1.Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). 2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. 3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника. 4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування. 5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. 6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
2. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. 2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. 3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. 4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах. Центральним змістом розпоряджень заповідача є призначення спадкоємців. Заповідач має право призначити спадкоємцями за заповітом фізичну, юридичну особу, державу, територіальну громаду, Автономну Республіку Крим, іноземну державу та будь-яких інших учасників цивільно-правових відносин (ст. 2 ЦК України). При цьому заповідач може призначити спадкоємців у будь-якому поєднанні. Наприклад, заповіт може передбачати, що одна частина спадкового майна перейде до фізичної особи, а інша - до держави та юридичної особи.Якщо заповідач має намір призначити спадкоємцем фізичну особу, він не зобов'язаний керуватися наявністю у цієї особи зв'язків споріднення, шлюбу або утримання з ним.
3. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. 2. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. 3. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. 4. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. 5. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу. Коментована стаття не визначає особливостей успадкування територіальною громадою майна за заповітом, а лише регулює питання переходу до неї відумерлого майна, щодо якого не виявилося спадкоємців. Правовими підставами визнання спадщини відумерлою можуть бути: 1) фізична відсутність спадкоємців за заповітом та за законом; 2) позбавлення спадкоємців за заповітом та за законом права на спадкування; 3) усунення спадкоємців за заповітом та за законом від права на спадкування; 4) відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом та за законом; 5) неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом та за законом; 6) фізична відсутність спадкоємців за законом або "відпадіння" їх зі складу спадкових відносин (усунення, позбавлення, відмова, неприйняття спадщини), якщо спадкодавцем заповідана лише частина майна. З наведеного випливає, що спадщина може бути визнана відумерлим майном повністю або у частині.
