На початку 40-х років ХІХ ст.. народжується новий напрям, який, спираючись на здобутки в першу чергу класичної німецької філософії, запропонував якісно новий спосіб філософствування. Його творцями були К.Маркс (1818-1883) та Ф.Енгельс (1820-1895).
Головним у марксизмі є матеріалістичне розуміння історії. Людина, за Марксом, є людською природною істотою, тобто лише походить з природи. Подальша ж історія людини протікає як процес олюднення природи.
Матеріалістичне розуміння історії, послідовно змальовуючи об’єктивну реальність, не лише як дійсність, але й поле можливостей, вперше відкриває об’єктивне царство діалектики. «Філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його», – писав він в «Тезах про Фейєрбаха». Втілення гуманістичних принципів у життя марксизм вбачає у комуністичному суспільстві.
Маркс розрізняє два етапи реалізації комуністичного суспільного ідеалу: почали новий етап – «грубий комунізм» (процес «позитивного подолання» приватної власності. Він не вживав ще назву соціалізм). І завершальний етап – «реальний» або «практичний» гуманізм. Через тридцять з лишнім років («Критика Готської програми»). К.Маркс говорить про першу (нижчу) і другу (вищу) «фази» комуністичного суспільства. Подолання приватної власності повинне було сприяти подоланню відчуження в тому числі і на першій стадії комуністичного суспільства.
На тлі величезного успіху, який забув марксизм вже наприкінці ХІХ ст., виникають певні ознаки вульгаризації і навіть деформації його. Творці марксистської теорії час від часу робили застереження щодо недопустимості догматичного чи то вульгарного підходу до їх поглядів.
