Виховання мислиться Ушинський як цілеспрямований, навмисний процес "управління особистістю" мета якого -підготувати людини до життя і активної трудової діяльності, виховати гармонійно розвинену людину, яка вміє поєднувати свої інтереси з інтересами свого народу і всього людства. він показує, що праця - це, перш за все основа матеріального життя, і джерело розвитку людини, необхідна умова гармонійного розвитку - фізичного, розумового, морального, естетичного. До того ж діяльність і працю є і умовою розвитку пізнавальних, емоційних і вольових процесів, формування здібностей і характеру дитини. Школа повинна готувати людину до вільного і творчого ПРАЦІ, викликати у нього "спрагу серйозного праці", формувати звичку працювати і знаходити щастя в насолоді працею.
З напрямків виховання головну роль, по Ушинскому, грає моральне виховання, воно - центр його педагогічної концепції.
Виховання, на думку Ушинського, позбавлене моральної сили, руйнує людину. Важливо виховувати в дітях прагнення до добра, почуття патріотизму, працьовитість, почуття громадського обов'язку, гуманізм, дисципліну, твердий характер і волю як могутній важіль, який може змінювати не тільки душу, а й тіло. У процесі морального виховання необхідно також долати такі почуття і якості як упертість, лінощі, нудьгу, тугу, его ізм, кар'єризм, лицемірство, неробство та ін. Важливими завданнями морального виховання є:
- - Формування світогляду, моральних знань, правильних поглядів на життя і формування системи переконань, яку Ушинський вважає найголовнішим дорогий людської поведінки;
- - Розвиток моральних почуттів, зокрема і естетичних. Найвищим, полум'яним почуттям в людині, "його громадським цементом" Ушинський вважав патріотичне почуття
- - Виховання навичок і звичок поведінки.
У вихованні важливі і метод вправ, режим дня, авторитет батьків, особистість учителя, приклад (організоване середовище), заохочення і розумні, попереджуючі покарання, організація дитячого громадської думки. У справі виховання велику роль відіграє загальний дух у школі, сприятлива атмосфера. Одним із сильних засобів виховання Ушинський вважає природу навчання.
Навчання розглядалося Ушинський як посильна діяльність дітей під керівництвом вчителя. Вчення повинно бути працею, що розвиває і зміцнює волю дітей.
Навчання як специфічна форма процесу пізнання має свою логічну структуру: 1-й ступінь - пізнання на стадії чуттєвого сприйняття (відчуття, уявлення). Учитель повинен сприяти накопиченню учнями матеріалу, вчити їх спостерігати, друга - пізнання на стадії розумового процесу (поняття і судження). Вчитель навчає порівнювати, зіставляти факти, узагальнювати, робити висновки, умовиводи. Третій ступінь ідейного (розумного) пізнання, це щабель формування самосвідомості, світогляду. Учитель приводите систему знання, сприяє формуванню світогляду. І наступний щабель освоєння придбаних знань - закріплення.
Велика увага Ушинського приділялася уроку, розробці вимог до організації класних занять: вони повинні давати міцні глибокі знання, вчити добувати їх самостійно, розвивати пізнавальні сили і можливості школяра, виховувати морально цінні якості.
Початкова школа повинна закладати фундамент загальної освіти і виховувати позитивні якості особистості.
У правильно організованою школі, пов'язаної з життям і з тимчасовістю, провідну роль Ушинський відводив учителю.
Учитель повинен мати тверді переконання; глибокі знання і вміння з тих наук, які він буде викладати; знати педагогіку, психологію, фізіологію; опанувати практичним мистецтвом викладання; любити свою справу і безмежно йому служити.
__\
Кроме этого Константин Дмитриевич считал, что воспитание и образование должно учитывать своеобразие каждого народа, т.е. традиции, географию, исторические особенности. Народность, по его мнению, лучше всего выражается через изучение и уважение родного языка и родной истории. Подобное воспитание, как он говорил, должно развить у детей патриотизм, чувство долга перед Отечеством и чувство национальной гордости, которое, однако, чуждо шовинизму и сочетает в себе уважение к другим народам. Ушинский определял воспитание, как сознательный процесс создания гармоничной личности. Важную роль в педагогике, по его мнению, играет воспитание нравственности. Он утверждал, что влияние нравственное есть основная задача воспитания, более важная, чем развитие ума и наполнение головы знаниями. Константин Дмитриевич полагал, что воспитание нравственности должно развивать в человеке дисциплинированность, гуманность, честность и трудолюбие. И, кроме того, чувство собственного достоинства в тандеме со скромностью. Средства нравственного воспитания по Ушинскому это обучение, личный пример учителя, убеждение, педагогический такт, меры предупреждения, поощрения и взыскания. Недовольство правительства Ушинским вызывал его протест против дисциплины старой школы, основанной на слепом повиновении ученика педагогу и предусматривающей физические наказания. По его мнению, гуманность к ученику должна быть основой воспитания.
54 Система виховання А.С.Макаренка. ?????!!!!
У своїй роботі він значну увагу приділяв вихованню у колективі. Він вважав, що крім основних предметів, важливим предметом є трудова діяльність, яка виховує у дітей любов до праці і дисцмплінованість.
Особливістю соціально-педагогіної діяльності А.Макаренка було те, що вона спрямовувалася на правопорушників і дітей з девіантною поведінкою, але майже всі вихованці виходили із колонії повноцінними громадянами суспільства.Досвід роботи дав змогу добре вивчити дитячу і юнацьку психологію.
А.Макаренко намагався створити колектив, він виділив 4 стадії розвитку колективу. Він зазначав, що на першій стадії розвитку організатор колективу повинен брати на себе диктаторські повноваження. Тобто, якщо організатор колективу прийняв певне рішення, то це рішення в жодному разі не обговорюється і не може бути змінене. На другій стадії формуєтиься ядро колективу. До ядра колективу входять всі ті, хто свідомо, навіть не висловлюючи своєї думки, підтримує вимоги організатора колективу. Тобото, на цій стадії у колективу вже сформувалася точка зору, що відповідає точці зору організатора і його вимогам. На третій стадії вводяться елементи демократії. Тут керуються принципом – як проголосуєте, так і буде. Але елементи демократії можна вводити тільки в тому випадку, коли впевнены як проголосують його вихованці в тому чи іншому випадку, але коли так не траплялося Макаренко наводив певні факти, які спрямовували думки вихованці у правильне русло і відразу пропонував проголосувати. В такому випадку рішення було прийнято уже на його користь. Четверту стадію він вважав найвищою стадією розвитку колективу. Макаренко називав цю стадію – стадією самовиховання. Тобто, уже на цій стадії члени колективу не чекали коли певне питання винесеться на голосування, а вирішували його до того. А.С. Макаренко вказував, що покарання необхідні в процесі виховання, для виховання дисциплінованості. Але він був противником тілесних покарань. **У своєму процесі виховання він переслідував ціль – всебічний розвиток дитини, завдання якого він вбачав у фізичному, розумовому, моральному, естетичному, трудовому вихованні і політехнічному навчанні.
У своїй праці «Ціль виховання. Що означає виховати дитину. Комунікативне виховання. Методи організації виховного процеса» він зазначав, що цілью виховання в ті часи може бути тільки створення певного метода виховання, який будучи загальним, в той самий час дає можливість кожній особистості окремо розвивати свої особливості. Він також дає певні поради вихователю: він повинен добре знати кожного свого вихованця – його життя, особливості характеру, слабкі місця і те, чим вони можуть пишатися; заслужити довіру вихованців до себе і стати для них другом; він повинен слідкувати за навчанням вихованців, бо це найважливіше; повинен уникати перебування на очах вихованців без цікавості до них.
____
Працюючи в комуні, А.С. Макаренко збагатив власну виховну систему шляхом поєднання навчання підлітків виробничою працею, започаткувавши тим самим перший досвід вітчизняної теорії та практики менеджменту освіті як нового напрямку досліджень педагогічної науки. На власному новаторському досвіді організації праці в комуні він довів, що самосвідомість громадянина, формування його моральності здобуває великого імпульсу через реальну участь кожної особистості у виробничі" праці — сільськогосподарській чи на промисловому підприємстві, при випуску необхідної продукції. Для активного включення у виробничу працю, з метою набуття підлітком здібностей як організатора, так і виконавця у пр0. цесі суспільного виробництва, видатний педагог перебудував навчання у школі таким чином, щоб ефективно формувались політехнічні уміння, навички, економічний кругозір Підкреслюючи, що ідея «безтурботного дитинства» є шкідливою для дітей і сторонньою для здорового суспільства, через що повинна набути значення «праця-турбота», а не просто «праця-робота», він так організував взаємодію вихованців, коли реально здійснювалася турбота про молодших, майбутнє кожного члена колективу, свою країну тощо.
Виходячи з того, що особистість — істота соціальна, а колектив — не випадкове накопичення людей, не просто зібрання, група взаємодіючих індивідуумів, а соціальнії організм у здоровому людському суспільстві, розвиток якого підпорядковується певним закономірностям, А.С. Макаренко довів, що життя колективу — це динамічний, безперервний розвиток усього колективу і кожної особистості, важливе значення у процесі якого мають цілі і завдання на майбутнє, на «завтрашню радість», як той результат, що повинен принести радість і задоволення, духовне збагачення. Формування перспективних ліній (потреб, цієй, що принесуть радість) складає основу розвитку колективу, яке увійшло у педагогічну практику під назвою «системи перспективних ліній». Повноцінного, щасливого життя немає за межами колективу і суспільства. Воно є надбанням усіх і можливе лише за умов співробітництва, дружби, свободи і соціальної рівності, партнерства. У відносинах між вихованцями колонії видатний педагог виділяв такі стилі: мажор — постійна готовність до дії; відчуття власної гідності і гордості за свій колектив; співдружність; почуття захищеності — ніхто не має права принизити нікого; творча активність; звичка стримувати себе в рухах, словах, проявах емоцій.
Натомість, надаючи великого значення вихованню особистості в колективі і через колектив, А.С. Макаренко не виключає ролі індивідуальної роботи з вихованцями, здійснення індивідуального підходу до них. З його позиції, виховувати особистість у колективі не означає втискувати її в шаблон, «стригти всіх під один номер, а необхідно створювати умови для того, щоб кожний член колективу розвивав індивідуальні позитивні властивості. Головна цінність колективу визначається саме тим, наскільки він дозволяє Розкрити все багатство потенційних сил і можливостей особистості, стимулювати її рух і розвиток. Тому у виховній Роботі необхідно органічно поєднувати «педагогіку колективної дії» з «педагогікою індивідуальної дії». Розробляючи теорію виховання дисципліни, вчений наголошував на важливості забезпечення взаємодії педагога з колективом, а не тільки з конкретною особистістю. Майстерність педагога полягає в тому, щоб поєднувати педагогічне керівництво з учнівським самоврядуванням, з наданням певних прав колективу, тобто щоб воля педагога і воля дитячого колективу були єдині. Повна самостійність в організації життя колективу, розвиток почуття відповідальності й обов'язку, господарського ставлення п всього, що відбувається у житті колективу, і одночасно наявність гри, відповідної віку — саме в цьому, за поглядами А.С. Макаренка, полягає сутність самоуправління в колективі.
Основою дисципліни є вимога, яка повинна поєднуватися з повагою до особистості вихованця. Логіка дисципліни полягає в тому, що: по-перше, кожний учень повинен бути впевненим, що дисципліна є формою для найкращого досягнення мети колективу; по-друге, дисципліна ставить кожну окрему особистість в найбільш захищену позицію, вільне положення. Однак, теоремами дисципліни є такі: інтереси колективу вище за інтереси особистості; дисципліна прикрашає колектив (навіть, коли особистість робить і дещо неприємне для себе з задоволенням).
Певний внесок зробив А.С. Макаренко і в педагогіку сімейного виховання, визначивши принципи виховання дітей в сім'ї, як у первинному колективі, що висвітлено в його праці «Книга для батьків».
А.С. Макаренко дуже високо оцінював значення педагогіки як соціальної науки, вважав її «самою діалектичною та складною наукою», приділяючи значну увагу методологічним проблемам педагогіки, найважливішими з яких вважав вияв об'єктивно існуючих зв'язків між метою, засобами та результатами педагогічної діяльності. Саме ці закономірності та відповідний розділ теорії, присвячений їх аналізу, вчений визначав, як педагогічну логіку, основною вимогою якої є доцільність. Класик педагогіки наголошував, що вирішального значення набуває не окремий прийом, а «логіка і дія всієї системи засобів, гармонійно організованих».
Отже, провідними ознаками виховної системи А.С. Макаренка є гуманізм і оптимізм, уміння педагога бачити в кожному вихованці позитивне й проектувати в ньому найкраще; виховання особистості кожної дитини в колективі та праці; урахування індивідуальних особливостей в організації міжособистісних відносин у колективі. Основу його педагогічної спадщини складають ідеї: демократизації відносин у процесі педагогічного спілкування; необхідності постійного здійснення педагогами творчих пошуків; удосконалення педагогічної майстерності вихователів та батьків; педагогіки співпраці та співробітництва тощо. Загальні принципи й методи, а також провідні педагогічні ідеї А.С. Макаренка є досить актуальними й для сучасної теорії та практики вітчизняної педагогіки.
Контрольні запитання:
