У Середній і Північній Італії в I тисячолітті до н.е. жив народ, який називав себе расенами. Греки іменували його тирренами або тірсенамі, а римляни - тусками або етрусками.. Основна область проживання етрусків, розташована на північному заході Середньої Італії, була відома в римлян як Етрурія. Родючі ґрунти, безліч річок, найбільша з яких - Арно, доступ до покладів мідної та залізної руди, вихід до моря, рясна рослинність - все це робило Етрурію однією з найбільш зручних для життя людей областей Італії в епоху пізньої бронзи і раннього заліза. Етруски ще до римлян створили в Італії федерацію міст-держав.
В другій чверті І тис. до н. е. , коли італіки, іберійці та лігури жили ще в умовах первіснообщинного ладу, в етрусків вже сформувалось станове суспільство й виникли примітивні форми державної організації. Це був народ, з досить розвиненим сільським господарством (вони використовували залізні знаряддя праці), металургією та металообробкою. Етруски створили керамічне виробництво; вони виробляли сосуди чорного кольору (буккеро) й славилися технікою обробки каменю.
На основі вивчення пам'яток частина сучасних учених вважає, що етруски переселились зі Сходу - з Малої Азії або прилеглих до неї островів - і прибули в Італію приблизно на рубежі II і I тисячоліть до н.е. Але є й інша думка про походження етрусків, що спирається на висловлювання Діонісія Галікарнаського, який вважав їх автохтонами в Італії.
Протягом всієї історії етруського народу у нього не було єдиної держави. У період своєї незалежності Етрурія була федерацією (союзом) дванадцяти самостійних міст-держав, точного списку яких не збереглося. До їх числа входили Вейї, Тарквінії, Цере, Вольсинії, Руселли, Ветулонії, Аррецій, Перузія, Волатерри, Вольц, Клузій, а також Фезули або Кортона. У разі вибуття одного з членів федерації (наприклад, внаслідок військового розгрому) до складу об'єднання приймалося інша держава.
У кожної з незалежних етруських держав крім головного міста були міста, підпорядковані головному. У своєму внутрішньому житті багато з цих підлеглих міст користувалися автономією. Щовесни збиралися глави та представники етруських держав. Присутні обговорювали питання загальної політики, робили жертвопринесення і вибирали главу союзу з числа дванадцяти етруських царів. Глава федерації, мабуть, не мав реальної влади. Федерація була переважно релігійним союзом. Єдність військово-політичних дій етруських міст-держав досягалося рідко: міста воювали, мирилися, укладали договори незалежно один від одного і від загальної згоди. За свідченням античних авторів та археологічних розкопок (ритуальні вбивства рабів) в Етрурії був рабовласницький лад.
У II і I тисячоліттях до н.е. в Етрурії добували мідь і виготовляли бронзу. Олово надходило через Галію з Британії. Металургія заліза широко поширилася в Етрурії з VII ст. до н.е. Етруски добували і обробляли величезну на той час кількість металу. Велика кількість і гарна якість металевих знарядь праці сприяли розвитку господарства етрусків.
Етруски вели торгівлю з Грецією, фінікійськими колоніями, Малою Азією, племенами Італії і більш північними народами Середньої і Західної Європи. Торгівля етрусків, як і інших мореплавців того часу, поєднувалася з піратством.
Етруски були сміливими мореплавцями, які в VIст. до н.е. в боротьбі з італійськими греками, опанували Східні береги о. Корсика і Сардинія. Перша половина VI ст. до н. е. – час максимального розквіту етруських міст та експансії Італії. В цей час етруски правили і в Римі.
