Брестська (1596 р.) церковна унія та її наслідки. У ХVІ ст. православна церква в Україні вступила у глибоку кризу, натомість із Заходу активно поширювалися католицизм і протестантизм, а у Москві у 1589 р. було проголошено самостійність Московського патріархату; його глава отримав титул патріарха усієї Русі, що не могло не стурбувати українських ієрархів. Зважаючи на слабкість південних патріархів, які потрапили у залежність від турків, в українському середовищі поступово визрівала ідея підпорядкування православної церкви Папі Римському.
Отже, основними причинами унії були: занепад дисципліни і порядку у православній церкві і спроби її реорганізації у контексті європейських реформаційних процесів; невпорядкованість стосунків із східними патріархами, які, з одного боку, самі потрапили у залежність до Османської Порти, а з іншого – занадто активно втручалися у діяльність місцевих православних братств, зокрема, у 1586 р. ставропігійні права отримало Львівське братство, що не могло не викликати невдоволення місцевих єпископів. Останні прагнули також зрівнятися у правах із католицьким кліром.
У 1596 р. у Бресті зібралися прихильники й противники унії. Православна церква розкололася на дві – традиційну православну та нову уніатську, або як її почали пізніше називати - греко-като-лицьку. Київська митрополія, зберігаючи всі свої обряди, звичаї, права та привілеї, розірвала зв’язки з Константинополем і об’єдна-лася з Римом, підпорядкувавшись папському престолу. У греко-ка-толицькій церкві зберігалися православні обряди і церковно-слов’янська мова богослужінь.
Князь В.-К.Острозький та частина знаті виступили проти таємної та односторонньої ініціативи українських єпископів. Фактично у Бресті відбулися два собори, учасники яких взаємно один одного звинуватили у церковній і національній зраді.
Король своїм універсалом від 15 грудня 1596 р. проголосив рішення уніатського собору обов‘язковими для всіх віруючих; польський уряд фактично поставив православну церкву поза законом, закріплюючи за прибічниками унії церковні посади, монастирі та їх землі. Саме тому Берестейська унія призвела до сильного протистояння в українському суспільстві, до загострення полемічної і збройної боротьби, стала символом розбрату, ворожнечі і насильства.
В кінці XVI—на початку XVII ст. в Україні поширилась полемічна література. Українські письменники-полемісти боролись з католицькою церквою, наступ якої на народ. його релігію, права й мову посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і підписання Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації. Полеміка між православними і католиками велася не стільки навколо розходжень, які існували у віровченні, скільки навколо важливих питань громадського і культурного життя українського народу.
Письменники-полемісти (Герасим і Мелетій Смотрицькі. Іван Вишенськнй, Василь Суразький, анонімні автори «Пе-рестороги», Клірик Острозький, Христофор Філарет, Захарія Копистенський) обстоювали право українського народу на свою віру, звичаї, мову. Вони гостро засуджували вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду інтересам українського народу. Одночасно в полемічній літературі значна увага приділялася питанням розвитку освіти, книгодрукування. Більшість письменників-полемістів усвідомлювали необхідність розширення освітніх програм, підвищення ролі школи у вихованні молоді.
Першим визначним полемістом був вихованець, а згодом ректор Острозької школи Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст.—1594 р.), автор книги «Ключ царства небесного», Б якій гостро критикував твір П. Скарги «Про єдність Церкви Божої», а також книжку єзуїта Венедикта Гербеста «Висновок віри римської Церкви», яка була спрямована проти українського народу і його куль¬тури.
Брестська унія 1596 р. ще більше поглибила релігійні суперечки між українськими православними і католиками. Тодішніх греко-католиків підтримував П. Скарга («На захист Берестейської унії», 1597 р.). У відповідь православні видали збірку документальних матеріалів польською мовою, в якій стверджувалась думка про неправосильність рішень уніатської частини Брестського собору. Найсильнішого удару по творцях і оборонцях унії завдав твір острозького шляхтича М. Броневського «Апокрисис», який писав під псевдонімом Хрнстофор Філалет. У цьому полемічному творі викривалося підступництво греко-католицьких єпископів, підтверджувалася законність проведеного у Бресті собору православної церкви. Автор цього твору викриває і засуджує політику польського уряду, яка була спрямована проти українського народу, і вимагає демократичних прав для українців.
У вогненному наступі православної полеміки виділяється анонімний твір «Пересторога», автор якого викриває ті егоїстичні мотиви, якими керувалися греко-католицькі єпископи. З боку греко-католиків виступив Іпатій Потій. У 1599 р. він опублікував українською мовою «Антиапокрисис» — пристрасну відповідь на полемічний вис/гуп М. Броневського.
Найяскравішим українським письменником даного періоду був Іван Вишенський (між 1545-50—1620 рр.), який зарекомендував себе фанатичним оборонцем православних традицій. У своїх прозових творах, таких, як «Послання єпископам — відступникам від православ'я», «Короткослівна відповідь П. Скарзі», він безжалісно таврує греко-католиків.
Одночасно І. Вишенський критикує і православних, під-креслюючи егоїзм, любов до розкошів та розтлінність їхньої знаті, заможних міщан та духовенства, відповідальних за сумне становище церкви. Український письменник був ка той час єдиним, хто оплакував закріпачення селян і безстрашно викривав їх визискувачів. У боротьбі з вадами українського суспільства він бачив єдиний шлях — повернутися до давньої православної віри.
Твори письменників-полемістів сприяли піднесенню рівнів національної свідомості українців, розуміння ними свого місця в навколишньому світі. Разом з тим культурна конфронтація з поляками дорого обійшлася українцям. Величезна більшість української шляхти прийняла католицизм і згодом полонізувалась. Внаслідок того українці втратили свою еліту — шляхту. Іншим побічним продуктом конфронтації між православними і католиками став поділ українців на православних і уніатів (греко-католиків). Разом з тим релігійна полеміка спричинилася до культурного піднесення, сприяла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності.
