1.Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Цивільна дієздатність поряд з цивільною правоздатністю є необхідною ознакою суб'єкта цивільних відносин і разом з правоздатністю складає поняття цивільної правосуб'єктності. Проте якщо цивільна правоздатність означає можливість фізичної особи мати цивільні права та обов'язки, то цивільна дієздатність передбачає наділення особи можливістю набувати та реалізовувати цивільні права та обов'язки. Іншими словами, цивільна дієздатність виступає необхідною ланкою між цивільною правоздатністю і суб'єктивним цивільним правом. Як випливає із змісту абзацу другого ч. 1 ст. 30 ЦК до змісту цивільної дієздатності входять наступні елементи: а) здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав; б) здатність самостійно здійснювати набуті цивільні права; в) здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки; г) здатність самостійно виконувати цивільні обов'язки; д) здатність нести відповідальність у разі невиконання цивільних обов'язків. Слід підкреслити, що в даній нормі мова йде про максимально можливий обсяг цивільної дієздатності. Тому не завжди усі наведені можливості реально належать конкретній фізичній особі.
2. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Спадкування за заповітом поряд із спадкуванням за законом є одним з двох видів спадкування, закріплених у ст. 1217 ЦК. Термін "спадкування за заповітом" не означає протиставлення його спадкуванню за законом, а лише підкреслює заснованість такого спадкування на формально вираженій волі спадкодавця. Спадкування на підставі заповіту, хоча і зустрічається значно рідше, ніж спадкування за законом, проте саме йому віддається юридична перевага над положеннями, що визначають спадкування за законом (ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК). Закон не забороняє успадкування однієї і тієї ж спадщини за заповітом і за законом (див. коментар до ст. 1217 ЦК).2. ЦК України вперше наводить легальне визначення заповіту як особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Можна сформулювати також наступне, розширене поняття заповіту. Заповіт - це правочин, який укладається фізичною особою (заповідачем) на випадок смерті, вчиняється в передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця (спадкоємців), а також може передбачати інші розпорядження, в тому числі покладати на спадкоємців обов'язки щодо виконання вказівок заповідача особистого характеру.Аналіз наведених визначень дозволяє виділити наступні ознаки, притаманні заповіту:1) заповіт є правочином, оскільки підпорядковується загальним ознакам, властивим для останніх (дія особи, спрямована на досягнення юридичних наслідків, а саме на виникнення, зміну або припинення правовідносин; вольовий характер; вчинення суб'єктом з необхідним обсягом цивільної дієздатності; в певній формі тощо)
3. . У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.. Четверту чергу спадкоємців за законом складають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю протягом не менше, ніж п'яти років до часу відкриття спадщини. Таким чином, для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім'єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п'ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім'єю. ЦК не роз'яснює змісту словосполучення "проживання однією сім'єю". За ч. 2 ст. 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. При цьому ст. 2 СК містить відкритий перелік осіб, які належать до членів сім'ї. Однак поняття "проживання однією сім'єю" та "член сім'ї" не є тотожними. Особа може бути близьким родичем спадкодавця, тобто відноситися до членів сім'ї, проте не проживати з ним однією сім'єю. На наш погляд, центральною ознакою проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.
