Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного вважають найвидатнішою фігурою, яку висунуло козацтво до Б.Хмельницького. Він прославився не лише як полководець, але й як державний діяч, захисник української культури. Значною мірою цьому сприяло його навчання протягом кількох років в Острозькій академії.
Сагайдачний виступив в ролі керівника козаччини саме тоді, коли польський уряд, наляканий повстаннями 90-х років XVI ст., намагався його приборкати. Враховуючи співвідношення сил і реально оцінивши ситуацію, гетьман не йшов на відкриту конфронтацію з польською владою, а балансував між інтересами Варшави і Запорозької Січі, опираючись при цьому на силу козацького війська. Гетьман провів військову реформу, перетворивши козацтво з тимчасових “партизанських” формувань на регулярне військо, в якому був запроваджений порядок та міцна дисципліна.
Українське козацтво розгорнуло справжню війну проти турецько-татарської агресії. Гетьман розробив стратегію цієї боротьби, завдаючи випереджувальних ударів по ворогу та перешкоджаючи його нападам на Україну. Запорожці атакували одночасно кілька фортець, але основного удару завдавали якомусь найвпливовішому центру, серед яких були Стамбул, Трапезунд, Синоп та інші міста. Найвизначнішим був похід 1616 р., коли козаки взяли штурмом фортецю й спалили Кафу – головний ринок работоргівлі у Криму.
У 1618 р. на прохання польського уряду 20 тис. козаків на чолі з Сагайдачним узяли участь у поході на Москву. Запорожці розбили військо князів Пожарського та Волконського, підійшли до царської столиці і розпочали облогу. Місту загрожувала страшна небезпека. Але у вирішальний момент гетьман наказав припинити штурм. Ймовірно, він не бажав зміцнення Речі Посполитої за рахунок московської держави, котра могла бути потенційним союзником у майбутньому.
У 1620 р. Сагайдачний провів дві політичні акції, що були спрямовані проти Польщі. По-перше, з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства, яке виступало проти політики уряду Польщі, відіграючи одночасно роль культурного й наукового центру України. Тим самим, як стверджує О.Апанович, гетьман зробив безпрецедентний крок – “поставив зброю на охорону культури, освіти, тобто гуманізував зброю”. По-друге, гетьман скористався проїздом через Україну єрусалимського патріарха Феофана та добився висвячення ним київського митрополита Іова Борецького, а також декількох єпископів. Таким чином, вперше після Брестської унії 1596 р. було відновлено вищу православну ієрархію в Україні. Уряд Речі Посполитої оцінив обидві ці події як державний злочин і видав універсал про арешт православних ієрархів. Але на захист стало Запорозьке військо.
