути, він був занадто слабкий духовно, не мав своєї точки зору на життя і з легкістю прийняв девіз життя лорда Генрі - краса і насолода, тобто повний егоїзм. Доріан любить тільки себе і свою красу. Але всі, хто стикається з ним, гинуть. Покінчила з собою Сибілла Вейн, беззавітно любила Доріана. Загинули всі ті, хто не хотів побачити в красі Доріана Грея божество і прагнув судити його вчинки з позицій суспільної моралі. Але Грій зневажав моральні закони. Люди думали, що такий гарний людина не може бути хибним. Навіть доля зробила йому чудовий подарунок. Сталося дивне диво. Виповнилося бажання Доріана Грея, і його краса не меркнула з роками. І лише тільки на портреті зображувалося все те, що відбувалося з душею Доріана.

Білет 19

Я вважаю його звичайною людиною. Нічим таким він не відрізнявся. Він міг вирізнятися тільки тим, що він був дуже скупий, не давав милостиню, не допомагав біднякам, забрав гроші і будинок іншої людини. Він був настільки скупим, що навіть харчі, які були пропали, а він міг просто продати їх або роздати біднякам. В ньому була лише одна особливість , яка мені сподобалась – це твердість, рішучість, філософське мислення та те, як він добре знав психологію людини.

Портрет залишається неушкодженим, бо помирає тіло Доріана, а душа лишається, бо підписав угоду з дияволом. Його портрет старів через його ж погані вчинки, тобто він сам винен у цьому. Також портрет являється його другим Я , його відзеркаллям душі. Портрет став жахливим, він вже не міг впитувати в себе всі його погані вчинки і тому Доріан знищив його і помер сам.

Білет 20

Тих моряків, яких охоплює туга чи хандра, не треба розуміти безпосередньо. Тобто перед нами не реалістична замальовка, а створення символу людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Проте і ця спроба розкрити смисл слова не є правильною: символ не алегорія. Він знак, який містить у собі світ і світогляд, зміст і його оцінку. ота хандра виникає саме тому, що моряк тужить за суходолом. Може, мається на увазі, що самі люди відірвалися від свого справжнього середовища заради штучних створінь техніки, які не зробили їх володарями океану, а лише встигли розірвати зв'язки з матір'ю-землею..

У романі Булгакова «Майстер і Маргарита» порушені такі проблеми, як влада і взаємини особистості, віри та безвір’я, кохання, добра і зла, честі і справедливості, міщанства, істинна роль мистецтва в житті.

Білет 21

Творчі принципи письменника, якими він керувався в роботі над романом "Червоне і чорне", дали можливість вивести яскраві й правдиві характери, розкрити їхню психологію. В центрі уваги Стендаля- письменника - людський характер. Стендаль був певен, що "немає цілком гарних, або цілком поганих людей". Людина, на думку письменника, визначається тим, як вона "розуміє щастя" і "як вона на нього полює" тобто тим, яку життєву мету вона ставить і якими засобами домагається цієї мети. Свій принцип відображення дійсності Стендаль пояснював за допомогою образу дзеркала. У дзеркалі відображається все - і гарне, і погане. Цей принцип Стендаль застосував і для створення характерів своїх героїв. Образ головного героя Жюльєна Сореля - постать не абстрактна, а живий, суперечливий, складний характер, в якому узагальнене поєднується з індивідуальним. Багато в чому цей персонаж, а також інші герої роману (жіночі образи пані де Регаль і Матильди де Ма-Моль) нагадують їхнього автора: у них втілено ті риси чи поривання Стендаля, які за різних обставин він не зміг реалізувати.

Чіполли, який є повною мірою «діячем мистецтва». Відразу можна здогадатися, які ідеї несе Чіполла, якщо сам автор ототожнює його зі злом: «Фігуру Чіполли письменник сприймав як знаменне явище періоду 20-30-х років, як символ породженого цим явищем зрощення профашистських ідей, темного містицизму».

Білет 22

Так як Гобсек дуже любив гроші, трясся за ними, не давав їх просто так бідним, які потребували цього, це дуже сильно віддзеркалювалося не тільки в душі, а й зовні. Він був мрачним стариганом, очі були як у куниці, тобто дуже гарно бачив в людині жертву, коли говорив про гроші, голос був тонесенький, як звук флейти, ніс крючком, не хотів нікого бачити, тобто відчужувався від світу. Внутрішні якості людини дуже добре завжди віддзеркалюються у зовнішності людини. Погані якості такі як хирість, зневага та жмикрутство одразу можна побачити по очам. Ці люди завжди ховають очі, не дивляться в очі, їх погляд завжди мимолітній. Таким був і Гобсек. Всі його внутрішні якості були дзеркалом.

В этой повести отсутствует трагическая концовка, финал можно назвать полностью открытым для воображения читателей. В этом и заключена сокрушительная сила философии Хемингуэя, он предоставляет нам возможность самостоятельно подвести моральный итог повести. Личность Сантьяго – это символ силы героического начала в человеке и символ настоящей человеческой победы, которая не зависит от обстоятельств и событий. Используя этот образ, писатель раскрывает смысл человеческой жизни, которую можно назвать борьбой. Главный герой несокрушим, благодаря силе своего характера, духа и жизненных позиций, именно эти внутренние качества помогают ему побеждать, несмотря на старость, убыток физических сил и неблагоприятные обстоятельства. Поединком старого Сантьяго и большой рыбы Хемингуэй обращает наше внимание на истинную натуру человеческой души и смысл человеческой жизни. Символическая борьба личности Сантьяго продолжается тогда, когда акулы нападают на его рыбу. Герой не отчаивается, не сдается, и несмотря на усталость и изнеможенность, продолжает бороться, защищать то, что он добыл таким большим трудом. Ни раны на его руках, ни поломанный нож не мешает ему в этом. И в момент, когда становится очевидно, что Сантьяго не смог спасти рыбу, раскрывается ключевой символ философии писателя. Герой не сберег рыбу, но герой не проиграл, потому что – он боролся до последнего.

Білет 23

1.Гобсек дуже сильно любив гроші, він не міг жити без векселів, він бачив у накопичуванні грошей суть життя. Він дуже багато заробляв грошей нечесним шляхом, збагачувався на тих, хто потребував, на бідних селянах, студентах, на тих, хто хотів відкрити справу, кому треба заплатити за навчання та житло, на тих, кому не вистачало грошей на поїсти. Його внутрішні якості були яскравими для цього часу Франції - Реставрація. Дуже часто ці гроші було зароблені на відсотках від кредитів. Кажучи щодо мене, то я не поділяю такої філософії життя. Він міг сам заробляти гроші, йому треба було навіть продати ті продукти, щоб вони не пропали. Я гадаю тут все зрозуміло. Він помер від своєї ж скупості, нахабності та нечесністю.

2.Новела «Перевтілення» (1912) по праву вважається знаковим твором модерністської літератури. Існування людини, перетвореної на комаху, постає як розгорнута метафора, що унаочнює цілий комплекс характерних кафківських тем. Зокрема - теми нездоланної відчуженості особистості, абсурдного покарання людини за невідому їй провину, трагічного знецінення людського життя. Певне автобіографічне підґрунтя має і образ комахи. Як свідчать щоденники та листи письменника, комаха була усталеною метафорою його самооцінки у внутрішній полеміці з батьком. Глобальні проблеми ХХ століття (втрата ідеалів, самотність людини, деградація особистості та суспільства) залишили відбиток на світовідчутті австрійського новеліста Ф.Кафки, який постійно шукав духовну сутність світу і відчував відчуження від оточуючої дійсності. Письменник страждав від невлаштованої реалії, матеріальної залежності, ницого оточення, від неможливості отримати відповіді на важливі питання сенсу людського існування.

Білет 24

Гротеск – тип художньої образності, який ґрунтується на поєднанні трагічного і комічного. Бальзак розкрив драматичний процес деградації Гобсека під тиском власної пристрасті до золота. Він вважав, що в золоті зосередженні всі сили людства. Взагалі, постать Гобсека неоднозначна. В цьому образі уживаються скнара і філософ, він жорстокий і безжальний до своїх клієнтів – марнотратців, але співчуває порядним і чесним людям, він здатен розчавити марнославця і допомогти другові.

Текст «Фуги смерті» цілком правомірно сприймати як модерністське зображення трагедії Голокосту: образи «чорного молока світання», «могил у повітрі» породжують асоціації з крематоріями, в яких гинули мільйони безневинних людей, тільки тому, що воци євреї; а образ «одного чоловіка, що живе в хаті», «грає зі зміями», «пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарито», «свистить на євреїв», «хапається заліза в кобурі» викриває сутність фашистської ідеології, яка несе смерть усій людській цивілізації. «Трагедія Освенциму» усвідомлюється не як національна трагедія євреїв, а як всесвітня. Пауль Целан жив в епоху нового часу, своїм твором він показав широту власних переживань і те, як поводять себе по відношенню до інших.

Білет 25

Головний герой повісті наділений передусім непомірною жадобою збагачення. Бальзак підкреслює це його прізвищем, в основі якого - французьке дієслово глитати, хапати, що можна перекласти як «глитай». Однак разом з тим гроші не є для Гобсека самоціллю (цим, до речі, він відрізняється від старого Гранде та інших персонажів цього типу). Цей персонаж поєднує в собі скнару-лихваря й надміру честолюбного філософа, гроші для якого до всього ще й могутній засіб владарювання над людьми через їхні пристрасті, інстинкти, бажання, марнославство. У золоті, переконаний Гобсек, зосереджені всі сили, що правлять людьми, і той, хто за допомогою того ж золота підпорядковує їх собі, забирає у свої руки владу над людьми.

Есе «Джакомо Джойс» — своєрідний жанр психологічного есе (головна увага приділяється внутрішньому світу особистості, її думкам, стану душі). Власна біографія лише привід для роздумів про життя людини, її поривання і падіння, надії і розчарування, про мистецтво, пошуки себе у світі й усвідомлення сенсу існування. Тому твір набуває філософського значення. Композиція твору — фрагментарна, це потік свідомості головного героя. Герой твору — Джакомо, в якому автор втілив концепцію про неперевершеність, багатогранність людської натури, здатної творити свій неповторний світ, не обмежений реальністю. Історія кохання, життя людини, внутрішній світ сприймаються автором у біблійних асоціаціях.

Білет 26

Ім’я головного героя повісті Бальзака — Гобсек — не є випадковим. Воно означає те, що є сутністю героя — «живоглот», «глитай», «сухоглот», і розуміти це можна так: Гобсек поглинав, збирав золото, а золото поглинало його. Головний герой повісті мільйонер-лихвар - один із володарів нової Франції. Особистість сильна, виняткова, Гобсек внутрішньо суперечливий. «У ньому живуть дві істоти: скнара і філософ, підле створіння і піднесене», - каже про нього адвокат Дервіль, від імені якого ведеться розповідь. Лихварство - сфера практичної діяльності Гобсека. Віддаючи гроші в борг під великі відсотки, він фактично грабує своїх клієнтів, користуючись їх повною залежністю від нього. Герой наділений безмежною пристрастю - жадібністю до грошей. Величезна сила характеру цього лихваря, його витончений розум і знання людей підпорядковуються одній-єдиній меті - накопичення. Гобсек - жорстокий капіталіст. Він безжально, щодня бореться з конкурентами і нещадно експлуатує клієнтів. Маючи мільйони, Гобсек живе в старій кімнаті, сам ходить до кредиторів, причому пішки, і пишається тим, що платить лише сім франків податків. Опинившись у кімнаті лихваря, Дервіль заглянув у камін і звернув увагу на те, що навіть взимку вогонь ледве-ледве горів.

«Людину можна знищити, але не можна перемогти», - життєве кредо Хемінгуея. У своїй повісті старий Хемінгуей мав на увазі те, що які б не були життєві обставини, які б складності не були в житті, які б невдачі не постигали тебе, колись усе рівно прийде той 85 день вдачі і ти виловиш свою рибу. Людина перемогла у цьому жорстокому двобої з рибиною, але на його здобич чатували хижі акули. Їх було багато, і старий відчув, що тепер він буде переможений, та попри все, продовжував боротися не так уже за здобич, а скоріше за свою людську гідність. До берега він пристав пізно вночі. Знесилений, без здобичі, переможений жадібними акулами. Але, до краю виснажений, він і тут не здається: відв’язує щоглу, закидає її собі на плечі і, майже втрачаючи свідомість, іде нагору до сію ї хатини. Доки він дістався дому, то мусив разів п’ять сідати перепочити просто посеред дороги. А вже вдома акуратно прихилив щоглу до стіни, випив води й ліг на ліжко. Він одразу заснув глибоким сном, «випроставши руки долонями вгору».

Білет 27

У центрі твору — трагедія Анни Кареніної, жінки 60-70-х років XIX століття, яка намагається відстояти своє право на кохання та свободу. Героїня, сповнена душевних сил, приваблива, особливо вражає виразний жвавий погляд, світло її блискучих сірих очей, чудова посмішка на рум'яних губах. Анна Кареніна дуже сильно любила свого сина, але через кохання до Вронського втратила найрідніше у світі. Хлопчик любив мати, але Анна Кареніна була захоплена своїм коханням, їй було ніколи на свого сина, вона перестала займатися вихованням сина. Її поглинула з головою любов до Вронського. Через таку поведінку Кареніної відняли Сергійка. Вона вважає, що все це було їй за гріх. Вона була видана заміж за не коханого старого чоловіка. Спершу вона була зразковою матір’ю і гарною господинею. Але згодом з’являється Вронський.

«Старий і море» - повість, що має ярко виражений притчовий характер. Як відомо, притча – це повчальна історія, призначення якої донести до читачів життєві істини. Робота над повістю-притчею «Старий і море»» стала своєрідним підсумком духовних і моральних шукань автора. Історія головного героя твору піднесена до рівня міфу про людину – переможену фізично, але непереможну морально. Як підтвердження того, що дана повість має риси притчі, є її близькість з релігією. Старий Сантьяго, як видно з його міркувань, є досить релігійною людиною. Його цікавлять питання сенсу життя, добра і зла, доброчесності та гріха. Герой говорить: «Безглуздо втрачати надію. Безглуздо й, мабуть, гріх». Коли старий повернувся з моря без здобичі, лише зі скелетом риби, він смиренно пішов до своєї хатини. Не було ні злості, ні нарікань. Він не вважав себе переможеним, просто так сталося. «А хто ж тебе переміг?» — запитав старий сам себе. «Ніхто,— сказав він. — Я заплив надто далеко в море, ото й тільки». Ідея повісті «Старий і море» схожа на ідеї біблійних притч. «Людину можна знищити, але не можна перемогти».

Білет 28

Головний герой твору – скнара-лихвар на ім’я Жан-Естер де Гобсек. Все його життя складалося із погоні за капіталами й нагромадження статків. Для нього гроші були єдиною цінністю і пріоритетом. Лихвар викликає двозначні почуття: з одного боку, такі, як він, викликають огиду, а з іншого – жаль. Хоч маєтки Гобсека були казково великими, душа в нього була жалюгідно убогою. Незважаючи на власну аморальність, він звинувачує її в необачності та нерозсудливості, виправдовуючи таким чином себе. Хоча Гобсек зробив у житті багато поганого – він неодноразово користувався людським горем з метою покращення стану свого гаманця, часто обманював інших, відбирав те, що йому не належать. Проте, Гобсека не можна назвати звичайним скнарою. Він був свого роду філософом. У нього були свої погляди на життя, власні переконання і навіть мораль, хоча й дуже своєрідна. За своє життя лихвар зробив дуже багато зла, проте про його добрі вчинки теж не слід забувати.

Позитивні якості Гобсека	Негативні якості Гобсека
Добропорядний	Цинічний
Справедливий	Жорстокий
Філософ	Обманщик
Розсудливий	Підступний
Щирий	Аморальний
	Крадій
	Ані сльозини добра

Білет 29

Перед головним героєм протягом усього роману стоїть вибір між церковною кар’єрою (одяг кліриків мала чорний колір) і службою в армії (офіцерський мундир володів червоним кольором) — це одне з пояснень назви роману «Червоне і чорне».

Деякі дослідники вважали, що мається на увазі червоне і чорне поле рулетки: роман говорить про гру випадку, про людську долю, поставлену на кон (виграш — піднесення, програш — загибель). Але Жюльєн Сорель — не гравець, що не Германн з «Пікової дами», він людина вольова, свідомо йде до наміченої мети. Жюльєн працьовитий і розважливий, азарт і ризик мало притаманні його натурі. Хоча, рулетка навряд чи може бути головним символом роману. Червоний колір — колір любові, пристрасті. Жюльєн любив пані де Реналь і Матильду де Ла-Моль, міг бути щасливий у любові з кожною з них, але різниця в суспільному становищі зробила це щастя неможливим. Чорний колір — колір жалоби, смерті, яка забрала не тільки Сореля, а й пані де Реналь (вона не перенесла його страти).

«Старий і море» - повість, що має ярко виражений притчовий характер. Як відомо, притча – це повчальна історія, призначення якої донести до читачів життєві істини. Робота над повістю-притчею «Старий і море»» стала своєрідним підсумком духовних і моральних шукань автора. Історія головного героя твору піднесена до рівня міфу про людину – переможену фізично, але непереможну морально. Як підтвердження того, що дана повість має риси притчі, є її близькість з релігією. Старий Сантьяго, як видно з його міркувань, є досить релігійною людиною. Його цікавлять питання сенсу життя, добра і зла, доброчесності та гріха. Герой говорить: «Безглуздо втрачати надію. Безглуздо й, мабуть, гріх». Коли старий повернувся з моря без здобичі, лише зі скелетом риби, він смиренно пішов до своєї хатини. Не було ні злості, ні нарікань. Він не вважав себе переможеним, просто так сталося. «А хто ж тебе переміг?» — запитав старий сам себе. «Ніхто,— сказав він. — Я заплив надто далеко в море, ото й тільки». Ідея повісті «Старий і море» схожа на ідеї біблійних притч. «Людину можна знищити, але не можна перемогти».