Глибокізміни, щовідбувалися в економіцікраїни, справили помітнийвплив на розвитокполітичногожиття США та внутрішнюполітикудержави. Непримиреннаворожнечареспубліканців і демократівзалишилася в минулому, теперобидвіпартіївідрізнялисярідкісноюодностайністю в підтримціінтересів великих корпорацій, стримуваннісоціальнихрухів у країні і фактичному схваленні расизму й сегрегації на Півдні.
Примиренняміжпартіямивідбулося в 1877 р. внаслідокдосягнутого політичногокомпромісу. Демократипогодилисявизнати явно сфальсифікованірезультатипрезидентськихвиборів 1876 р. в обмін На обіцянкуприпинитиреконструкціюпівденнихштатів і надатиїмфінансовудопомогу.
Характерноюособливістюполітичногожиття США в останнійчверті XIX ст. стало обрання на президентський пост маловідомих, нічим не примітнихполітиків, якізначнопрогравали в порівнянні з партійнимилідерами - босами. Самебосиреспубліканців і демократів, спираючись на згуртовані й дисциплінованіпартійніорганізації, відігравалиосновну роль у політичномужиттікраїни. Президентибулиїхнімиставлениками і, як правило, слухняновиконувалипродиктовану волю. Партійнібосибулитіснопов'язані з фінансово-промисловими колами країни, через них великікорпораціївпливали на внутрішню і зовнішнюполітикудержави.У 1890 р. Конгрес США прийняв антитрестівський закон Шермана, за яким будь-яке об'єднання на зразок тресту чи в іншійформі, а також угода з метою обмеженняторгівліоголошувалисянезаконними і піддавалися судовому переслідуванню. Однак закон булоскладено таким чином, щостворюваласяможливість для різногойоготлумачення. У боротьбіпротизловживань «великих корпорацій» (так відтепер стали називатисятрести) вінвиявивсямалоефективним, проте зуспіхомвикористовувавсявладою протистрайковогоруху. Страйкуючіробітникизвинувачувалися в обмеженні «свободиторгівлі» робочою силою, а Профспілка, щоорганізуваластрайк, прирівнювалася до тресту.
