У морфологічному відношенні і в українській і в російській мовах є тільки дві ознаки, які могли б бути підставою для їх розрізнення:
- це наявність префіксане-(неработающий автомат) і дефіса.
- Такими, що повністю перейшли у прикметник, є дієприкметники у складі складних слів, оскільки складних дієслів, які б їх мотивували, не існує (напр., металлорежущий – которыйрежетметалл).
Однак у синтаксичному відношенні віддієприкметникові прикметники відрізняються втратою дієслівного керування. Відсутність у дієприкметників залежних слів затемнює значення часу, виду, стану і сприяє ад’єктивації.
Наявність у тексті поряд з дієприкметником узгодженого прикметника посилює цей процес.
Зовнішнім показником дієслівності дієприкметників є залежні слова. Втрачати дієслівність і переходити у прикметники можуть тільки одиночні дієприкметники. Ад’єктивації дієприкметників сприяють входження їх до складу термінологічних сполук (читающий автомат). Ад’єктивований дієприкметник у таких сполученнях втрачає ознаку часу і позначає постійну непроцесуальну ознаку, тобто не дію, а здатність до виконання дії.
Дієприкметники з російськими суфіксами –ущ/-ющ/-ащ/-ящ,утворюючи форми ступенів порівняння, переходять у розряд прикметників (болеекоммутирующий).
Синтаксичні ознаки, які впливають на зняття омонімії – це наявність або відсутність у тексті залежних слів від аналізованого слова.