1.Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. 2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. 3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. 4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. 5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається. За загальним правилом повна цивільна дієздатність настає з моменту досягнення повноліття або з моменту реєстрації шлюбу до досягнення повноліття. В цих випадках повна дієздатність виникає автоматично з моменту настання вказаних юридичних фактів. Однак повна дієздатність в передбачених законом випадках може бути також надана фізичній особі спеціальними актами держави. В цьому разі прийнято говорити про цивільно-правову "емансипацію" особи.2. ЦК до підстав надання фізичній особі повної цивільної дієздатності відносить: а) перебування у трудових обов'язках особи, яка досягла 16 років; б) запис неповнолітньої особи матір'ю або батьком дитини; в) бажання особи, яка досягла 16 років, займатися підприємницькою діяльн істю.
2. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. 2. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. 3. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало. Інститут умовних заповітів є новелою ЦК України. Такі заповіти переважно притаманні англо-американській системі права, а їх запровадження вітчизняним законодавством викликано доцільністю розширення обсягу заповідальної свободи.Сутність заповіту з умовою полягає в тому, що спадкодавець в тексті заповіту має право визначити умову, настання якої (в тому числі і шляхом виконання її спадкоємцем) є підставою для виникнення у спадкоємця за заповітом права на спадкування.Умова в заповіті може стосуватися як спадкування в цілому (наприклад, призначений єдиний спадкоємець, настання права спадкування якого обумовлено наявністю певної умови), так і торкатися тільки одного або кількох з призначених спадкоємців (наприклад, спадкоємцями за заповітом призначені три особи, проте тільки у однієї з них виникнення права на спадкування обумовлено настанням умови).2. Положення абзацу другого частини першої коментованої статті про те, що "умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини" слід розуміти таким чином: умова, зазначена в заповіті, зберігає свою силу і продовжує обумовлювати виникнення права на спадкування, якщо тільки на день смерті спадкодавця вона не виконана, не досягнута, не втратила своє значення.
3. Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Ст. 1304 ЦК встановлює вимоги до форми спадкового договору. Згідно даної статті спадковий договір укладається у письмовій формі та посвідчується нотаріально. Ця вимога застосовується незалежно від того, чи є предметом спадкового договору нерухоме або рухоме майно. Порядок посвідчення спадкових договорів регулюється розділом 23 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Недодержання письмової нотаріальної форми спадкового договору тягне за собою його нікчемність (ч. 1 ст. 220 ЦК). Проте якщо сторони спадкового договору домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У такому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК). З огляду на нерозривний зв'язок спадкового договору з особами його учасників він має бути укладений і підписаний ними особисто. Укладення спадкового договору через представника не допускається. Водночас можна припустити застосування в даному випадку аналогії закону - норми абзацу другого ч. 2 ст. 1247 ЦК, яка дозволяє здійснити підписання такого особистого правочину, як заповіт іншими особами замість укладача, якщо останній не може це зробити через хворобу або фізичну ваду, за правилами ч. 4 ст. 207 ЦК.
