Система укладених договорів не тільки залишила чимало невдоволенних розподілом територій та сфер впливу, але й не змогла повністю вирішити питання безпеки в Європі, оскільки переможені країни та Росія залишилися поза участю в Лізі Націй.
Генуезька конференція (м. Генуя, Італія. Квітень-травень 1922р.) 29 країн-учасниць (з британськими домініонами - 34).
Мета: пошук шляхів для економічного відновлення Центральної і Східної Європи
Головним стало питання, пов'язане з Росією
Взаємні вимоги, висунуті, з одного боку Росією, а з іншого - західними державами:
а) вимоги до Росії: - Сплатити борги попередніх російських урядів (майже 18,5 млрд золотих рублів); - Повернути або відшкодувати вартість націоналізованих іноземних підприємств у Росії; - Ліквідувати монополію на зовнішню торгівлю
б) вимоги Росії до Заходу: - Відшкодувати збитки, завдані інтервенцією Антанти в роки громадянської війни в Росії (39 млрд золотих рублів) - Надання Росії економічної допомоги і вигідних кредитів - Підписання з Росією вигідних торговельних угод Конференція не змогла прийняти вагомого документа; було вирішено продовжити її роботу в Гааз
Під час конференції Росія та Німеччина підписали сепаратний договір у Рапалло:
Документ підписали російський народний комісар закордонних справ Георгій Чичерін і міністр закордонних справ Німеччини Вальтер Ратенау.
У 1925 р. цей договір було доповнено торговельною угодою між двома країнами, а в 1926 р. - пактом про ненапад.
Таким чином, 16 квітня 1922 р. у м. Раппало, неподалік Генуї, було підписано договір між Росією і Німеччиною про встановлення дипломатичних відносин і врегулювання усіх спірних питань шляхом відмови від взаємних претензій. Німеччина визнала націоналізацію своєї власності більшовиками і погодилася на розвиток торгово-економічних відносин на основі принципу найбільшого сприяння. Раппальський договір по суті підривав роботу Генуезької конференції. Він порушував засади Версальського договору, викликавши гострі протести урядів Великобританії, Франції та США. Головні положення Рапалльського договору:
- Між Німеччиною й Росією відновлювалися дипломатичні відносини; - Країни зобов'язувалися врегульовувати усі спірні питання шляхом взаємної відмови від претензій; - Німеччина визнавала націоналізацію німецької власності в Росії і не вимагала її повернення чи відшкодування; - Країни встановлювали режим найбільшого сприяння у торговельно-економічних відносинах між собою; - Країни взаємно відмовлялися від відшкодування будь-яких збитків, заподіяних одна одній у попередній період; - Припиняли виплати за утримання військовополонених.
Невирішене російське питання було винесено для розгляду спеціальної Гаазької економічної конференції, яка відбулася в червні-липні 1922, і в якій Німеччина участі не брала. Однак, досягти угоди не вдалося.
Лозаннська конференція 1922—1923 знову розглядала турецьке питання та питання про статус проток. Севрський мирний договір між державами переможцями й султаном втратив силу після Кемалістської революції. Було укладено Лозаннський мирний договір 1923. Німеччина стала членом Ліги Націй у 1925. Локарнська конференція, проведена того ж року, узгодила західні кордони країни, однак східні кордони залишилися неузгодженими, що згодом привело до нової війни. Пакт Бріана — Келлогга 1928 року проголосив принцип недопустимості використання війни, як знаряддя політики. Попри те, що його підписали всі великі держави, він теж не запобіг Другій світовій війні.
На початку 20-их німецька економіка розвалилася. З метою її порятунку та забезпечення виплати репарацій країнам-переможцям, були прийняті міжнародні плани оздоровлення німецької економіки - план Дауеса 1924 року (План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.
План Дауеса знаменував зупинення дискримінації Німеччини в європейській політиці. Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді відсотків від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.), та план Юнга 1928 року – (другий план репараційних виплат Німеччини після Першої світової війни, який замінив план Дауеса.
План передбачав деяке зниження розміру річних платежів (у середньому до 2 млрд марок), скасування репараційного податку на промисловість і скорочення обкладення транспорту, ліквідацію іноземних контрольних органів. Одним з найважливіших наслідків прийняття Плану Юнга було дострокове виведення окупаційних військ з Рейнської області).
