№ 6
Естетичні форми суспільних відносин
Естетичний досвід особи реалізується не тільки у створенні власної зовнішності, а й в системі суспільних відносин, в усій багатоманітності її етнічних, національних соціальних і міжособистісних форм, до яких причетна людина. Це відносини моральні та юридичні, економічні й політичні, релігійні й ідеологічні. Вони регулюються моральними і правовими нормами, релігійними догматами, конституційними або відомчими нормативними актами, етичними нормами та кодексами честі тощо. Але ці відносини можуть бути й об'єктом естетичної діяльності людини і суспільства. іншими словами: будь-яка діяльність людини, оскільки вона зумовлює встановлення типових соціальних відносин, що вже самостійно розвиваються в межах існуючих звичаїв з особливим моральним змістом, створює певний осередок. З часом цей осередок на основі естетичних уявлень перетворюється на специфічну суспільну діючу силу, що стає ніби символом цінності й гарантії спадкоємності суспільного життя або якогось її прояву, символом, що активно впливає на душі учасників, сприяє обмінові думками, викликає емоції, закріплюючи, таким чином, дух колективізму і загальної єдності. Як вияв абсолютного і всезагального суспільного життя ця сила не тільки його супроводжує, задає ритм і гарантує його спадкоємність, вона покладена в основу різноманіт-них явищ у сфері культури. Згадаймо ритуал, яким супроводжується будь-яка магічна дія: церковну літургію, що своєю естетичністю захоплює навіть невіруючу людину, або військовий парад, політичну маніфестацію чи карнавальну процесію.
На початковому етапі (наприклад, на рівні родової спільноти або сільської общини) свого розвитку суспільство загалом може бути видовищем для самого себе. Що складнішими, більш ієрархізованими стають соціальні організми, то більшою мірою постає потреба в періодичних перервах у повсякденному житті, яке відмежовує й ізолює людину від суспільного цілого. потреба в періодичному наочному підтвердженні належності індивіда до спільноти викликає до жит-тя таку форму цілісності та єднання суспільства, як народне свято. Свято виникає в ситуації, коли спільнота позбавляється внутрішніх ієрархічних умовностей, пов'язаних як із практичною функціональ-ністю суспільних відносин, так і з ізольованістю окремих виробни-ків. інакше кажучи, коли суспільство виступає єдиним у всьому його багатстві, свободі й різноманітності відносин. народні свята, релігійні обряди, військові ритуали, карнавальні ігри, ярмарки, спортивні змагання є видовищними дійствами, що символічно уособлюють цей вільний суспільний взаємозв'язок. у таких видовищах колективна участь людей має відкритий і безпосередній характер. кожен учасник несе в собі колективну свідомість і почуває себе частиною єди-ного цілого. Форми, драматургія, символічні знаки, спосіб організа-ції таких суспільних дій мають своєрідне естетичне навантаження і саме через нього забезпечують єдність сприйняття та усвідомлення їх змісту, а отже, відчуття одночасної єдності і свободи кожного з учасників.
Інший, складніший різновид естетичного оформлення суспільного зв'язку виникає там, де момент єдності і спадкоємності формуєть-ся залежно від певного культурного змісту, який визначає і цінність, і конкретну естетичну форму самої дії. Майже всі найважливіші етапи життя людини, такі як народження, досягнення повноліття, шлюб, поховання, є колективною дією, якою забезпечується усвідомлення суспільної єдності і взаємозв'язку, а також суспільної цінності окре-мої людської істоти. у складніших формах суспільного взаємозв'язку, таких як релігійний ритуал, політичні або військові церемонії, форми дії встановлюються інституціонально, зміст їх стає загальнішим, але водночас виникає момент розриву між дійовими особами та глядача-ми, хоча глядачі ще беруть участь у дії, щоправда як другорядні особи, але як представники спільноти, виразники її суспільних інтересів.
Щодо міжособових взаємин, які регулюються конкретно-історичними принципами моралі, то їх естетичною формою виступає етикет — усталена система норм поведінки і спілкування; водночас вона має тенденції історичного розвитку. довершеність етикетних форм міжособових взаємин забезпечує дотримання моральних норм, взаєморозуміння, виховання через їх засвоєння моральної самосвідо-мості людини.
Аристократичний етикет, дотримання якого вирізняло джентль-мена, світську людину з-поміж простонароддя, що відійшов у мину-ле у першій половині буремного XX ст., і нині здається багатьом тим елементом естетичної культури, якому вже немає місця в сучасному житті демократичного суспільства. про нього згадують лише тоді, коли постає потреба дотримання дипломатичного протоколу, при-йому в англійської королеви чи японського імператора. Тим часом етикет живе в нашому повсякденні у правилах хорошого тону — потребі поступитися місцем жінці або літній людині, привітатися чи відповісти на вітання, піднятися, вітаючи вчителя, і т. ін. Він набуває сучасної своєрідної форми в діловому спілкуванні у світі бізнесу, в професійній етиці юриста, лікаря, вчителя, політичного діяча та високопосадовця.
Етикет регулює не тільки колективні форми взаємодії, а й індиві-дуальну активність, соціальну діяльність і знаходить вияв у манерах людини.
Людство в процесі історичної практики вдосконалює суспільні відносини, прагне їх гармонізувати, зробити по-справжньому людя-ними, гуманними. у цій сфері естетичне поєднане з моральним настільки органічно, наскільки у сфері предметної діяльності органічно поєднані естетичне й утилітарне. Саме тому людство, створюючи ідеал особистості, передбачає розвиток у ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей і розвинутої естетичної свідомості. Ще антична естетика виробила свого часу таку спрямованість людського розвитку, позначивши її словом калокагатія, тобто гармонія зовніш-нього і внутрішнього, що є умовою краси людини. Цілісність люд-ської особистості, велич її душі, висока культура поведінки й нині залишаються ідеалом гармонійної шляхетності, тим орієнтиром самовдосконалення, до якого має прагнути кожна людина.
36. Стиль як естетико-мистецтвознавча категорія
Стилю як категорії не лише естетико-мистецтвознавчих теорій, а й культурології належить особлива роль. Складність осмислення стилю полягає в його структурному універсалізмі й багаторівневості. Широке застосування поняття стилювиводить його за межі лише естетико-мистецтвознавчого змісту. У сучасній літературідедалі частіше стиль як естетико-мистецтвознавча категорія застосовується при розгляді лише історично минулих періодів мистецтва. Висловлюється теза, що художнє життя сучасного суспільства фактично позбавлене ознак стилю. Слово «стиль» (лат. stilos) означає «паличка для письма». Значення терміна «стиль» дедалірозширювалося, оскільки в ньому було закладено смисл нормування, дотримання певних правил. Це поняття, здебільшого, означало певнудовершеність і самобутність явища культури. Осмислення поняття
стилю бере свій початок з античної традиції і пов'язане з поетикою тариторикою. Саме у зв'язку з риторикою склалось уявлення про відмінності так званих високого, середнього і спрощеного стилів, якимикористується ораторОтже, стиль постає як даність, сформована в певну органічну цілісність.
В конкретнуепоху «панує» певний стиль, він визначає усі індивідуальні форми —визначає не в усьому, не цілком і повністю, але однак спрямовує їхна відповідний шлях. В усьому іншому явища одного й того самоговеликого стилю різняться між собою, оскільки існують, крім того, ще
партикулярний стиль, народний, місцевий, стиль доби і навіть найвищою мірою індивідуальний стиль нового майстра»3. Поняття великий стиль, що увійшло в літературу з часів И. Вінкельмана і Гегеля, означає поділ усієї історії мистецтва на великі періоди й віхи, що ознаменували радикальні зміни та відкриття у напрямах і духовно-стильових самовираженнях епохи. Впродовж усієї
історії утверджували себе нові художньо-естетичні принципи мистецтва, що знаходили своє стильове втілення. Жодною мірою не можна назвати стиль лише зовнішньоконструктивною оболонкою. Він народжується з духу епохи з усіма їїскладовими — синтетизмом зовнішніх і внутрішніх чинників. Своєрідне «зрощення» культурологічного, філософсько-естетичного
і мистецтвознавчого підходів та методів аналізу стилю зумовлене його багатоструктурною і змістовною природою, він може бутизвернений як до духовно-естетичного досвіду соборності, її художньо-образного мислення, так і до неповторності особистісного творчоговияву.
Слід зазначити, що є не лише стиль, виражений у формі манери, індивідуального світосприймання, без чого не можна досягти високого художнього регістру в мистецтві, а й стиль реалізації свого покликання, що може перетворитися в надособистісну волю. Якщо ми вбачаємо у стилі естетико-мистецтвознавчу категорію, посилаючись на те, що вона може бути розглянута як метакатегорія,
що може об'єднати різні рівні і структури проникнення в естетичнуспецифіку і сутність мистецтва, то передусім це стосується стилеутворення, де абсолют краси стилю адекватний художній довершеностітвору. Так було в усі історичні періоди, починаючи із запровадженняхудожніх реформ у пошуках розкутості закам'янілого канону за часів Нефертіті (XIV ст. до н. е.) і явлення світові витонченості стилю. Проте звернімося до ближчих часів. Про стиль написано чимало теоретичних праць, у яких головноює думка про те, що його не можна ні вигадати, ні відтворити, так самояк не можна вибрати як готову модель чи систему форм, придатну дляперенесення в будь-які обставини. Так само наголошується на зміністилів, переході їх один в одний або навіть співіснуванні. Генезис стилю — надзвичайно складне питання. Традиційноприйнятопоєднувати стилі та історичні напрями у мистецтві, що зумовлює певний термінологічний синтетизм.
Не можна погодитися з твердженнями, що сучасна епоха втратиластильову визначеність, оскільки час «великих стилів» — у далекомуминулому. Динамічність полістилів вказує на зміну способів стильового самовиявлення часу в мистецтві і художньому слові. Ускладнилась структура стилю як найчутливішого духовного інструментакультури, де стилі минулих епох зі своїми культурними цінностямивходять у сучасну епоху. У широкому розумінні, як і раніше, неможлива творчість митця без власних стильових рис, як і стилю без етнонаціонального духу. Новітній час увібрав багатоликість художньо-стильових
