Типові порушення норми:
1) Одночасне вживання простої та складеної форм ступенів порівняння: більш точніше замість точніше, найменш уважніший замість найменш уважний.
2) Утворення найвищого ступеня порівняння за допомогою слова самий: самий поганий замість найгірший, самий кращий замість найкращий.
3) Поєднання порівнянь із прикметниками вищого ступеня у формі родового відмінка без прийменника на взірець російської мови.
4) Використання форми вищого ступеня у значенні найвищого. У газетних публікаціях та й в усних виступах часто натрапляємо на вислови “зібралися кращі люди села”, “відзначимо головніші здобутки та надбання”.
Відносні прикметники виражають ознаку предмета опосередковано – через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану.
Відносні прикметники виражають ознаки за призначенням предмета, за належністю організації чи установі, за матеріалом, за просторовими і часовими ознаками, за відношенням до вимірів предметів.
Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині (мамина казка, Сергієва шапка, собача шкіра). Але інколи, у випадку уособлення неживих предметів можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв неістот (сонячна мати-земля).
Присвітні прикметники творяться:
1. від назв людей за допомогою суфіксів -ів (їв), -ин (-їн) (товаришів, Сергіїв, братів);
2. від назв тварин за допомогою суфіксів -ач (-ий), -яч (ий), ин (-ий), їн (-ий) (орлине крило, заячий хвіст).
У деяких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ин, їв (зозулине дитя).
Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному і знахідному відмінках мають коротку форму (Павлів, синів, батьків), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (собачий, коров’ячий). Вживаючись у переносному значенні, відносні і присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних (наприклад, срібний перстень (відн.)- срібний голос (якісн.)
На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ).
Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка – від назв тварин за допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий).
Присвійно-відносні прикметники можуть відповідати як на питання чий? чия? чиє?, так і на питання який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).
Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повній формі. Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно-якісних (дідівські закони, заяча душа, вовчий апетит).
Присвійно-якісні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають граматичних ознак, властивих якісним прикметникам. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно-означальними прислівниками (просто собачий холод, винятково дружня розмова).
Відносні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень поступово створюються якісні прикметники, які на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.
Деякі відносно-якісні прикметники мають ознаки якісних прикметників. Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактними значеннями (картинність, творчість) або прислівників (картинно, мирно, творчо).
У сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники.Лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму (зелен, повен, красен, винен, рад).
