1.Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. 2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. 3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. 4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.1. Цивільна дієздатність передбачає здатність фізичної особи розуміти значення своїх дій та керувати ними не лише в силу свого віку, але й за станом своєї психіки. Тому часткова або повна нездатність фізичної особи розуміти значення своїх дій або керувати ними може бути підставою для обмеження фізичної особи у цивільній дієздатності або визнання її недієздатною. Останні інститути є винятково важливими засобами для захисту прав та інтересів як самої особи, так і членів її сім'ї, інших суб'єктів, з якими вона вступає в цивільні відносини.2. Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визнаються: а) наявність у особи психічного розладу, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; б) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, якщо фізична особа цими діями ставить себе чи свою сім'ю, інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється лише на підставі судового рішення.
2. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. 2. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. 3. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. 4. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Поряд з інститутом умовних заповітів, заповіт подружжя відноситься до новел спадкового законодавства, запроваджених новим ЦК.Об'єктом заповідальних розпоряджень у заповіті подружжя є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Буквальне тлумачення словосполучення "майна, яке належить йому на праві спільної власності" дозволяє стверджувати, що таке майно має бути в наявності на час складання заповіту, хоча це і суперечить загальній нормі ЦК, що пов'язує чинність заповіту щодо складу спадщини з моментом її відкриття (ч. 4 ст. 1236 ЦК), а також нині чинній нотаріальній практиці, яка свідчить про те, що нотаріус не перевіряє належність спадкового майна заповідачу в момент складання заповіту (пункт 159 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Заповіт подружжя практично не одержав свого застосування у сучасній практиці, тому питання про те, чи має нотаріус витребувати докази належності майна, що заповідається, подружжю на праві спільної сумісної власності, наразі залишається відкритим.Водночас можна стверджувати, що подружжя має право скласти заповіт на усе майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
3. Предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. 2. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.1. Згідно ч. 1 ст. 1303 ЦК відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Дана стаття регламентує особливості укладення спадкового договору, у якому відчужувачем виступає один з подружжя або обидва з них. Спадковим договором за участю подружжя може бути охоплено як майно, яке належить обом з подружжя на праві спільної сумісної власності (ч. 3 ст. 368 ЦК), так і майно, яке належить кожному з них. Таким чином, зміст норми ч. 1 ст. 1306 ЦК дозволяє виділити два різновиди спадкових договорів за участю подружжя в залежності від предметів таких договорів: 1) спадковий договір, предметом якого є майно, що знаходиться на праві спільної сумісної власності подружжя розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою усіх співвласників (абзац перший ч. 2 ст. 369 ЦК). Згідно абзацу другого ч. 1 ст. 369 ЦК у разі вчинення одним із співвласників правочину, спрямованого на розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою інших співвласників. Разом з тим при укладенні правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, одним із учасників спільної сумісної власності, згода інших співвласників має бути висловлена письмово та нотаріально посвідчена.
